Справа № 161/13186/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А.М.
Провадження № 22-ц/773/1902/14 Категорія: 27 Доповідач: Русинчук М. М.
23 грудня 2014 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Русинчука М. М.,
суддів - Матвійчук Л.В., Осіпука В.В.,
при секретарі - Губарик К.А.,
з участю: представника позивача - ОСОБА_1,
відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору іпотеки, за апеляційною скаргою позивача на рішення Луцького міськрайонного суду від 27 жовтня 2014 року,
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 27.10.2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки обґрунтовував тим, що позивач ОСОБА_3 не надала доказів, які б підтверджували факт реєстрації та проживання її неповнолітньої дитини у квартирі, який є предметом іпотеки, на час укладення оспорюваного договору іпотеки від 04.02.2008 року, а тому оскільки вказаний договір іпотеки був укладений у відповідності до вимог ЦК України, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним.
Висновки суду відповідають встановленим в справі обставинам та нормам матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 04.02.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір № РМ-SME A00/004/2008 на забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 зобов'язань по кредитному договору №CrL - SME А00/001/2008 від 04.02.2008 року (а.с.10-13).
Предметом іпотечного договору відповідно до його умов є двокімнатна квартира, загальною площею 50,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 30.11.2006 року.
Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач ОСОБА_3 свої вимоги мотивувала тим, що її неповнолітній син ОСОБА_3 на час укладення оспорюваного іпотечного договору від 04.02.2008 року мав право користування квартирою, яка є предметом даного договору, і проживав в ній, тому при посвідченні правочину необхідна була згода органу опіки та піклування, яку нотаріус не витребувала. А оскільки для здійснення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідна попередня згода органу опіки та піклування, позивач вважала, що названий іпотечний договір є недійсним з тих підстав, що на його укладення не було такої згоди.
Із будинкових книг житла по АДРЕСА_1, паспорта позивача вбачається, що ОСОБА_3 та її неповнолітня дитина ОСОБА_5 на момент укладення іпотечного договору не були зареєстровані у АДРЕСА_1, оскільки їх місце реєстрації було визначено по АДРЕСА_1 (а.с.8 зворот, 50-59).
Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із ч. 1 ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Як зазначено у ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 1 ст. 156 ЖК України та ч. 1 ст. 405 ЦК України, права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюється законом, діти - члени сім'ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником.
У відповідності до абз. 7 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Згідно з п. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004 року, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку та піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.
Згідно рекомендацій Міністерства юстиції України, наданих у листі № 19-50-556 від 25.07.2006 року «Щодо отримання згоди органів опіки і піклування» нотаріуси, для встановлення факту користування нерухомим майном, витребовують довідку про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини за адресою майна, що відчужується або заставляється, видану житлово-експлуатаційною організацією або іншим відповідним уповноваженим органом з питань реєстрації. Коли з поданих документів нотаріусом установлено, що така дитина проживає за іншою адресою, ніж адреса майна, що відчужується, а також те, що така дитина не має права власності на це майно (його частину) нотаріус має право не витребовувати згоду органів опіки та піклування на посвідчення такого правочину.
Такі дані також встановлюються з будинкової книги, до якої згідно з Примірним регламентом з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, затвердженим наказом МВС України № 96 від 03.02.2006 року, вносяться відомості про місце проживання або перебування осіб.
Отже, згода органу опіки та піклування необхідна лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) житла, або має право на користування жилим приміщенням, що відчужується.
Оскільки на момент укладення і нотаріального посвідчення оспорюваного іпотечного договору за даними будинкової книги неповнолітня дитина позивача не була зареєстрована в переданій в іпотеку квартирі, тому у нотаріуса не було необхідності витребовувати згоду органу опіки та піклування на посвідчення цього правочину.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 44 постанови № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
У зв'язку із наведеним суди повинні виходити з того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь - які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.
Докази які містяться в матеріалах справи підтверджують ті обставини, що на час укладення оспорюваного договору іпотеки від 04.02.2008 року неповнолітня дитина позивача не мала права власності на предмет іпотеки чи право користування ним, не була зареєстрована у спірному житлі на час укладення цього правочину, а тому законом в даному випадку отримання згоди органу опіки та піклування на його укладення не вимагалось.
Отже, з врахуванням наведених правових норм та встановлених судом обставин справи, відсутності доказів, які б підтверджували наявність підстав відповідно до ст. 203, 215 ЦК України для визнання недійсним договору іпотеки від 04.02.2008 року, місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в позові ОСОБА_3
Доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження під час перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення суду, були предметом розгляду в суді першої інстанції і висновків суду, викладених в рішенні, вони не спростовують.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 27 жовтня 2014 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: