Справа № 161/14663/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М.
Провадження № 22-ц/773/1930/14 Категорія: 53 Доповідач: Веремчук Л. М.
22 грудня 2014 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Веремчук Л. М.
суддів - Овсієнка А.А., Лівандовської-Кочури Т. В.,
при секретарі Черняк О.В.
з участю: позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Імпалс» в особі його ліквідатора про стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсації за порушення термінів її виплати та моральної шкоди за апеляційною скаргою відповідача приватного підприємства «Імпалс» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2014 року, -
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2014 року позов задоволено частково.
Стягнуто з приватного підприємства «Імпалс» в особі його ліквідатора на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі - 6622 грн. 24 коп. компенсації за невикористану відпустку, 300 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього на загальну суму 6922 грн. 24 коп.
Вирішено питання щодо судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ПП «Імпалс» в особі його ліквідатора подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення скасувати та ухвали нове яким у позові відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.
У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає , що рішення суду таким вимогам відповідає.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений в цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
Згідно з ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Тобто, виплата компенсації за невикористані дні відпустки передбачена саме за останній рік, який передував звільненню, якщо працівник не використав щорічну відпустку зі своєї вини.
Судом встановлено, що згідно наказу №030-30 від 05 травня 2010 року ОСОБА_1 звільнена з посади згідно поданої заяви. Даний наказ передбачає виплату компенсації позивачці за 83 дні відпустки.
Відповідно до довідки (а.с. 5) заборгованість перед ОСОБА_1 станом на 05 травня 2010 року по невиплаченій компенсації за невикористану відпустку склала 6622 грн. 24 коп.
У відповідності до вимог ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також відпустки працівникам, які мають дітей.
Задовольняючи вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку, суд першої інстанції виходив з того, що інших розрахунків, які б ґрунтувались на належних та допустимих доказах відносно виплати позивачці компенсації за невикористану відпустку, відповідач не надав.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону. Колегія суддів враховує ту обставину, що відсутність заборгованості по компенсації за невикористану відпустку не спростована. Невідповідність виданої довідки про заборгованість підприємства перед позивачем не підтверджена.
Належними доказами на підтвердження обставин, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть участь у справі, виник спір (невиплата заробітної плати, наявність невикористаних відпусток) є наступні документи : табелі обліку робочого часу, відомості про нарахування заробітної плати, відомості про виплату заробітної плати або про перерахування її на рахунок позивача, заяви позивача про надання йому відпустки, накази про надання позивачу відпусток.
Вбачається, що всі перелічені документи повинні зберігатись відповідачем і при виникненні спору саме на відповідача покладається обов'язок доведення того, що ним були виконані взяті на себе зобов'язання за трудовим договором.
В той же час діюче законодавство не передбачає можливості володіння позивачем названими документами, а тому посилання апелянта на недоведеність позовних вимог з підстав ненадання позивачем доказів наявності у неї невикористаних відпусток до уваги судом не береться, оскільки суперечать вимогам ст. 60 ЦПК України .
Посилання апелянта на рішення Луцького міськрайонного суду від 04 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства «Імпалс» про стягнення заборгованості по заробітній платі, як на підставу для відмови в задоволені позову, оскільки на думку відповідача при винесені даного рішення розглядалася вимога про стягнення 6622,24 грн. Однак колегія суддів прийшла до висновку, що дане посилання не заслуговує на увагу суду, оскільки при вирішенні справи предметом доказування було наявність чи відсутність заборгованості по заробітній платі, а не компенсація невикористаних відпусток.
Щодо посилання відповідача на те, що на підставі судового наказу №2н-878/10 від 27 травня 2010 року згідно платіжного доручення № 272 на персональний рахунок ОСОБА_1 перераховано 22280 грн. і в цю суму включені компенсації за дні невикористаної відпустки не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки стороною не доведено належними та допустимими доказами виплати вказаних компенсацій в даний розрахунках між сторонами.
З огляду на вищенаведене доводи апеляційної скарги не дають суду апеляційної інстанції підстав для висновку про порушення судом першої інстанції вимог закону, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу відповідача приватного підприємства «Імпалс» відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 листопада 2014 року у даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: