Справа № 500/6019/14-ц
Провадження № 2/500/2685/14
18 грудня 2014 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого - судді Пащенко Т.П.
при секретарі - Банової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» (далі - ПрАТ «УДП») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з утриманням всіх обов'язкових платежів в розмірі 32328,40 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що 22.04.2013 року позивача було звільнено з ПрАТ «УДП» за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням. Відповідно до рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10.07.2013 року заборгованість із заробітної плати звільненого працівника ОСОБА_1 станом на 12.11.2013 року складає 167 952,23 грн. Згідно з довідкою РКВ №ЦБ - 65Ч від 03.09.2014 року повний розрахунок при звільненні ОСОБА_1, проведений 19.05.2014 року. Як вбачається з довідки « 1107-РКВ від 10.07.2013 року, за лютий та березень 2013 року заробітна плата позивача становила: лютий - 3209,60 грн., березень - 1765,74 грн., на місяць його дохід у цей період становив 4975,34 грн., середньоденна заробітна плата позивача складала 124,38 грн. З дня звільнення - 22.04.2013 року, по день фактичного розрахунку - 19.05.2014 року було 260 робочих днів, які включають у розрахунок при визначені розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку. Середній заробіток позивача за час затримки розрахунку з 22.04.2013 року по 19.05.2014 року мав складати 32328,10 грн. (260 роб. днів * 124,34 грн.), який ПрАТ «УДП» повинно виплатити ОСОБА_2
Представник позивача неодноразово подавав доповнення та уточнення до позовної заяви, в остаточному варіанті від 18.12.2014 року вказує, що 08.12.2014 року була винесена ухвала про виправлення арифметичних помилок у рішенні Ізмаїльського міськрайонного суду від 10.07.2014 року. Згідно з цією ухвалою було змінено рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 10.07.2014 року у цивільній справі №500/3919/13-ц, а саме: стягнути з ПрАТ «УДП» на користь ОСОБА_1 166743,54 грн., де (компенсація за роботу у вихідні дні у розмірі 100143,36 грн., виплата по інвалюті замість добових у розмірі 30624, 26 грн., заробітна плата у розмірі 24635,92 грн., середній заробіток у розмірі 6340,00 грн., моральна шкода 5 000, 00 грн.) Відповідно до довідки №ЦУБ-65Ч від 03.09.2014 року повний розрахунок при звільненні з ОСОБА_1 проведений 19.05.2014 року. Середній заробіток позивача за час затримки розрахунку з 22.04.2013 року по 19.05.2014 року мав складати 33074,44 грн. (266 роб. днів * 124 грн. 34 коп.) Таким чином, ПрАТ «УДП» повинно виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 33074,44 коп. Крім того, в додаткових письмових поясненнях зазначив, що строки звернення до суду, передбачені ст.233 КЗпП України не були пропущені, оскільки в період з 01.05.2014 року по 01.09.2014 року ОСОБА_1 знаходився за кордоном та зміна судового рішення 10.07.2014 року у цивільній справі №500/3919/13-ц ухвалою від 08.12.2014 року є ново виявленими обставинами, про які ні йому ні суду не могло бути відомо. У зв'язку з внесенням усіх цих змін у рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 10.07.2014 року дійсно виходить, що ПрАТ «УДП» розрахувалося з ОСОБА_1 19.05.2014 року, однак йому про це стало відомо тільки 08.12.2014 року у зв'язку з чим ним було змінено позовні вимоги, а саме про стягнення 33074,44 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням до дня повного розрахунку - 19.05.2014 року, а не подень винесення рішення за цим позовом по цивільній справі №500/6019/14-ц.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доповненні позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги та обставини позову не визнали, просили відмовити задоволені позову посилаючись на обставини, викладені в запереченнях від 14.10.2014 року та від 17.11.2014 року, а саме, відповідно до Рішення Конституційного суду України від 122.02.2012 року по справі №1-5/2012, для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Як зазначає позивач у позовні заяві, днем фактичного розрахунку є 19.05.2014 року, а позивач звернувся з позовом до суду лише 18.09.2014 року, отже ним пропущений 3-х місячний строк звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Крім того, згідно довідки ПрАТ «УДП» №РКВ-1106 від 10.07.2013 року заборгованість із виплати заробітної плати станом на 10.07.2013 року склала 124 779, 28 грн., а саме: 100 143,36 грн. - компенсація з вихідних днів; 24 635,92 грн. - заробітна плата (жовтень 2012 року - березень 2013 року). Таким чином, фактична заборгованість із виплати заробітної плати ПрАТ «УДП» перед ОСОБА_1 становила у розмірі 24 635,92 грн., про що і свідчила довідка за №РКВ-1106 від 10.07.2013 року. Згідно довідки №РКВ-546 від 03 на момент звільнення 22.04.2014 року ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати становила у розмірі 126 731,41 грн., так як зараховано у цей період був ще вересень 2012 року, а саме: 100 143,36 грн. - компенсація з вихідних днів, 26 588,05 грн. - заробітна плата за період (вересень 2012 року - квітень 2013 року). Таким чином, виникла розбіжність у довідках ПрАТ «УДП». Станом на 19.05.2014 року ПрАТ «УДП» розрахувалось з ОСОБА_1 у повному обсязі за сумами, які належали до виплати.
Вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У судовому засіданні встановлено, що відповідно до наказу від 22.04.2013 року ОСОБА_1 звільнено з 22.04.2013 року з ПрАТ «УДП» на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням.
В день звільнення належні ОСОБА_1 суми не були виплачені. Остаточний розрахунок при звільненні було здійснено - 19.05.2014 року, що підтверджується довідкою ПрАТ «УДП» від 03.09.2014 року, платіжним дорученням №1769 від 19.05.2014 року. (а.с.6, 44). Дані обставини також визнаються сторонами, позивач в позовній заяві а.с. 1 також зазначає, що повний розрахунок було проведено 19.05.2014 року, тому з огляду на вимоги ч.1 ст. 61 ЦПК України є обставиною, яка не підлягає доказуванню.
Позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку надійшов до суду - 12.09.2014 р., що підтверджується також копією позовної заяви з вхідним штампом від 12.09.2014 року (а. с. 1).
Між сторонами по справі склалися правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.
За правилами, передбаченими ст. ст. 116, 117 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у вищевказані строки, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.99 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», з подальшими змінами та доповненнями, не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 22.02.2012 року по справі № 1-5/2012 року для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду (12.09.14 р.) з пропуском встановленого тримісячного строку - майже через місяць після проведення розрахунку (19.05.14 р.).
Як роз'яснено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року „ Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлені ст. 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Позивач та його представник, відповідно до позовної заяви, та в судовому засіданні в суді першої інстанції не ставили питання про поновлення строку для звернення до суду, навпаки представник позивача наполягав на тому, що строки звернення позивачем не пропущені, хоча в позовній заяві а.с. 1 зазначав про повний розрахунок з ОСОБА_1 19.05.2014 року.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПрАТ «УДП» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідно відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду за захистом свого порушеного трудового права.
Керуючись ст.ст. 10,11,57-61,88,208,209,212,213-215,217,218 ЦПК України, ст.ст. 116, 117, 233 КЗпП України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Українське Дунайське пароплавство» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Т.П.Пащенко