Справа № 2-715/11
Провадження № 2/500/45/14
19 грудня 2014 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Пащенко Т.П.
при секретарі - Банової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізмаїлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Ізмаїльської міської ради Одеської області, виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання договору купівлі-продажу удаваною угодою, визнання права власності на частину квартири, визнання договору довічного утримання недійсним, визнання права власності на квартиру, витребування майна із незаконного володіння та визнання на нього права власності і за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з похованням з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, -
В 2001 році ОСОБА_1, в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, про зобов'язання повернути майно, визнання договору довічного утримання недійсним, визнання права власності на квартиру, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 1986 року позивач ОСОБА_1 разом з неповнолітньою донькою ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_4 проживали в кв.АДРЕСА_1, яка належала всій сім'ї та була зареєстрована на ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 28.11.1991 року. На цей час в квартирі знаходилося майно, належне позивачці та її матері на загальну суму 50 934 грн. Хоча вона з сім'єю перебуває у відрядженні, вони періодично приїжджають до м. Ізмаїл та проживають на житловій площі за місцем прописки, тобто за адресою: АДРЕСА_1. Вони також постійно утримували ОСОБА_4 та щомісячно надавали матеріальну допомогу. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла, після чого позивачці стало відомо, що 18.01.2001 року ОСОБА_4 було складено договір довічного утримання з ОСОБА_3, яка проживала по сусідству з померлою, якій вона передала у власність квартиру АДРЕСА_1. Позивач ОСОБА_1 вказує, що даний договір довічного утримання не може бути визнаним дійсним та є незаконним з тих підстав, що ОСОБА_4 не мала права розпоряджатися їх спільною власністю у вигляді квартири АДРЕСА_1 без згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки вони мають рівні права на цю власність та постійно проживають і зареєстровані за вказаною адресою. Крім того, ОСОБА_4 з лютого - березня 2000 року тяжко хворіла невиліковним онкологічним захворюванням, пройшла інтенсивний курс хіміотерапії та наркотичними препаратами. В останній час знаходилася в стані сильної депресії, на початку січня 2001 року її хвороба сильно загострилась та за 11 днів до смерті, із яких останні три дні вона знаходилася в несвідомому стані та в силу свого важкого хворобливого стану не могла розуміти суть складеного документу - договору довічного утримання. З огляду на вказане, представник позивачів просить зобов'язати відповідачку повернути майно загальною вартістю 50,934 грн., визнати договір довічного утримання недійсним, визнати за нею та дочкою право власності на квартиру, та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
В ході судового розгляду представник позивачів ОСОБА_5 неодноразово змінював позовні вимоги та в остаточному варіанті просив суд визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28.11.2001 року, укладений між Ізмаїльською міською радою та ОСОБА_4 в частині придбання 2/3 частин квартири удаваною угодою, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири, та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири, поновити строк для визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28.11.2001 року, визнати договір довічного утримання укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 18.01.2001 року недійсним, визнати право власності на квартиру за ОСОБА_1, та ОСОБА_2, витребувати майно, яке перебуває в квартирі АДРЕСА_1 із незаконного володіння та визнати на нього право власності, обґрунтовуючи доповнення до позовних вимог тим, що в квартирі АДРЕСА_1 та проживали ОСОБА_4, її донька - ОСОБА_1 та онука - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5. 08.09.1991 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_6 7000 карб. на придбання квартири в інтересах своєї сім'ї. 21.07.1991 року в заяві ОСОБА_4 про придбання квартири вказані члени її сім'ї, тобто передбачалося, що покупцями стануть усі члени сім'ї. При цьому договір купівлі - продажу повинен був бути здійснений за довіреністю, так як ОСОБА_1 спільно з донькою терміново виїхала до чоловіка в Австрію у вересні 1991 року. Однак, 28.11.1991 року був укладений договір купівлі-продажу квартири між Ізмаїльською міською радою та ОСОБА_4, проте ОСОБА_1 ОСОБА_4 про це не повідомила, довіреність на придбання квартири не використала. З огляду на зазначене, представник позивача вважає, що договір купівлі-продажу квартири, укладений між Ізмаїльською міською радою та ОСОБА_4 є удаваним правочином, а реальним правочином є договір купівлі-продажу квартири, укладений між Ізмаїльською міською радою та ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що грошові кошти надані сім'єю ОСОБА_2. На підставі викладеного представник позивача вказує, що власниками по 1/3 частин квартири є ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 Оскільки, ОСОБА_1 стало відомо, що тільки ОСОБА_4 є власником квартири після її смерті, одразу після чого ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом порушених прав, строк позовної давності не пропущений. Крім того, позивачі вважають, що на момент укладення договору довічного утримання від 18.01.2001 року ОСОБА_4 не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними. Крім того, представник позивача просить визнати за ОСОБА_1 право власності на наступне майно, яке знаходиться в спірній квартирі, витребувати його у ОСОБА_3 та передати ОСОБА_1: стінку меблеву, обідній стіл, стільці м'які 6 штук, диван, м'які крісла 2 штуки, журнальний стіл, дерев'яні ліжка 2 штуки, тумбочки прикраватні 2 штуки, трьохсворчата шафа, навісні шафи 3 штуки, подвійна мийка, одностворчата тумба, настільна лампа, тумбочки дерев'яні 4 штуки, комплект вітальні, шерстяні килими : 1 штука - 3х4, 2 штук - 2х3, тюлеві гардини 4 штуки, посуд різнобійний із трьох чайних сервізів, покривало, ковдри напівшерстяні 3 штуки, кришталеві вази 3 штуки, подушки 3 штуки, постіль, рушник, люстри 2 штуки, газова колонка, газова плита, чавунна ванна, раковина, килими на підлогу 2 штуки, підставка для посуду, котел, пральна машина «малютка», які знаходяться в квартирі АДРЕСА_2 та передані на відповідальне зберігання ОСОБА_3 згідно акту опису та арешту майна від 28.02.2001 року. Що стосується даного майна, ОСОБА_1 посилається на те, що вона є єдиною спадкоємицею першої черги. Після смерті матері вона звернулася з заявою про прийняття спадщини у встановленому законом порядку, тому вона має право на отримання у власність спадкового майна та витребування його з чужого незаконного володіння. В доповненнях до позовної заяви від 19.12.2014 року представник позивача вказує, що є додаткові підстави для визнання договору довічного утримання недійсним, оскільки в ньому допущені виправлення, а нотаріус ОСОБА_7 не зазначила дату при внесенні змін відносно предмета договору довічного утримання, а також не запропонувала ОСОБА_4 внести зміни в договір, відповідно до Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій.
Вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання частково недійсним п.2 рішення Ізмаїльського міськвиконкому №1482 від 05.11.1991 року та про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на АДРЕСА_1 не приймалися судом до розгляду.
30.07.2010 року ОСОБА_3 повторно звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з похованням з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних (а.с. 160-162 т.2), з доповненнями (а.с. 31-32 т.3) який ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_8 в судовому засіданні підтримали, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_3 було витрачено 7974,95 грн. на поховання ОСОБА_4, на обряди поминання, виготовлення та встановлення пам'ятника та металевої огорожі на кладовищі. З урахуванням інфляції дана сума станом на 01.02.2012 року зросла до 22 302,37 грн., 3% річних з 2002 року становлять суму у розмірі 2631,73 грн.
В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник заперечували щодо задоволення позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 та просили відмовити з задоволенні позову з підстав викладених в запереченнях а.с. 20-22 т.1, 107-119 т.1, 43-44, 45-46, 100-103 т.3, а саме у зв'язку з тим, що підстав для визнання договорів удаваним та недійсним не має. ОСОБА_4 розуміла значення своїх дій під час укладання угоди довічного утримання. Позов про визнання угоди купівлі-продажу квартири, укладеної між Ізмаїльською міською радою та ОСОБА_4 від 28.11.2001 року удаваною не підлягає задоволенню, оскільки угода укладена в 1991 році, а також у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Підстави для поновлення строків відсутні. Що стосується повернення майна ОСОБА_3 не згодна щодо повернення подвійної мийки 1 шт., газової колонки 1 шт., газової плити 1 шт., чавунної ванни 1 шт., раковини 1 шт., котлу водо нагрівного 1 шт., так як зазначене майно є невід'ємним обладнанням квартири АДРЕСА_1, яка є предметом спору. Зустрічний позов ОСОБА_3 та її представник підтримали в повному обсязі, просили його задовольнити.
Представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 в судовому засіданні просив задовольнити змінені позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на зустрічну позовну заяву (а.с. 187 т.2), а саме, у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 ніяких витрат на поховання ОСОБА_4 не витрачала, так як у ОСОБА_4 зберігалися грошові кошти, які їй висилала ОСОБА_1 з Австрії, та за рахунок яких здійснювалися витрати на поховання. Крім того, в 2001 році ОСОБА_3 вже зверталася до суду з вимогами до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, 15.10.2009 року судом залишений позов ОСОБА_3 без розгляду за заявою позивача, отже, позовна давність для пред'явлення позову з даними вимогами сплила.
Ухвалами суду від 04.09.2013 року та від 02.12.2013 року Ізмаїльську міську раду Одеської області та виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Одеської області залучено в якості співвідповідачів.
Представник виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради та Ізмаїльської міської ради Одеської області в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог, посилаючись на обставини, викладенні в запереченнях від 18.12.2013 року (а.с. 2-3 т.4), а саме, у зв'язку з тим, що в матеріалах справи є заява ОСОБА_4, яка була написана в липні 1991 року про передання їй в особисту власність квартири АДРЕСА_1, дана заява підписана також позивачем ОСОБА_1, яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2, отже, позивачці було відомо про передання квартири в особисту власність ОСОБА_4 Таким чином, позивачами пропущений строк позовної давності та підстав на поновлення строку не має, оскільки позивачам було відомо про продаж квартири ОСОБА_4 Крім того, рішення виконкому Ізмаїльської міської ради №1482 від 05.11.1991 року було прийнято у відповідності з діючим законодавством на час прийняття, отже підстав для визнання його незаконним не має. Представник Ізмаїльської міської ради та виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради зазначає, що в заяві ОСОБА_4, з якою ОСОБА_1 була ознайомлена, вказано, що заявник просить продати квартиру в особисту власність, а члени сім'ї згодні на продаж квартири. З огляду на зазначене та оскільки рішення виконкому Ізмаїльської міської ради №1482 від 05.11.1991 року законне, немає підстав для оскарження договору купівлі-продажу.
Вислухавши представника позивача, відповідача, представників відповідачів, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1, підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 129 Конституції України, ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В судовому засіданні встановлено, що рішенням Ізмаїльської міської ради народних депутатів виконавчого комітету №1482 від 05.11.1991 року (а.с. 62 т.1) вирішено продати ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, яку вона займає, та яка складається з двох кімнат житловою площею 39 кв.м., загальною площею 61 кв.м. за 3 009 карб.
Згідно договору від 28.11.1991 року Ізмаїльською міською радою народних депутатів продано, а ОСОБА_4 придбано 5/40 частин житлового приміщення по АДРЕСА_3, яка вона займає (а.с. 129 т.1).
Як вбачається з договору довічного утримання від 18.01.2001 року, зареєстрованого в реєстрі за №2/412 (а.с. 80 т.1), ОСОБА_4 зобов'язалася передати у власність ОСОБА_3 5/40 частини домоволодіння з надвірними спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_3, а ОСОБА_3 зобов'язалася довічно повністю утримувати ОСОБА_4, забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми ЦК застосовуються до правовідносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
Таким чином, до спірних правовідносин, які виникли до 01 січня 2004 року, підлягають застосуванню норми ЦК УРСР (1963 року)
Оскільки спірне майно придбано сторонами за договорами в 1991, 2001 роках, та ОСОБА_4 померла в 2001 році, суд приходить до висновку, що правовідносини сторін регулюються нормами ЦК УРСР (1963 року)
Згідно ч.2 ст. 58 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
В своїй заяві а.с. 141 т. 4 представник ОСОБА_1, ОСОБА_2 просив визнати угоду від 28.11.1991 року укладену між Ізмаїльською міською радою народних депутатів та ОСОБА_4 з приводу купівлі - продажу 5/40 частин житлового приміщення по АДРЕСА_3 удаваною угодою не посилаючись на норми закону. В обґрунтування позову посилається, що реальним правочином є договір купівлі-продажу квартири, укладений між Ізмаїльською міською радою та ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що грошові кошти надані на придбання квартири сім'єю ОСОБА_2. Однак належних доказів в підтвердження зазначеного суду не надав.
Крім того, зазначав, що договір купівлі - продажу повинен був бути здійснений за довіреністю, так як ОСОБА_1 спільно з донькою терміново виїхала до чоловіка в Австрію у вересні 1991 року. Однак, 28.11.1991 року був укладений договір купівлі-продажу квартири між Ізмаїльською міською радою та ОСОБА_4, проте ОСОБА_1 ОСОБА_4 про це не повідомила, довіреність на придбання квартири не використала. Дані обставини спростовуються матеріалами справи, а саме заявою ОСОБА_4 а.с. 228 т.3 з якої вбачається, що вона просить продати квартиру в її особисту власність на що члени її сім'ї надали згоду.
Крім того, згідно ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. (ст. 75 ЦК УРСР)
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
З вимогами про оскарження договору купівлі-продажу від 28.11.1991 року укладеного між Ізмаїльською міською радою народних депутатів та ОСОБА_4, 5/40 частин житлового приміщення по АДРЕСА_3 позивачі звернулися до суду в лютому 2012 року, отже більш ніж через 20 років. Підстав для поновлення строків судом не встановлено.
За таких обставин, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_1, та ОСОБА_2 щодо визнання угоди від 28.11.1991 року укладеної між Ізмаїльською міською радою народних депутатів та ОСОБА_4 з приводу купівлі - продажу 5/40 частин житлового приміщення по АДРЕСА_3 удаваною угодою.
На підставі вищевикладеного також не підлягають задоволенню вимоги щодо визнання власниками по 1/3 частин квартири ОСОБА_1, та ОСОБА_2
Що стосується позовних вимог ОСОБА_1, та ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 18.01.2001 року недійсним суд приходить до наступного висновку.
Згідно ст. 425 ЦК УРСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
За формою та умовами договір довічного утримання укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 18.01.2001 року відповідає вимогам ст. 426 ЦК УРСР.
Відповідно до ст. 55 ЦК УРСР угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.
Ухвалами суду від 18.12.2013 року та від 18.09.2014 року по справі були призначені посмертні судово-психіатричні експертизи. Згідно акту №349 від 03.07.2014 року комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_4 будь-якими психічними захворюваннями, позбавляючими її можливості розуміти значення своїх дій чи керувати ними не страждала. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 будь-яким психічним захворюванням, яке позбавило б її можливості розуміти значення своїх дій чи керувати ними при укладанні договору довічного утримання від 18.01.2001 року не страждала.
Та відповідно до акту №594 від 29.10.2014 року комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи при укладанні договору довічного утримання 18.01.2001 року ОСОБА_4 будь-якими хронічними стійкими психічними розладами не страждала, в якому-небудь тимчасовому стані, при якому в наслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих явищ тимчасово не могла розуміти значення своїх дій або керуватися ними не знаходилася, тому могла розуміти значення своїх дій та керуватися ними.
Зазначені обставини також підтверджуються свідченнями нотаріуса ОСОБА_7, лікаря ОСОБА_9, ОСОБА_10
Підстав для визнання недійсним договору довічного утримання укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 18.01.2001 року судом не встановлено.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання договору довічного утримання укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 18.01.2001 року недійсним та визнання за ними права власності на квартиру АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають у зв'язку з необґрунтованістю.
Що стосується вимог про визнання за ОСОБА_1 право власності на наступне майно, яке знаходиться в спірній квартирі, витребування його у ОСОБА_3 та передання ОСОБА_1, а саме: стінки меблевої, обіднього столу, стільців м'яких 6 штук, дивану, м'яких крісел 2 штуки, журнального столу, дерев'яних ліжок 2 штуки, тумбочок прикраватних 2 штуки, трьохсворчатої шафи, навісних шаф 3 штуки, подвійної мийки, одностворчатої тумби, настільної лампи, тумбочок дерев'яних 4 штуки, комплекту вітальні, шерстяних килимів : 1 штука - 3х4, 2 штук - 2х3, тюлевих гардин 4 штуки, посуду різнобійного із трьох чайних сервізів, покривала, ковдр напівшерстяних 3 штуки, кришталевих ваз 3 штуки, подушок 3 штуки, постіль, рушника, люстр 2 штуки, газової колонки, газової плити, чавунної ванни, раковини, килимів на підлогу 2 штуки, підставки для посуду, котлу, пральної машина «малютка», суд приходить до наступного висновку.
Як вбачається з акту опису і арешту майна від 28.02.2001 року в квартирі АДРЕСА_1 описано та арештовано майно, а саме: стінка меблева, обідній стіл, стільці м'які 6 штук, диван, м'які крісла 2 штуки, журнальний стіл, дерев'яні ліжка 2 штуки, тумбочки прикраватні 2 штуки, трьохсворчата шафа, навісні шафи 3 штуки, подвійна мийка, одностворчата тумба, настільна лампа, тумбочки дерев'яні 4 штуки, комплект вітальні, шерстяні килими : 1 штука - 3х4, 2 штуки - 2х3, тюлеві гардини 4 штуки, посуд різнобійний із трьох чайних сервізів, покривало, ковдри напівшерстяні 3 штуки, кришталеві вази 3 штуки, подушки 3 штуки, постіль, рушник, люстри 2 штуки, газова колонка, газова плита, чавунна ванна, раковина, килими на підлогу 2 штуки, підставки для посуду, котел, пральна машина «малютка».
Дане майно належало ОСОБА_4, що визнається сторонами і з огляду на вимоги ч.1 ст.61 ЦПК України є обставиною, яка не підлягає доказуванню.
Згідно рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04.10.2011 року встановлено факт, що ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 є матір'ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Відповідно до ч.1 ст. 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Отже згідно ч.1 ст. 529 ЦК УРСР ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 є спадкоємицею першої черги після смерті ОСОБА_4
Оскільки інших спадкоємців судом не встановлено, суд приходить до висновку, щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на стінку меблеву, обіднього столу, стільців м'яких 6 штук, дивану, м'яких крісел 2 штуки, журнального столу, дерев'яних ліжок 2 штуки, тумбочок прикраватних 2 штуки, трьохсворчатої шафи, навісних шаф 3 штуки, подвійної мийки, одностворчатої тумби, настільної лампи, тумбочок дерев'яних 4 штуки, комплекту вітальні, шерстяних килимів : 1 штука - 3х4, 2 штуки - 2х3, тюлевих гардин 4 штуки, посуду різнобійного із трьох чайних сервізів, покривала, ковдр напівшерстяних 3 штуки, кришталевих ваз 3 штуки, подушок 3 штуки, постілі, рушника, люстр 2 штуки, газової колонки, газової плити, килимів на підлогу 2 штуки, підставки для посуду, котлу, пральної машини «малютки», які знаходяться в квартирі АДРЕСА_1 та передані на відповідальне зберігання ОСОБА_3 згідно акту опису та арешту майна від 28.02.2001 року та витребування цього майна у ОСОБА_3 з переданням ОСОБА_1
Що стосується чавунної ванни та раковини суд вважає, що вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки вони є невід'ємним обладнанням квартири АДРЕСА_1 належної ОСОБА_3
В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з похованням з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних суд приходить до висновку, що необхідно відмовити з наступних підстав.
Згідно ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін. (ст. 75 ЦК УРСР)
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.
Судом встановлено, що 12.11.2001 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з похованням. (а.с. 20-22 т.1).
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.10.2009 року позов ОСОБА_3 залишено без розгляду. Дану ухвалу суду ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржувала. (а.с. 144 т.2)
Відповідно до ч. 4 ст. 79 ЦК УРСР пред'явлення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу строку позовної давності.
30.07.2010 року ОСОБА_3 повторно звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з похованням з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних. (а.с. 160-162 т.2)
За таких обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 звернулася до суду з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 88, 180, 209, 212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 55, 58, 71, 75, 76, 79, 425, 426 ЦК УРСР 1963 року, суд,-
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Ізмаїльської міської ради Одеської області, виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання договору купівлі-продажу удаваною угодою, визнання права власності на частину квартири, визнання договору довічного утримання недійсним, визнання права власності на квартиру, визнання права власності на майно та витребування майна із незаконного володіння - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на стінку меблеву, обідній стіл, стільці м'які 6 штук, диван, м'які крісла 2 штуки, журнальний стіл, дерев'яні ліжка 2 штуки, тумбочки прикраватні 2 штуки, трьохсворчата шафа, навісні шафи 3 штуки, подвійна мийка, одностворчата тумба, настільна лампа, тумбочки дерев'яні 4 штуки, комплект вітальні, шерстяні килими : 1 штука - 3х4, 2 штук - 2х3, тюлеві гардини 4 штуки, посуд різнобійний із трьох чайних сервізів, покривало, ковдри напівшерстяні 3 штуки, кришталеві вази 3 штуки, подушки 3 штуки, постіль, рушник, люстри 2 штуки, газова колонка, газова плита, килими на підлогу 2 штуки, підставка для посуду, котел, пральна машина «малютка», які знаходяться в квартирі АДРЕСА_1 та передані на відповідальне зберігання ОСОБА_3 згідно акту опису та арешту майна від 28.02.2001 року.
Витребувати у ОСОБА_3 та передати ОСОБА_1 стінку меблеву, обідній стіл, стільці м'які 6 штук, диван, м'які крісла 2 штуки, журнальний стіл, дерев'яні ліжка 2 штуки, тумбочки прикраватні 2 штуки, трьохсворчата шафа, навісні шафи 3 штуки, подвійна мийка, одностворчата тумба, настільна лампа, тумбочки дерев'яні 4 штуки, комплект вітальні, шерстяні килими : 1 штука - 3х4, 2 штук - 2х3, тюлеві гардини 4 штуки, посуд різнобійний із трьох чайних сервізів, покривало, ковдри напівшерстяні 3 штуки, кришталеві вази 3 штуки, подушки 3 штуки, постіль, рушник, люстри 2 штуки, газова колонка, газова плита, килими на підлогу 2 штуки, підставка для посуду, котел, пральна машина «малютка», які знаходяться в квартирі АДРЕСА_1 та передані на відповідальне зберігання ОСОБА_3 згідно акту опису та арешту майна від 28.02.2001 року.
В іншій частині позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відмовити.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з похованням з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Ізмаїльський міськрайонний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя Т.П.Пащенко