Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
25 грудня 2014 р. № 820/18658/14
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Зінченко А. В.,
при секретарі - Алавердян Е.А.
за участі сторін:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Кезля М.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом з ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про поновлення на посаді та зобов'язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, -
Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому після уточнення позовних вимог, просила суд: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДМС України в Харківській області від 20.08.2014 р. № 179-к; зобов'язати Головне управління ДМС України в Харківській області поновити позивача на посаді провідного спеціаліста відділу адресно-довідкової роботи управління паспортної роботи, громадянства та реєстрації фізичних осіб Гу ДМС України в Харківській області з 20 серпня 2014 року; зобов'язати Головне управління ДМС України в Харківській області виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Головного управління ДМС України в Харківській області моральну (немайнову) шкоду в середньомісячному розмірі її заробітної плати, а саме в розмірі 2211,18 грн.; стягнути з Головного управління ДМС України в Харківській області на її користь суму невиплачену під час звільнення у розмірі 513 грн.10 коп.
Свій позов позивач обґрунтував тим, що Наказом №179-к від 20.08.2014 р. її, ОСОБА_1, було звільнено з посади провідного спеціаліста відділу адресно-довідкової роботи управління паспортної роботи, громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУ ДМС України в Харківській області з 20 серпня 2014 року, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, зміна в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Позивач не погоджується з винесенням вказаного наказу про звільнення, вважає його незаконним і протиправним, таким, що порушує трудове законодавство, а тому просить скасувати його.
Свій позов обґрунтувала тим, що Відповідач аргументуючи підстави її звільнення не зазначив доказів щодо необхідності проведення скорочення штату в установі взагалі. У відповіді на колективне звернення від 13.08.2014 року за № 11/14886 не зазначено підстав, не вказано наказу, розпоряджень і т.п. від ДМС України щодо скорочення штату (тобто взагалі не йшлося ні про які зміни в організації виробництва і праці); відповідач не запропонував жодної роботи позивачу у ГУ Харківського ДМС, навіть нижчої за рангом посади. Цим самим відповідач грубо порушив процедуру звільнення за скороченням штатів, передбачену трудовим законодавством.
Також позивач вказала, що при звільнені з роботи на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП, якою керувався відповідач, повинні братися до уваги також приписи ст. 42 КЗпП України, яка дає право «переважного права» на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників. В її випадку це зроблено не було, довідка не готувалася, порівняльний аналіз не робився. Позивач має вищу освіту, дисциплінарні стягнення не застосовувалися, неодноразово заохочувалася подяками, та грошовими преміями за сумлінне ставлення до роботи. Лікарняних листів у неї за весь період роботи, порівняно не багато. Нарікань з боку керівництва, також не було за останній час.
Позивач звернув увагу суду на достеменно відомі обставини стосовно 3-х робітників відділу, які взагалі відсутні на робочому місці більше 2-х років (ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4.). Це підтверджується і відповідачем у наведеній вище відповіді від 13.08.2014 року. Згідно відповіді, в установі нараховувалось 22 працівника, 3 з яких (зазначені вище) не були присутні на робочому місці більше 2 років. Відповіддю зазначено, що вказані особи відкомандировані до інших підрозділів де виконують ніби то функціональні обов'язки.
Позивач вважає, що відповідачем також порушено норми ст. 116 КЗпП, а саме Наказом №179-к, вона звільнена 20.08.2014 року. Виплати отримала лише 27.08.2014 року. Виходячи з цього їй не доплачено за 7 календарних днів. Відповідно до довідки про середню заробітну плату середньоденний заробіток становить 73,3 грн., тож недоплата відповідно до приписів ст. 116 КЗпП складає 73,3 х 7=513,1 грн.
В судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, просила суд задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача ГУ ДМС України в Харківській області у судовому засіданні проти позову заперечував, обґрунтувавши це тим, що дії відповідача відносно позивача правомірні, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Суд вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що Наказом № 179-к від 20.08.2014 р. її, ОСОБА_1, було звільнено з посади провідного спеціаліста відділу адресно-довідкової роботи управління паспортної роботи, громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУ ДМС України в Харківській області з 20 серпня 2014 року, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, зміна в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Суд вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про державну службу» встановлено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Оскільки відповідно до ч. 1 ст. З0 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється передусім із загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, а також із підстав визначених спеціальним законом, при звільненні особи з державної служби на неї розповсюджуються гарантії передбачені Кодексом законів про працю України.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 зазначеного Кодексу трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
За наявності цих обставин розірвання трудового договору проводиться з обов'язковим додержанням передбаченого статтею 49 2 зазначеного Кодексу порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно роботодавець пропонує працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи - іншу. При вивільненні працівника враховується його переважне право й перевага перед іншими у залишенні на роботі.
При цьому, як встановлено правилами частини другої цієї статті, звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Суд зазначає, що відповідно до «Положення про Головне управління ДМС України в Харківській області», - штатний розпис та кошторис Головного управління ДМС України в Харківській області затверджує Голова ДМС.
Чисельність працівників ГУ ДМС України затверджує Голова ДМС в межах граничної чисельності працівників, визначеної для ГУ ДМС на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці.
Судом встановлено, що в даному випадку звільнення позивача було проведено відповідно до наказу ДМС України від 30.05.2014 р. № 121.
Зазначеним наказом було передбачено затвердження штатних розписів ГУ ДМС, УДМС України в областях та місті Києві.
Начальники ГУ ДМС, УДМС України в областях та місті Києві, а в нашому випадку начальник ГУ ДМС України в Харківській області, на виконання наказу були зобов'язані відповідно до Кодексу законів про працю України, здійснити відповідні заходи щодо призначення, переведення та звільнення працівників структурних підрозділів згідно з затвердженими штатними розписами.
Судом встановлено, що на виконання наказу ДМС України від 30.05.2014 р. № 121 «Про затвердження штатних розписів територіальних органів ДМС України та внесення змін до наказу ДМС України від 13.05.2014 р. № 104», ГУ ДМС України в Харківській області був виданий наказ від 20.06.2014 р. № 88-к, відповідно до якого були введені зміни до штатного розпису ГУ ДМС України в Харківській області. Відповідно до нового штатного розпису під скорочення попала і посада позивача.
Матеріалами справи підтверджено, що 20.06.2014 р. позивач, ОСОБА_1, була попереджена про вивільнення в індивідуальному порядку під розпис та ознайомлена з підставами такого вивільнення, про що свідчить розпис позивача на попередженні.
Стосовно зазначеного позивачем обов'язку роботодавця одночасно з попередженням про звільнення запропонувати вивільнюваному працівнику іншу роботу, а при відсутності роботи за такою ж професією запропонувати іншу на тому ж підприємстві, то в судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що ГУ ДМС України в Харківській області не мало можливості запропонувати позивачу роботу за тією ж професією в зв'язку з відсутністю такої, а також були відсутні рівнозначні посади.
Дані обставини підтверджуються штатним розкладом ГУ ДМС України в Харківській області з поіменним списком працівників станом на 20.06.2014 року та на 20.08. 2014 року.
Проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку що дії відповідача відносно позивача правомірні, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому Наказ є законним.
А згідно ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем надані суду усі необхідні докази правомірності своїх дій.
При зазначених обставинах, суд вважає позовні вимоги позивача не правомірними та такими, що не ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, не підтверджені матеріалами справи, а тому є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 69-71, 94, 160 - 163, 167, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про поновлення на посаді та зобов'язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.
Постанова в повному обсязі виготовлена 30 грудня 2014 року.
Суддя А.В.Зінченко