08 грудня 2014 року м. Київ К/9991/64965/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого Ланченко Л.В.
суддів Пилипчук Н.Г.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у м. Суми
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2011
у справі №2а-8654/10/1870
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сумихімпром"
до Державної податкової інспекції у м. Суми
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2011, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Суми №0001542306/0/63006 від 20.08.2010.
У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав невірного застосування норм матеріального права.
Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Позивачем подано до ДПІ в м. Суми податкову декларацію з податку на додану вартість разом з розрахунками суми бюджетного відшкодування та заявою про повернення суми бюджетного відшкодування за лютий 2010 року, березень 2010 року, квітень 2010 року, травень 2010 року. У рядку 25 декларації за лютий 2010 року зазначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі 2684885,00 грн.; декларації за березень 2010 року зазначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі 4144320,00 грн. Враховуючи поданий уточнюючий розрахунок, розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування сума, яка була заявлена позивачем до відшкодування за березень 2010 року складала 4310986,00грн.; декларації за квітень 2010 року зазначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі 7103473,00 грн. Враховуючи поданий уточнюючий розрахунок, розрахунок суми бюджетного відшкодування та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування сума, яка була заявлена позивачем до відшкодування за квітень 2010 року складала 7099226,00 грн.; декларації за травень 2010 року зазначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі 6710418,00 грн.
Відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2010 року, березень 2010 року, квітень 2010 року, травень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в періоди за вересень, листопад, грудень 2009 року, січень 2010 року, а також в періоди за жовтень 2008 року, за вересень, листопад, грудень 2009 року, січень, лютий 2010 року, а також в періоди за вересень, листопад 2009 року, січень, лютий, березень 2010 року, а також в періоди за січень, лютий, березень, квітень 2010 року, за результатами якої складено акт №6356/23-6/05766356 від 12.08.2010.
За висновками акта перевірки позивачем порушено вимоги п.10.2 ст.10, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за лютий 2010 року на суму 291666,67 грн., за березень 2010 року на суму 441666,67 грн., за квітень 2010 року на суму 660529,59 грн., за травень 2010 року на суму 309696,31 грн.
Підставою для зменшення податковим органом суми бюджетного відшкодування став висновок відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що ґрунтується на підставі проведених податковим органом зустрічних перевірок постачальників позивача у ланцюгу постачання, в результаті яких, виявилося неможливим підтвердити факт сплати ПДВ до бюджету безпосередніми контрагентами позивача. До такого висновку відповідач дійшов у зв'язку з тим, що постачальник позивача ПП «Брукомпані» не подавав за 2010 рік податкову декларацію по податку з власників транспортних засобів, що свідчить про відсутність у нього транспортних засобів, по декларації з податку на прибуток підприємств задекларована ним сума не відповідає загальній сумі податкового кредиту за 1 квартал 2010 року, ПП «Луг-Фіаст» не знаходиться за юридичною адресою, у зв??язку з чим провести його перевірку неможливо, що в свою чергу, на думку відповідача, ставить під сумнів реальність здійснених господарських операцій.
На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.08.2010 №0001542303/0/63006, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2010 року на суму 291666,67 грн., за березень 2010 року на суму 441666,67 грн., за квітень 2010 року на суму 660529,59 грн., за травень 2010 року на суму 309696,31 грн.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.
Відповідно до частини 1 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (частина 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 вищезазначеного Закону).
Згідно підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Згідно з положеннями підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 вищезазначеного Закону (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу (підпункт 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону).
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій обґрунтували своє рішення дотриманням позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту, з огляду на те, що суми податку, сплаченого у відповідному звітному періоді, у зв'язку з придбанням товарів (робіт послуг), віднесені до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих контрагентами позивача з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 цього Закону. Проведення позивачем оплати в повному обсязі та реальність зазначених операцій документально підтверджено та відповідачем не спростовано.
Щодо висновків відповідача про завищення позивачем заявленої суми бюджетного відшкодування з огляду на не підтвердження даних зустрічними перевірками контрагентів позивача у ланцюгу постачання, то судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальниками у ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявленні до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.
Закон України «Про податок на додану вартість» не пов'язує право покупця - платника податку на додану вартість на податковий кредит з обов'язком продавця - платника податку на додану вартість самостійно визначати суму податкового зобов'язання та сплатити її до бюджету.
Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Не можуть бути підставою для інших висновків і доводи відповідача, що спірні операції не мали реального товарного характеру, оскільки вони засновані на припущеннях, що суперечить ст.159 КАС України. Відповідачем не було встановлено під час перевірки відсутності фактичної поставки товару позивачеві за спірними операціями, та не проведення ним розрахунків за отриманий товар, а також не надано таких доказів і в суді.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили справу у відповідності з нормами матеріального права та постановили обґрунтоване рішення, підстав для їх скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми відхилити, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2011 залишити без змін.
Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.
Головуючий Л.В.Ланченко
Судді Н.Г.Пилипчук
Ю.І.Цвіркун