23 грудня 2014 року м. Київ К/800/31963/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги малого приватного підприємства «АСВА» на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013р. у справі
за позовом Малого приватного підприємства «АСВА»
до відповідача Київської регіональної митниці
про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови , -
4.12.2012р. до суду з позовом про визнання протиправними дій Київської регіональної митниці (далі Митниця) звернулось мале приватне підприємство «АСВА» (далі Підприємство). Свої вимоги позивач мотивував тим, що він надав Митниці документи, необхідні для митного оформлення товарів, що надійшли до України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Митницею було витребувано додаткові документи, відмовлено у прийнятті митної декларації та самостійно визначено митну вартість товару за шостим методом. Вважаючи дії Митниці такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив визнати їх протиправними та скасувати рішення Митниці від 10.04.2012р. про визначення митної вартості товару та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2013р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013р., в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовими рішеннями, Підприємство звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило їх скасувати та задовольнити позов. При цьому, скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про безпідставність позову.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем для митного оформлення товару, поставленого в Україну на підставі зовнішньоекономічного контракту, подано декларацію митної вартості від 29.03.2012р. №100190000/2012/424459.
Митницею у позивача було витребувано додаткові документи для підтвердження заявленої вартості товару, а саме : прайс-лист фірми-виробника товару; бухгалтерську документацію (податкові накладні); калькуляцію фірми виробника товару; каталоги; митну декларацію країни відправлення; висновок спеціалізованої експертної організації про якісні та вартісні характеристики товарів та інформації біржових організацій щодо вартості товару або сировини.
Вимоги Митниці позивачем виконано частково.
Відповідачем відмовлено в митному оформленні товару та 10.04.2012р. прийнято рішення про визначення митної вартості товарів за 6 (резервним) методом, в якому наведено причини неможливості застосування 1-5 методів визначення вартості.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулювались Митним кодексом України, що був чинним до 1.06.2012р.
Відповідно до ст. 264 МК України, заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (затв. постановою КМУ від 20.12.2006р. №1766) передбачено, що декларант зобов'язаний подати додаткові документи, визначені у пункті 11 цього Порядку, протягом 10 календарних днів після ознайомлення із записом митного органу про їх подання.
Додаткові документи, які було витребувано Митницею, входять до переліку, що міститься у п.11 Порядку, проте, позивачем вимоги відповідача щодо надання додаткових документів виконано в повному обсязі не було.
Згідно зі ст. 2442 КАС України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
10.04.2012р. Верховний Суд України, розглянувши справу № 21-52а12, прийняв постанову, в якій зазначив :
«Відповідно до частини першої статті 265 Митного кодексу України (далі - МК) митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.
Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.
Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.
Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів» та № 1766 дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.
Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.»
З матеріалів справи вбачається, що, враховуючи наявну у митного органу інформацію та обсяг наданих позивачем документів, у Митниці були підстави для сумніву в правильності митної оцінки товару. За таких обставин, митний орган обґрунтовано запропонував позивачу надати додаткові документи, перелічені у пункті 11 Порядку.
Підприємством витребувані відповідачем належні документи було надано не у повному обсязі, а саме не надано податкові декларації та інформацію про вартість сировини на ринку виробника, що, після закінчення процедури консультацій, дало відповідачу право для визначення митної вартості товару у спосіб, передбачений ст.266 МК України.
Щодо інших документів, наданих позивачем, то такі документи визнані неналежними, в зв'язку з тим, що вони мали розбіжності щодо поставленого товару, а тому їх надання не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.
Оскільки, позивачем, в порушення вимог чинного законодавства, не виконано в повному обсязі законні вимоги Митниці щодо надання додаткових документів, необхідних для розгляду питання щодо встановлення дійсної митної вартості товару, подальші дії відповідача є такими, що вчинені у межах та у спосіб, передбачений МК України.
При цьому, Митниця у своєму рішенні обґрунтувала та довела неможливість послідовного застосування 1-5 методів визначення митної вартості.
Судами першої та апеляційної інстанцій дано належну оцінку матеріалам справи, а їх висновки щодо відсутності в діях Митниці порушень чинного законодавства при перевірці правильності визначення декларантом митної вартості та подальших діях при самостійному визначенні митної вартості доводами касаційної скарги не спростовуються.
Відповідно до ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, -
Касаційну скаргу малого приватного підприємства «АСВА» залишити без задоволення, постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 13.02.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст.ст. 235-244 КАС України.
Судді А.О. Логвиненко
О.Є. Донець
В.Ф. Мороз