22 грудня 2014 року м. Київ К/9991/62856/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Вербицька О.В.
Ланченко Л.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2012 р.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 р.
у справі №2а-4401/12/2070
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2012 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду України від 18.09.2012 р., позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 30.03.2012 р. №0000711722 та №0000731722.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками контролюючого органу проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р., про що складено акт від 20.03.2012 р. №10/17-205/143/НОМЕР_1. Листом від 23.03.2012 р. № 18/11/17-211 внесено зміни до тексту акту перевірки, за яким позивачем допущено порушення вимог ст.187 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет разом із штрафними санкціями на загальну суму 3 432,00 грн. та ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичної особи від підприємницької діяльності на 15 736,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.03.2012 р. №0000711722, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичної особи від підприємницької діяльності на 15 736,00 грн. та №0000731722, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 3 432,00 грн., з яких 3 431,00 грн. за основним платежем та 1,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Інтехліс» за нікчемним правочином.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість та складу валових витрат по господарським операціям з придбання товарів у ТОВ «Інтехліс».
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Інтехліс» був укладений договір купівлі-продажу товару від 03.03.2011 р. №37, за яким ТОВ «Інтехліс» (Продавець) зобов'язався поставити (передати у власність) позивача (Покупець) товар відповідно до накладних, а покупець зобов'язаний прийняти й оплатити цей товар.
За результатом виконання вказаних господарських операцій ТОВ «Інтехліс» виписано податкові накладні від 04.04.2011 р. №81, від 18.05.2011 р. №457, від 03.06.2011 р. №130, від 04.07.2011 р. №146, від 18.08.2011 р. № 862, від 05.09.2011 р. № 212.
Фактичне виконання вказаних господарських відносин також підтверджується видатковими накладними від 04.04.2011 р. №81, від 18.05.2011 р. №457, від 03.06.2011 р. №130, від 04.07.2011 р. №146, від 18.08.2011 р. №862, від 05.09.2011 р. №212 та сертифікатами якості виробника на товар, що був закуплений позивачем у ТОВ «Інтехліс».
Придбані товари були оплачені позивачем та відображені у бухгалтерському обліку, що не заперечується відповідачем, а також у подальшому реалізовані іншим суб'єктам підприємницької діяльності.
Згідно із п. 138.1 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.
У відповідності до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.
Отже, виходячи з вказаних положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Як свідчать матеріали справи, витрати позивача, понесені в рамках здійснення господарської діяльності з ТОВ «Інтехліс», є документально підтвердженими, використання придбаних товарів підприємцем у власній господарській діяльності доведено.
Згідно із п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави постачальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Положеннями п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг/ вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг/; дата отримання платником податку із послуг, що підтверджено податковою накладною.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/ послуги/ та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг/, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відтак, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом, зареєстрованим платником податку на додану вартість.
З огляду на викладене, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум податку по господарським операціям з ТОВ «Інтехліс».
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень від 30.03.2012 р. №0000711722, №0000731722 та наявність правових підстав для їх скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 р. у справі №2а-4401/12/2070 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Вербицька О.В.
Ланченко Л.В.