22 грудня 2014 року м. Київ К/9991/5954/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Вербицька О.В.
Ланченко Л.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.08.2011 р.
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 р.
у справі №2а/1570/3219/2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елемент»
до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Елемент» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.08.2011 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 р., позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.04.2011 р. №000062230.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності відображення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість, по взаємовідносинам з ТОВ «ТД Интермаркет», згідно наданої податкової декларації з податку на додану вартість (звітна нова) за січень 2011 року (від 21.02.2011 р. №900622389) про що складено акт від 05.04.2011 р. №1472/23-6/31339248, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.201.4, 201.6, 201.10 ст.201, п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість за січень 2011 року на 257 601,00 грн. та як наслідок значення рядка 18 «Різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного (податкового) періоду» (р.9 - р.17), а саме - від'ємного значення (р.18.2) на 257 601,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.04.2011 р. №0000622301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 257 601,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 64 400,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для зменшення позивачу розміру від'ємного значення з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту січня 2011 року, сформованого за результатом включення до його складу суми податку на додану вартість сплаченої у ціні вартості товарів, отриманих від ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД» за нікчемним правочином.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів у ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД».
З матеріалів справи вбачається, що 15.10.2010 р. між позивачем (Покупець) та ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД» (Постачальник) було укладено договір поставки №15/10, за яким постачальник зобов'язався передати покупцю у порядку та строки, встановлені договором, трубу (товар), а покупець зобов'язався оплатити та прийняти товар.
Згідно з видатковою накладною від 17.01.2011 р. № 011703 за умовами вказаного договору була поставлена труба загальною вартістю 1 545 605,34 грн., у тому числі ПДВ - 257 600,89 грн. Крім того, ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД» була видана податкова накладна від 17.01.2011 р. №011703, та виставлений рахунок-фактура від 17.01.2011 р. № 011705.
На підтвердження факту здійснення доставки товару позивачем надані товарно-транспортні накладні від 17.01.2011 р. серії ЗУТ № 17, ЗУТ № 17.1, ЗУТ № 17.2, ЗУТ №17.3, в яких вантажовідправником зазначено ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД», а вантажоодержувачем - позивач, а у відомостях про вантаж - труба Д 122Ох10.
Крім того, судам була надана виписка по рахунку позивача № 26009236531, відкритому в Одеському відділенні ПАТ «Марфін банк», з якої вбачається, що позивачем у повному обсязі була проведена оплата поставленого товару за умовами договору поставки від 15.10.2010 р. № 15/10.
На підставі податкової накладної, виданої ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД» під час виконання умов договору поставки, позивачем було включено сплачену суму податку на додану вартість у розмірі 257 600,89 грн. до складу податкового кредиту січня 2011 року, що вбачається з розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2011 р.
У відповідності до приписів пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
За приписами п.п.200.1, 200.2. 200.3 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України).
Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.
Визначальним фактом виникнення у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є отримання ним належним чином оформленої податкової накладної, а також фактичне здійснення господарської операції, що було підтверджено відповідними доказами.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «ТД Інтермаркет ЛТД».
Крім того, висновок податкового органу про те, що недекларування контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 14.04.2011 р. №000062230.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.08.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 р. у справі №2а/1570/3219/2011 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Вербицька О.В.
Ланченко Л.В.