19 грудня 2014 року м. Київ В/800/5348/14
19.12.2014 № В/800/5348/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Карася О.В. (головуючого),
Бившевої Л.І., Голубєвої Г.К., Костенка М.І., Рибченка А.О.,
перевіривши заяву Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області
про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 30.10.2014 № К/9991/12940/12
у справі № 2270/8437/11
за позовом Публічного акціонерного товариства "Славутський комбінат
"Будфарфор"
до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції
Хмельницької області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -
рішень,-
Державна податкова інспекція звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 30.10.2014 № К/9991/12940/12.
Відповідно до ст. 2391 КАС України (із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 07.07.2010 № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів"), заява про перегляд судових рішень подається до Верховного Суду України через Вищий адміністративний суд України, який за змістом статей 2392 та 240 КАС України перевіряє відповідність заяви вимогам цього Кодексу та вирішує питання про допуск справи до провадження.
Згідно п. 1 ч.1 ст. 237 КАС України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 30.10.2014 № К/9991/12940/12 заявник послався на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень Закону України від 03.04.1997 № 168/97ВР "Про податок на додану вартість" щодо права платника формувати податковий кредит та відповідні суми бюджетного відшкодування з ПДВ у разі несплати контрагентом податків до бюджету.
На підтвердження зазначеного відповідач надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22.07.2010 № К-15851/07, в якій, на його думку, інакше застосовано одні й ті самі норми права.
Так, у судовому рішенні, наданого на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, суд дійшли висновку, що право на відшкодування податку на додану вартість виникає лише при фактичній надмірній сплаті цього податку до бюджету у ланцюгу постачальників.
В ухвалі, про перегляд якої поставлено питання, суд дійшов висновку, що приписи Закону № 168/97ВР не ставлять у залежність право платника податку на відшкодування ПДВ у разі фактичного руху товарів (послуг) у господарській діяльності такого платника та документального підтвердження розміру податкового кредиту і сплати податку в ціні придбаного товару (послуг) продавцю від додержання податкової дисципліни його контрагентами.
Вказана позиція Вищого адміністративного суду України узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 31.01.2011 (№ 21-47а10) у справі за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за заявою ОДПІ про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27.05.2010.
Аналізуючи положення Закону № 168/97-ВР, Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Крім того, рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 2442 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження у Верховному Суді України.
Керуючись ст. ст. 235-240 КАС України, суд, -
У задоволені заяви Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про допуск справи до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 30.10.2014 № К/9991/12940/12 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Карась О.В.
Судді Бившева Л.І.
Голубєва Г.К.
Костенко М.І.
Рибченко А.О.