24 грудня 2014 року м. Київ К/9991/63261/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,
представника позивача Мартиросяна Т.Е.,
представника відповідача Української Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2011 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 року
у справі № 2а/0470/5139/11
за позовом публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - позивач, ПАТ «АрселорМіттал Кривий ріг»)
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ПГМК у м. Кривому Розі Дніпропетровської області ДПС)
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулось у квітні 2011 року до суду з адміністративним позовом до СДПІ по роботі з ПГМК у м. Кривому Розі Дніпропетровської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень форми «В1» від 29.03.2011 року № 0000050610 та форми «В4» від 29.03.2011 року № 0000060610.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 року, позов задоволений повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР; ч. 1 ст. 173, ст. 174 Господарського кодексу України; ч. 1 ст. 228, ст. ст. 202, 203, 215, 216, 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); ст. ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну первинного відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі на належного відповідача Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби.
З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби підлягає заміні її правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21.03.2011 року відповідачем було здійснено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2010 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення ПДВ, що декларувалось у листопаді 2010 року, за результатами якої складено акт № 36/06-08/125/2/24432974 про результати проведеної позапланової виїзної перевірки відкритого акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (правонаступник ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»).
На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті: податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 29.03.2011 року № 0000050610 за порушення позивачем п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 8 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.06.2005 року № 244 (далі - Порядок № 244), п. 5.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 213 (далі - Порядок № 213), яким зменшено бюджетне відшкодування податку на додану вартість на суму 71 314 350,18 гривень; податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 29.03.2011 року № 0000060610 за порушення позивачем п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 8 Порядку № 244, п. 5.7 Порядку № 213, яким зменшено суму від'ємного значення ПДВ на 58 315 603,42 гривні.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» укладено ряд договорів на поставку товарів (послуг) з TOB «Інтерколтрейд», TOB «Східнафтатрейд», TOB «СоюзПромінвестДонбас», TOB «НВП ТМК», TOB УКРМЕТ», TOB «Інкомтрейд», ПП «КВВМПУ», TOB «Укрміжрегіональна компанія ТАП», TOB «Технологія», ПП «Феррі».
Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в ході проведення перевірок контролюючим органом не встановлено факту передачі товарів (послуг) від постачальників до TOB «Інтерколтрейд», TOB «Східнафтатрейд», TOB «СоюзПромінвестДонбас», TOB «НВП ТМК», TOB «УКРМЕТ», TOB «Інкомтрейд», ПП «КВВМПУ», TOB «Укрміжрегіональна компанія ТАП», TOB «Технологія», ПП «Феррі» у зв'язку з не наданням для перевірки актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів, що, на думку, податкових органів, ставить під сумнів реальність господарської діяльності таких платників.
Відповідач в своєму акті робить посилання, зокрема, на матеріали, що надані Головним відділом податкової міліції та на матеріали зустрічних перевірок за операціями позивача з ТОВ «Союзпромінвестдонбас», ТОВ «Інтерколтрейд», ПП «КВВМПУ», ТОВ «УКРМЕТ», ТОВ «НВП ТМК», ТОВ «Східнафтотрейд», ТОВ «Інкомтрейд», ТОВ «Українська міжрегіональна компанія ТАП», ТОВ «Технологія», ПП «Феррі» та ТОВ НВФ «Інтермет». За результатами опрацювання вищезазначених матеріалів відповідачем складено вказаний акт перевірки, яким встановлено завищення позивачем податкового кредиту на суму 71 314 350,18 гривень за листопад 2010 року та завищення податкового кредиту на суму 58 315 603,42 гривні за грудень 2010 року за операціями з контрагентами стосовно придбання брухту чорних металів, паливно-мастильних матеріалів, коксівного вугілля та обладнання. Відповідачем в акті робиться висновок про те, що договори купівлі-продажу (поставки), укладені позивачем з контрагентами, є нікчемними за ст. 228 ЦК України, оскільки: договори порушують публічний порядок внаслідок їхньої спрямованості на незаконне заволодіння майном (коштами) держави. При цьому, незаконне заволодіння майном (коштами) держави, полягає у несплаті (або сплаті у незначних розмірах) контрагентами податків до бюджету; договори не направлені на реальне настання правових наслідків (безтоварність господарських операцій за договорами), оскільки у контрагентів відсутні необхідні трудові ресурси та основні засоби виробництва, необхідні для постачання товарів за договорами.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується суд касаційної інстанції, дійшли висновку про те, що матеріали перевірки контролюючого органу не свідчать про встановлення фактів, які б були підставою того, що договори, укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами, порушують публічний порядок внаслідок їхньої спрямованості на незаконне заволодіння майном (коштами) держави, виходячи з наступного.
Суд дійшли вірного висновку, що факт несплати податків не може впливати на дійсність договорів купівлі-продажу (поставки), оскільки ч. 1 ст. 228 ЦК України не пов'язує нікчемність договору купівлі-продажу (поставки) з виконанням його сторонами податкових зобов'язань. Останні носять похідний характер стосовно цивільно-правових зобов'язань і не можуть впливати на дійсність договору. Крім того, матеріали акту перевірки не містять та не ставлять під сумнів факти поставки товарів позивачу за договорами. Навпаки акт перевірки містить дані, згідно яких при проведенні перевірки були виявлені документи, що свідчать про факт перевезення товарів за вказаним договорами.
Судами попередніх інстанцій досліджені первинні документи, а саме: приймально-здавальні акти на товари; залізничні накладні; товарно-транспортні накладні зі штампом контрольно-пропускного пункту позивача, на якому зазначено дату та місце фактичного заїзду вантажівки на територію підприємства; прибуткові ордери та реєстри прибуткових ордерів та встановлено, що первинні документи оформлені належним чином, відповідають вимогам первинних документів, встановленим чинним законодавством, а саме, передбаченим ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пунктом 2.4., затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вищеперелічені документи свідчать про наявність фактичних товарних господарських відносин позивача з контрагентами за вищезгаданими договорами.
Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, у тому числі операції з: передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача.
Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
З аналізу зазначених норм суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про те, що Законом України «Про податок на додану вартість» встановлюється порядок нарахування податкового кредиту та момент виникнення у платника податку права на податковий кредит, та ніяким чином не ставить в залежність виникнення права у платника податку на податковий кредит у залежність від підтвердження факту перевезення товару.
Чинним законодавством передбачено, що податковий кредит платника податку складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням товарів. При цьому, факт придбання товарів засвідчує, в тому числі, й отримана платником податку податкова накладна.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на офіційному сайті ДПА України, відсутня інформація про анулювання свідоцтва платників податку на додану вартість вищезазначених контрагентів позивача.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач мав всі підстави для формування податкового кредиту за операціями з контрагентами, оскільки контрагенти зареєстровані платниками ПДВ і, таким чином, мають право видавати податкові накладні одержувачу товарів.
Чинним законодавством України не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому права перевіряти достовірність даних, які вказуються постачальником в його первинних документах, а також контролювати показники його податкової звітності по податках та обов'язкових платежах. Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його контрагентом. Якщо контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанцій погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Замінити сторону у справі - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2012 року у справі № 2а/0470/5139/11 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: (підпис) М.І. Костенко
(підпис) І.В. Приходько