24 грудня 2014 року м. Київ К/9991/58079/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,
за участю секретаря судового засідання Єгорової І.В.,
представника позивача Мартиросяна Т.Е.,
представника відповідача Української Т.О.,
представника прокуратури Куліба О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби та заступника прокурора Дніпропетровської області
на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 року
та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2012 року
у справі № 2а/0470/1833/11
за позовом відкритого акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - позивач, ВАТ «АрселорМіттал Кривий ріг»)
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ПГМК у м. Кривому Розі Дніпропетровської області ДПС)
за участю прокуратури Дніпропетровської області
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» звернулось у лютому 2011 року до суду з адміністративним позовом до СДПІ по роботі з ПГМК у м. Кривому Розі Дніпропетровської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення форми «В1» № 0000410610/0 від 20.12.2010 року (податкове повідомлення-рішення № 0000410610/1 від 21.01.2011 року), якими ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» було зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ на суму 397 854 837,48 гривень, визначено податкове зобов'язання з ПДВ та зобов'язано сплатити суму податку в розмірі 109 706 067,20 гривень та штрафні (фінансові санкції) у розмірі 54 853 033,58 гривень.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2012 року, позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач та заступник прокурора Дніпропетровської області подали касаційні скарги, в яких просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважають, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР; ст. ст. 3, 173, 174 Господарського кодексу України; ч. 1 ст. 228, ст. ст. 202, 203, 215, 216, 236 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); ст. ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач в своїх запереченнях на касаційні скарги зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну первинного відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі на належного відповідача Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби.
З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби підлягає заміні її правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20.12.2010 року відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) по взаємовідносинах з ТОВ «КВВМПУ», ТОВ «УкрМет», ТОВ «Інтерколтрейд», ТОВ «Союзпромінвестдонбас», ТОВ «НК ПОЛЮС», ТОВ «Інкомтрейд», ТОВ «НВФ «Інтермет», ТОВ «Східнафтатрейд», ТОВ «Інтер-Бізнес», ТОВ ТД «Агрінол» та ЗАТ «Науково-дослідний проектний інститут систем автоматизації та управління» за період з 01.12.2009 року по 31.10.2010 року, за результатами якої складений акт № 199/08-06-125/1/24432974 від 20.12.2010 року.
В ході перевірки встановлено, що в порушення п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, пп. 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період січень-вересень 2010 року в загальному розмірі 397 854 837,48 грн.
До такого висновку відповідач дійшов виходячи з того, що позивачем до складу податкового кредиту від'ємного значення за період грудень 2009 року - жовтень 2010 року та бюджетного відшкодування за період січень-вересень 2010 року включено суми податку на додану вартість по податковим накладним, які були виписані означеними вище підприємствами (контрагентами), за результатами здійснення операцій з поставки товарів, при цьому ці підприємства проводили діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Так, судами встановлено, що ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» укладено ряд договорів на поставку товарів (послуг) з підприємствами: ТОВ «Інтерколтрейд» (договори на поставку коксового вугілля № 531 від 03.03.2009 року, № 114 від 13.01.2009 року, № 3018 від 11.09.2009 року); ТОВ «Східнафтатрейд» (договори на поставку нафтопродуктів - контракт № 3965 від 30.07.2010 року, контракт № 4965 від 08.10.2010 року); ТОВ «Інкомтрейд», ТОВ «НК Полюс» (договори на поставку дизельного палива № 95 від 12.01.2009 року, № 45 від 30.12.2009 року); ТОВ «Союзпромінвестдонбас»(договори на постачання вугільної продукції № 308 від 25.01.2010 року, № 523 від 10.02.2010 року); ТОВ «УкрМет» (договір № 26 від 31.12.2009 року поставки сировини (брухт сталевий) та надання послуг на перевезення); ПП «КВВМПУ» (договір № 5 від 31.12.2009 рокуна поставку металобрухту); ТОВ «Інтермет».
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно первинних документів та матеріалів зустрічних перевірок транспортування товару здійснювалось залізничним транспортом, що підтверджено відповідними, належним чином оформленими, залізничними квитанціями. Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до складу податкового кредиту відповідних (податкових) періодів, які відповідають даним податкової звітності за кожний з періодів грудень 2009 року, січень-вересень 2010 року. Розрахунки між позивачем та його контрагентами за отриманий товар проведені в безготівковій формі.
Порушення порядку складення первинних документів, податкових накладних, на підставі яких відповідні суми податку на додану вартість включені підприємством до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів відповідачем під час перевірки не виявлено, разом з тим при перевірці взаємовідносин позивача з ТОВ «НК Полюс» встановлено, що місцезнаходження підприємства не встановлено, згідно супровідних документів відправниками палива були ЗАТ «Линик», ЗАТ ТД «Укртатнафта», щодо правовідносин з ТОВ «Інтермет» відповідачем зазначено, що проведеною перевіркою не можливо підтвердити факт перевезення металобрухту на адресу ВАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», тобто визнати факт придбання металобрухту.
Як зазначено податковим органом в акті перевірки, відповідно до отриманих матеріалів перевірок контрагентів, інформації системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів по ланцюгу постачання встановлено постачальників - контрагентів постачальників позивача, які відсутні за юридичною адресою, приховують фактичне місцезнаходження, не сплачують податків, документально не підтверджують факт транспортування товару, витрат на його зберігання, є постійними в ланцюгу поставок. Операції з придбання контрагентами позивача товару у їх постачальників не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.
Також в ході проведення перевірок не встановлено факту передачі товарів від постачальників до контрагентів позивача (безпосередніх постачальників позивача) у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів та інших первинних документів.
Відсутність з боку контрагентів постачальників позивача податкової звітності та приховування свого фактичного місцезнаходження від податкових органів викликало у відповідача сумнів щодо реальності господарської діяльності таких платників, внаслідок чого відповідач дійшов висновку, що в порушення п. 1.4 ст. 1, абз. «д» пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» постачальниками внесено до податкових накладних неправдиві дані щодо фактичного місцезнаходження та реальності проведення господарської операції, відповідно, позивачем в порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено податковий кредит по операціях з придбання товарів від означених вище підприємств - контрагентів.
За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000410610/0 від 20.12.2010 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі 397 854 837,48 гривень.
У зв'язку з тим, що заявлені до відшкодування суми податку на додану вартість на момент перевірки відшкодовані підприємству в загальному розмірі 109 706 067,20 гривень, позивачеві означеним податковим повідомленням-рішенням визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 109 706 067,20 гривень, нараховані штрафні (фінансові) санкції в сумі 54 853 033,58 гривні.
Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржено позивачем в порядку ст. 5 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов'язань платників податків перед бюджетами та держаними цільовими фондами», первинна скарга позивача залишена без задоволення, податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
21.01.2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000410610/0 від 20.12.2010 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у загальному розмірі 397 854 837,48 гривень.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується суд касаційної інстанції, дійшли висновку про необґрунтованість висновків відповідача, оскільки такі висновки базуються на помилковому тлумаченні чинного законодавства України та вважають помилковими висновки відповідача, зроблені в акті перевірки, оскільки відомості про постачальників позивача, контрагентів постачальників не впливають і не спростовують факт здійснення господарських операцій між позивачем і постачальниками (його контрагентами), виходячи з наступного.
Факт відвантаження на адресу позивача товару та отримання позивачем цього товару в межах укладених ним відповідних договорів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, підтверджений дослідженими судами попередніх інстанцій відповідними первинними документами.
Посилання відповідача на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за договорами, де фактичними постачальниками товарів є інші підприємства (не продавці), які не мали жодного відношення до первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит (зокрема, поставка дизельного палива від ТОВ «НК Полюс», поставка металобрухту ПП «КВВМПУ»), суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважають помилковим.
Відповідач зазначає з цього приводу, що умовами договорів передбачено умову, за якою жодна із сторін не має права без письмової згоди з іншої сторони передавати свої права та обов'язки іншим, третім особам. Позивачем не надавались будь-які письмові підтвердження щодо передачі обов'язку поставки товарів третім особам, які в свою чергу і були вантажовідправниками. Тобто подані підприємством документи не підтверджують взаємозв'язок фактичної поставки товарів з діями особи, якою видано податкову накладну.
Таке твердження не відповідає нормам чинного законодавства, спростовується наявними в матеріалах справи та дослідженими судами попередніх інстанцій документами в їх сукупності.
Судами вірно зазначено, що відсутність в залізничних накладних визначення в якості вантажовідправників, платників (за перевезення вантажу) чи власників товару безпосередніх контрагентів позивача не є безперечним свідченням відсутності поставки цими особами обумовленого відповідними договорами товару.
Чинне законодавство України не забороняє здійснювати відвантаження товарів за договорами поставки вантажовідправниками, які фактично не є постачальниками згідно з договорами поставки (ч. 6 ст. 267 Господарського кодексу України).
Крім того, в обов'язки вантажовідправника за договором перевезення не входить зазначення в договорі перевезення (транспортній накладній) власника товару. Відповідно до ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Приймаючи до уваги умови договорів поставки, за якими продавець повідомляє покупця (позивача) про здійснене відвантаження товару із зазначенням відповідних даних щодо такого відвантаження, а також фактичні дії позивача з приймання цього товару, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що посилання відповідача на відсутність згоди позивача про відвантаження товару іншими, ніж його безпосередні контрагенти, особами, спростовуються фактичними обставинами.
Взаємозв'язок між фактичною поставкою товарів з діями контрагентів позивача (продавцями) підтверджений складеними позивачем та цими контрагентами дослідженими судами попередніх інстанцій первинними документами.
Факт отримання товару від зазначених вище підприємств-продавців підтверджується дослідженими судами наявними в матеріалах справи копіями рахунків-фактур, в яких міститься посилання на номери залізничних вагонів (цистерн), залізничних квитанцій, прибуткових ордерів, а також приймально-здавальних актів (з ПП «КВВМПУ»), видаткових накладних (з ТОВ «НК Полюс»), товарно-транспортних накладних, приймально-здавальних актів (ТОВ НВФ «Інтермет»).
Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які правомірно вважають помилковим посилання відповідача на відсутність сертифікатів якості товару як підставу для висновку про безтоварність операцій.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджено дослідженими судами належним чином оформленими первинними документами в їх сукупності. Сертифікати якості - документи, які підтверджують якість товарів, за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам і не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, виходячи з умов укладених договорів між позивачем та його контрагентами, їх фактичних дій на виконання цих договорів, суди дійшли правильного висновку, що вказані договори не містять ознак фіктивності, а виявлені відповідачем порушення з боку контрагентів позивача, контрагентів по ланцюгу постачання, ґрунтуються лише на актах перевірок податкових органів. Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, відповідачем не наведений, в матеріалах справи відсутній.
Судами попередніх інстанцій досліджені наявні в матеріалах справи документи та встановлено, що фактичні дії позивача під час укладення договорів з вказаними вище особами, їх виконання та відображення відповідних господарських операцій в податковому обліку не свідчать про протиправність дій позивача, наявність у нього мети, яка б суперечила інтересам держави та суспільства, була спрямована на порушення публічного порядку.
Посилання на здійснювані податком органом оперативно-розшукові заходи по встановленню засновників та посадових осіб підприємств - контрагентів продавців позивача на причетність до фінансово-господарської діяльності цих суб'єктів господарювання, метою реєстрації яких є «фіктивне» підприємництво, судами правомірно не прийнято до уваги, оскільки наведені відповідачем обставини не є законодавчо встановленими підставами для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування.
Крім того, в будь-якому випадку порушення контрагентами, у тому числі за ланцюгом постачання, податкового законодавства за загальним правилом не може призводити до недійсності всіх угод до кінцевого отримувача товару, оскільки відносини між попереднім постачальником у ланцюгу поставок не позбавляють правового значення належним чином оформлених первинних документів та не впливають на реальність господарських операцій, вчинених між кінцевим отримувачем товарів та його безпосереднім контрагентом.
Судами встановлено, що на дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій безпосередні контрагенти позивача були зареєстровані уповноваженими органами як суб'єкти господарювання, у встановленому порядку цивільної дієздатності не позбавлені, перебували на обліку в податкових органах як платники податку на додану вартість. Отриманий позивачем товар в повному обсязі ним оплачений шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників, в тому числі, податку на додану вартість в ціні вказаного товару, про що свідчать банківські виписки. Проти вказаного факту відповідач не заперечує.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпункт 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» забороняє включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Порядок складення та видачі податкових накладних визначений п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону. Порядок заповнення податкової накладної затверджений наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 165.
Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Пункт 5 Порядку заповнення податкової накладної визначає, коли податкова накладна вважається недійсною, а саме: у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість).
Зареєстровані в якості платника податку на додану вартість особи отримують відповідне свідоцтво.
Як зазначено в п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання, яке відбувається в тому числі у випадку, коли зареєстрована в якості платника податку особа припиняє діяльність згідно з рішенням про ліквідацію такого платника податку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем доказів анулювання свідоцтва про реєстрацію контрагентів позивача в якості платника податку на додану вартість, виключення їх з реєстру платників податку на додану вартість не надано, податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені вказаними вище особами у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що свідчить про правомірність видачі податкових накладних.
Пунктом 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону.
Пункт 1.3 цієї ж статті визначає платника податку як особу, яка згідно з цим Зако ном зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшко дуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податко вого періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Згідно з пп. «а» пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередньому періоді постачальникам таких товарів.
Виходячи з положень п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки. При цьому на позивача обов'язок доведення факту сплати податку на додану вартість до бюджету нормами чинного законодавства не покладається.
Згідно з положеннями наведених вище правових норм в їх сукупності, вбачається, що сума податку на додану вартість, включена до складу ціни товару, послуги, є податковим зобов'язанням продавця товару (послуги), а отже саме він і несе відповідальність по сплаті цього податку до бюджету.
Законодавство, діюче на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість», не встановлює зобов'язання покупця сплачувати податок на додану вартість і до бюджету, якщо такий податок не був (не буде) сплачений продавцем, контрагентами продавця, не передбачає відповідальності платника податку за порушення його контрагентом податкового законодавства, або обов'язок здійснювати контроль за сплатою контрагентом податків та порядок коригування податкового кредиту у разі їх несплати контрагентом або визнання статутних та реєстраційних документів недійсними. Невиконання постачальником товару, його контрагентами своїх зобов'язань перед бюджетом не передбачено законодавцем як підстава для втрати покупцем права на податковий кредит і, в подальшому, на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у встановлених Законом випадках. Якщо контрагент позивача або особа, яка має (мала) договірні відносини з контрагентом позивача, і не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, а у відповідних випадках, права на бюджетне відшкодування.
Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що доказів того, що позивач був обізнаний про сумнівність формування податкового кредиту по операціях з зазначеними контрагентами та про наявність «фіктивності» контрагентів, як зазначає відповідач, в матеріалах відсутні.
Таким чином, суди попередніх інстанцій, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшли правильного висновку про те, що позивачем виконані всі умови для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у відповідних (податкових) періодах.
Отже, доводи касаційних скарг не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли призвести до скасування оскаржуваних рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55. 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Замінити сторону у справі - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.
Касаційні скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів та заступника прокурора Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.03.2011 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2012 року у справі № 2а/0470/1833/11 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: (підпис) І.О. Бухтіярова
Судді: (підпис) М.І. Костенко
(підпис) І.В. Приходько
З оригіналом згідно