19 грудня 2014 року м. Київ К/9991/40974/12
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Ємельянової В.І., Рецебуринського Ю.Й.,
розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Національний академічний духовий оркестр України" до відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві про скасування постанови про стягнення виконавчого збору за касаційною скаргою Державного підприємства "Національний академічний духовий оркестр України" на ухвалу судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2012 року,
У грудні 2011 року Державне підприємство "Національний академічний духовий оркестр України" звернулось до суду з позовом, в якому просило: визнати протиправною та скасувати постанову № 23066797 від 17 листопада 2011 року про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 1360 грн, винесену головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві; визнати протиправною та скасувати постанову № 30010071 від 18 листопада 2011 року про відкриття виконавчого провадження, винесену головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2012 року, у відкритті провадження у справі відмовлено на підставі того, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Вказуючи на допущені, на думку Державного підприємства "Національний академічний духовий оркестр України", судами порушення норм чинного процесуального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, позивач, звернувшись із касаційною скаргою, просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами норм процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що позивачем як учасником виконавчого провадження оскаржується постанова відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві від 17 листопада 2011 року про стягнення з боржника виконавчого збору при виконанні виконавчого листа-дублікату №2-9141/04, виданого Шевченківським районним судом м. Києва 2 листопада 2011 року.
Відмовляючи у відкритті провадження в адміністративній справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовував своє рішення тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини в даній справі виникли в ході виконання виконавчого листа, виданого Шевченківським районним судом м. Києва, за результатом розгляду справи в порядку цивільного судочинства, а тому зазначена справа повинна розглядатися тим судом, який видав виконавчий лист.
З таким висновком не може погодитись колегія суддів Вищого адміністративного суду України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби.
Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує дії органу державної виконавчої служби щодо виконання рішень, які ухвалені місцевим загальним судом в 2004 році в порядку Цивільного процесуального кодексу України 1963 року.
Статтею 383 Цивільного процесуального кодексу України, який набрав чинності 1 вересня 2005 року, передбачено, що учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що до цивільної юрисдикції відносяться спори лише щодо рішень, дій чи бездіяльності органів виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень, які ухвалені цивільними судами за правилами нового Цивільного процесуального кодексу України, тобто, які ухвалені після 1 вересня 2005 року.
Отже, оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень загальних судів, які ухвалені до 1 вересня 2005 року, не можуть переглядатися за правилами нового Цивільного процесуального кодексу України. Такі спори відповідно до статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відносяться до адміністративної юрисдикції.
З огляду на зазначене, суди помилково вважали, що спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби під час виконання рішення ухваленого місцевим загальним судом в 2004 році в порядку Цивільного процесуального кодексу України 1963 року не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
За таких обставин, ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з направленням матеріалів до суду першої інстанції для вирішення питання про прийняття позовної заяви.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Державного підприємства "Національний академічний духовий оркестр України" задовольнити.
Ухвалу судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 8 грудня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2012 року скасувати, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Ємельянова В.І.
Рецебуринський Ю.Й.