02 грудня 2014 року м. Київ К/9991/35643/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого), Борисенко І.В., Голубєвої Г.К.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської залізниці на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011 у справі № 2а-11058/09/1570
за позовом Одеської залізниці
до Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області
про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У вересні 2009 року Одеською залізницею до суду заявлений позов про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 10.04.2009 № 0000062304/0, від 30.04.2009 № 0000062304/1 та від 11.06.2009 № 0000411701/2, якими позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 372,50 грн. та фінансових санкцій - 2 745,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вмотивоване тим, що здійснені позивачем виплати по відшкодовуванню видатків працівникам, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний характер не є витратами на відрядження та включаються до фонду оплати праці.
Не погодившись із судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
При цьому Одеська залізниця обґрунтовує касаційну скаргу тим, що відповідно до Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Котовської дистанції захисних лісонасаджень на 2006-2010 роки службові поїздки працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер вважаються відрядженням, зі збереженням існуючого порядку їх обліку, а отже суми коштів, отриманих платником податку на відрядження не є об'єктом оподаткування за умови виконання вимог Інструкції № 59, а саме - оформлення відповідного наказу керівником підприємства та видачі працівнику посвідчення про відрядження, таким чином, на думку позивача, надбавки за роз'їзний характер робіт не оподатковуються податком з доходів фізичних осіб.
У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Відокремленого структурного підрозділу Котовської дистанції захисних лісонасаджень з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2008, за підсумками якої складено акт від 31.032009 №698/23-01-04738783.
На підставі акта перевірки та результатів адміністративного оскарження Державна податкова інспекція прийняла оспорювані податкові повідомлення-рішення.
У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем абз. 3 п. 1.1, пп. "д" п. 1.3 ст. 1, пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1 п.8.1 ст. 8, ст. 16 Закону України від 22.05.2003 № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон № 889-IV), що полягало в тому, що структурний підрозділ залізниці як податковий агент не утримував та не перерахував до бюджету податок з доходів фізичних осіб з надбавок за роз'їзний характер роботи, нарахованих платникам податків відповідно до умов трудового договору у сумі 1 394,47 грн. як з доходів, які включаються до сукупного оподатковуваного доходу фізичних осіб.
Так, відповідно до п. 2.1 ст. 2 Закону № 889-IV платником податку з доходів фізичних осіб є резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи. Об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.
До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору (п.п.4.2.1 п.4.2 ст.4 Закону № 889-IV).
Згідно пп. 4.3.2. п.4.3. ст.4 вказаного Закону до доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу відноситься сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.
Статтею 13 Кодексу законів про працю України передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 № 490 "Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер" встановлено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.
Згідно із п. 1 та п. 2 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, зареєстрованої Міністерством юстиції України 31.03.1998 за № 218/2658, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).
Як вбачається, з наведених вище норм жодна із них не наділяє власника (або уповноважену ним особу) правом відносити до відрядження інші форми виконання службових (трудових) обов'язків не за місцем постійної роботи працівників (якщо робота постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний характер).
Встановлення Інструкцією такої можливості у випадку врегулювання цього питання в колективному договорі є безпідставним, оскільки таких повноважень центральному органу виконавчої влади, який її приймав, законодавством надано не було.
Таким чином, посилання скаржника на Колективний договір між адміністрацією та профспілковим комітетом Котовської дистанції захисних лісонасаджень на 2006-2010 роки, яким визначено, що службові поїздки працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер вважаються відрядженням, зі збереженням існуючого порядку їх обліку є безпідставним.
Таким чином, надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, включаються до складу заробітної плати і оподатковуються за ставкою, встановленою п. 7.1 ст. 7 Закону № 889-IV.
Вказана позиція цілком узгоджується з рішеннями Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 05.12.2013 № 21-411а13 у справі за позовом Державного підприємства "Одеська залізниця" до Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Одеської залізниці відхилити.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011 у справі № 2а-11058/09/1570 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді І.В. Борисенко
Г.К. Голубєва