"25" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/27613/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Ланченко Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області в особі Ярмолинецького відділення на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.10.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 у справі № 2а-7145/09/2270/4 (86517/09/9104)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбудальянс"
до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області в особі Ярмолинецького відділення
про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -
У липні 2009 року Товариство звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції, в якому заявлено вимоги визнати протиправними і скасувати:
- податкове повідомлення-рішення від 05.06.2009 № 0000272300/0 про сплату визначеного державним податковим органом податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у сумі 10 650,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства";
- податкове повідомлення-рішення від 05.06.2009 № 0000282300/0 про сплату визначеного державним податковим органом податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість (ділі - ПДВ) у сумі 41 217,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість";
- податкове повідомлення-рішення від 05.06.2009 № 0000111701/0 про сплату визначеного державним податковим органом податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на доходи фізичних осіб в сумі 24 770,25 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названих Законів.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволені.
Скориставшись своїм правом на касаційне оскарження судових рішень попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, поставлено питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та у задоволенні позовних вимог відмовити.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що оспорювані позивачем податкові повідомлення - рішення Державна податкова інспекція прийняла на підставі акта від 21.05.2009 про результати планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 31.12.2008, у ході якої встановлено порушення останнім пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 7.1 ст. 7, п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.2 п. 5.3, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
З позиції контролюючого органу порушення позивачем Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" полягало у відсутності підстав для віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сум з придбання послуг (технічне і побутове обслуговування приміщення, оренда механізмів, профілактичний огляд та ремонт транспортних засобів) у контрагента (ТОВ "Рокмет"), оскільки вчинені правочини з вказаною юридичною особою здійснені позивачем без мети реального настання правових наслідків. Про безпідставність податкової вигоди, як зазначено у акті перевірки, свідчить відсутність у контрагента позивача умов для досягнення відповідної господарської діяльності в силу відсутності трудових ресурсів та виду відповідної господарської діяльності. Також як на обставини, що свідчать про відсутності підстав у позивача для збільшення сум валових витрат, державний орган послався на первинні документи, які стали підставою для формування таких витрат позивача, що оформленні з порушенням вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, в актах виконаних робіт не вказаний конкретний результат проведених робіт, місце і дата виконання робіт, а також не вказано в чому виражено обсяг наданих послуг, не розкрито зміст наданих контрагентом послуг.
У справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що передумовою визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ були договори, зокрема договір від 05.01.2008 № с/1, укладений між позивачем та ТОВ "Рокмет" до 31.12.2008, згідно якого контрагент позивача зобов'язався здійснювати технічне і побутове обслуговування приміщення по вул. Курчатова, 8/6 в місті Хмельницькому, належне позивачеві (п. 1.1 договору). При цьому сторони домовились, що під терміном "технічне обслуговування" сторони розуміють "підтримання у робочому стані зовнішнє і внутрішнє освітлення, каналізацію водопровід", а під терміном "побутове обслуговування" - "вологе прибирання, періодичне миття вікон, прибирання прилеглої території". Укладаючи договір, сторони погодили строки виконання передбачених ним робіт, а саме: вологе прибирання з згідно графіка роботи підприємства, миття вікон один раз на тиждень, прибирання прилеглої території один раз на тиждень (п. 1.1 договору). Пунктом 1.3 договору визначено, що за виконання робіт, обумовлених договором, замовник перераховує щомісячно оплату в розмірі 1 800,00 грн. з урахуванням ПДВ. За змістом п. 1.4 акт здачі приймання-передачі робіт (надання послуг) відповідно до договору сторони підписують 31 грудня.
Відповідно до договору оренди кран-балки від 31.03.2008, укладеного з ТОВ "Рокмет" зі строком дії з 31.03.2008 по 31.12.2008 (п. 4.1 договору), позивач прийняв в тимчасове користування кран-балку (реєстраційний № 653 марки О-3Т вартістю 3 800,00 грн. (п. 1.1 договору) для завантаження та розвантаження матеріалів та інвентарю (п. 2.1 договору). Розмір орендної плати за умовами п. 4.2 договору складає 70,00 грн./година з урахуванням ПДВ. За змістом п. 5.3 договору здача результатів наданих послуг відбувається 31.12.2008 шляхом складання акту приймання-здачі робіт (надання послуг), в якому узгоджується кількість годин оренди та загальна вартість.
Відповідно до договору від 09.06.2008 № л/1, укладеного між позивачем та ТОВ "Рокмет" строком до 31.12.2008 (п. 6.2 договору), останнє зобов'язалось виконати роботи з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів замовника (КаМАЗ 55102, екскаватора ЄО-2621 і FAW СА 1031К2L2R5-201) (п. 1.1 договору), а саме виконання обов'язкового обсягу робіт з профілактичного (попереднього) огляду і ремонту, заміни деталей, технічний інструктаж з питань обслуговування та використання, поточний та капітальний ремонт, забезпечення запасними частинами (п.п. 1.3 і 1.4 договору). Пунктом 1.6 договору визначено, що технічне обслуговування здійснюється виконавцем своїми силами та засобами. При цьому, відповідно до п. 2.1.9 договору позивач зобов'язаний оплатити виконавцю вартість замінених деталей. Розрахунок за виконання робіт, передбачених договором відбувається шляхом перерахування коштів на протязі 2-х днів з моменту передачі їх результату замовнику (п. 4.2 договору). В додатку від 09.07.2008 № 1 до договору від 09.07.2008 № л/1 сторони погодили строки виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів (з 09.07.2008 по 30.12.2008) та їх вартість (155,00 грн./година), а також визначили, що кількість годин, використаних на виконання робіт, погоджується сторонами 30.12.2008 шляхом підписання актів виконаних робіт, які є невід'ємною частиною договору по кожному транспортному засобу.
Так, у п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.
Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Із наведеного випливає, що платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, у тому числі і по сплаті податкових зобов'язань до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Аналогічні вимоги відносно витрат, які мають бути здійснювані саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, містить і Закон України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств".
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Положеннями пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного вище Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені в межах господарської діяльності та підтверджені відповідними первинними документами.
Водночас, як вже було зазначено, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
На підставі доданих до матеріалів справи доказів, а саме: актів здачі-приймання робіт, податкових накладних, наданих пояснень свідка (гр. ОСОБА_5.), який в період з липня 2008 по квітень 2009 року перебував на посаді директора ТОВ "Рокмет" та особисто приймав участь у виконанні робіт з технічного та побутового обслуговування приміщення позивача на виконання умов договору від 05.01.2008 № с/1, розрахунково-платіжних відомостей ТОВ "Рокмет" з серпня по грудень 2008 року, табелів обліку робочого часу з липня по грудень 2008 року ТОВ "Рокмет", наказу директора "Рокмет" від 09.07.2008 № 2 про перехід на гнучкий графік роботи (вихідні дні середа і четвер), книгою обліку роботи кран-балки за березень-грудень 2008 року, наказу керівника ТОВ "Трансбудальянс" від 01.04.2008 № 5а про призначення осіб відповідальних за ведення обліку роботи кран-балки та експлуатацію і виконання робіт на кран-балці, встановленого у ході судового розгляду факту використання позивачем результатів зазначених робіт та послуг у господарській діяльності, суди попередніх інстанцій встановили факт фактичної поставки позивачу послуг, вартість яких було віднесено до складу валових витрат, а ПДВ в ціні цих послуг - до складу податкового кредиту Оцінка доказів зроблена з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.
Встановивши в судовому процесі обставин щодо придбання позивачем послуг у межах укладених договорів з ТОВ "Рокмет", використання придбаних послуг у власній господарській діяльності та недоведеністю протилежного державним податковим органом у відповідності до вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, дійшов юридично правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за наслідками господарських операцій із ТОВ "Рокмет".
При цьому суди цілком обґрунтовано не врахували доводи державного податкового органу щодо відсутність матеріально - технічної бази у контрагента позивача, оскільки вказане не є передумовою для визначення господарської компетенції останнього та не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.
Також слід зазначити, що незначні недоліки в заповненні актів, носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавленні юридичної сили і доказовості зазначеного первинного документа щодо наданих позивачу послуг, оскільки жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту надання послуг, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для первинних та зведених облікових документів - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та в силу відсутності визначення поняття "податковий облік" в чинному законодавстві та з точки зору пп. 1.2.3 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України, в якому зазначено, що податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до законодавства України і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються ДПАУ, та при цьому, як зазначено у цьому пункті Положення, зміни в податковому обліку не впливають на фінансовий облік, фінансовий (бухгалтерський) податковий облік - це різні поняття. Відповідно, недотримання вимог, що пред'являються до оформлення первинного документа в бухгалтерському обліку, не може бути підставою для прийняття рішення про виключення суми зі складу валових витрат.
Водночас, у процесі встановлення обставин у справі щодо висновків Державної податкової інспекції про порушення позивачем пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 7.1 ст. 7, п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", що полягало у невиконанні позивачем дій у якості податкового агента щодо нараховування, утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб під час виплати доходу фізичній особі за об'єкт рухомого майна, суди дійшли помилкового висновку про те, що, укладаючи договір купівлі-продажу екскаватора ЄО-2621 з повіреним фізичної особи (гр. ОСОБА_6.) гр. ОСОБА_7, позивач діяв від свого імені у власних інтересах, які полягають у набутті права власності на вказаний транспортний засіб, а відтак не виконував посередницьких функцій, які є умовою набуття позивачем статусу податкового агента, і не зобов'язаний був нарахувати та перерахувати зазначений податок бюджету. При цьому як на підставу таких висновків суди послалися на лист ДПАУ від 13.08.2007 № 16031/7/17-0717, зі змісту якого вбачається, що <…Відповідно до п. 12.3 ст. 12 Закону № 889-IV якщо об'єкт рухомого майна продається за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента, то така особа вважається податковим агентом (повинна утримувати та перераховувати податок до бюджету) платника податку щодо оподаткування доходів, отриманих таким платником податку від такого продажу. А у разі нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу рухомого майна податковим агентом платника податку при здійсненні операцій з відчуження об'єктів рухомого майна є нотаріус, який посвідчує відповідний договір або дійсність підписів сторін угоди за наявності документа про сплату податку сторонами договору. У інших випадках платник податку відповідно до пп. 8.1.3 ст. 8 Закону № 889-IV самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу і до 1 квітня наступного року подати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи, а також сплатити ПДФО за ставкою, встановленою п. 7.1 ст. 7 № 889-IV>.
З посиланням на вказаний лист ДПАУ як узагальнюючого податкового роз'яснення та пп. "д" пп. 4.4.2 пп. 4.4 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", згідно якого не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано), суди дійшли висновку про безпідставність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 05.06.2009 № 0000111701/0, з чим суд касаційної інстанції не погоджується з наступних підстав.
Так, з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, вбачається, що передумовою донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб був факт придбання у фізичної особи гр. ОСОБА_7, який діяв на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 15.08.2007, екскаватора ЄО-2621В3, 1990 року випуску, який належав гр. ОСОБА_6 (Свідоцтво по державну реєстрацію НОМЕР_1, виданого інспекцією Держтехнагляду по Виноградівському районі в Закарпатській області 14.08.2007) вартістю 55 045,00 грн., яка визначена на підставі висновку спеціаліста від 19.11.2007 № 19/11 по визначенню вартості транспортного засобу. Кошти за придбаний екскаватор позивач перерахував на розрахунковий рахунок повіреного (гр. ОСОБА_7.) платіжним дорученням від 19.11.2007 № 11707, копія якого міститься у матеріалах справи.
Виходячи із сутності терміна "податковий агент", визначеного п. 1.15 ст. 1 Закону № 889-IV, лише на підставі прямо визначених i обумовлених відповідними нормами цього Закону правових відносин (дій, обставин, наслідків) певні суб'єкти таких правовідносин наділяються статусом податкового агента, внаслідок чого у них виникають зобов'язання податкового агента (зобов'язані відповідно до закону), зазначені в Законі.
При цьому, наведений у Законі № 889-IV перелік випадків, згідно з яким джерело виплати доходу набуває статусу податкового агента, підтверджує, що законодавцем обрано концепція адресного поширення статусу податкового агента відповідно до обумовлених у Законі випадків виплати оподатковуваного доходу на користь фізичної особи.
Так, платниками податку відповідно до Закону N 889-IV є: резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
Згідно з пп. "ж" п. 1.3 вказаного Закону до складу доходів з джерелом його походження з України належать доходи від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України. Порядок оподаткування доходів від продажу рухомого майна встановлено ст. 12 зазначеного Закону. Відповідно до п. 12.1 дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується податковим агентом за ставкою, встановленою п. 7.1 ст. 7 цього Закону (15 %).
Пунктом 1.15 ст. 1 Закону № 889-IV встановлено, що податковий агент - це, зокрема, юридична особа, яка незалежно від її організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язана нараховувати, утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
При цьому відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 цього Закону особою, яка не є податковим агентом, вважається лише нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності, або не є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
А пп. "а" п. 17.2 ст. 17 Закону № 889-IV встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України, до яких, зокрема, відповідно до пп. "ж" п. 1.3 ст. 1 вказаного Закону відносяться доходи від продажу рухомого майна, є податковий агент.
Отже, юридична особа, яка нараховує (виплачує) платнику податку - фізичній особі дохід від здійснення операцій з придбання у неї рухомого майна, є податковим агентом, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок за ставкою 15 % та надає податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також сум утриманого з них податку податковому органу за місцем свого розташування.
При цьому нотаріус у разі нотаріального посвідчення договору купівлі транспортного засобу виконує функції податкового агента в частині контролю за сплатою податку з доходу, одержаного продавцем.
Водночас, як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, придбання позивачем у фізичної особи рухомого мана було здійснено за участі довіреної особи з боку продавця на підставі довіреності, умовами якої (довіреності) передбачено право такої іншої особи (повіреного) продати таке майно або відчужити його. При цьому грошові кошти за придбане майно було перераховано на користь довіреної особи.
Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону № 889-IV з метою оподаткування до доходів платника податку також включаються звичайна вартість майна, яке передається платником податку за довіреністю іншій особі, якщо умови такої довіреності передбачають право такої іншої особи продати таке майно або відчужити його в інший спосіб. У разі якщо повірений повертає кошти, отримані внаслідок такого продажу (відчуження) довірителю у майбутньому, то сума таких коштів не включатиметься до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу повіреного. Позитивна різниця між сумою таких коштів та звичайною вартістю майна, переданого за довіреністю, включатиметься до складу загального оподатковуваного доходу довірителя відповідного звітного податкового періоду.
При цьому Закон № 889-IV не обумовив фіскальну роль нотаріального посвідчення відносин між довірителем та повіреним у разі оформлення доручення (довіреності) на відчуження рухомого майна.
Разом з тим, згідно з п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою КМУ від 07.09.1998 № 1388 (далі - Порядок № 1388), державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, який скріплено печаткою: - довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1 до Порядку № 1388, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери; - договори та угоди, укладені на товарних біржах на зареєстрованих у Департаменті Державтоінспекції бланках, інші засвідчені в установленому порядку документи, що встановлюють право власності на транспортні засоби; - копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин.
Якщо придбавається транспортний засіб, який вже перебував у експлуатації, окрім вищенаведеного переліку документів, додатково подається також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку.
Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.
А Підприємство в свою чергу зараховує на баланс автотранспорт на підставі накладної чи акта приймання-передачі, шляхом відображення в обліку операції придбання по Дт 15 Кт 63. При введенні в експлуатацію автомобіля складається Акт приймання-передачі, внутрішнього переміщення основних засобів.
Таким чином, з метою уникнення подвійного оподаткування або попередження ухилення від оподаткування, суди повинні були з урахуванням сутності позовних вимог та заперечень податкового органу проти позову з метою з'ясування обставин щодо сплати податку встановити перелік документів, які стали підставою для реєстрації транспортного засобу, залучити у якості третьої особи гр. ОСОБА_7 та з урахуванням наявності умов функціонування централізованого реєстру правових (нотаріальних) дій отримати інформацію з цього реєстру (ДРФО) щодо сплати податку з доходів фізичних осіб до бюджету самостійно продавцем або уповноваженою платником податку особою до нотаріального посвідчення відносин між довірителем та повіреним щодо відчуження рухомого майна довірителем.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області в особі Ярмолинецького відділення задовольнити частково.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.10.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2011 у справі № 2а-7145/09/2270/4 (86517/09/9104) скасувати в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбудальянс" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.06.2009 № 0000111701/0 та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
Л.В. Ланченко