Справа №521/6730/14-а
Провадження №2а/521/464/14
25 листопада 2014 року місто Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді - Плавича І.В.,
при секретарі - Мазинській І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання неправомірними дій та зобов'язання нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу, -
В провадженні вказаного складу суду наразі знаходиться на розгляді адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання неправомірними дій та зобов'язання нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги та підстави звернення до суду, позивач посилалась на ті обставини, що її чоловік ОСОБА_2 проходив службу в Військової частини НОМЕР_1 . Наказом начальника управління Південного територіального командування внутрішніх військ МВС України від 25 травня 2011 року ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу внутрішніх військ МВС України у зв'язку зі смертю.
Не зважаючи на той факт, що смерть ОСОБА_2 наступила внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням військової служби, командуванням Військової частини НОМЕР_1 було відмовлено ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю під час проходження військової служби.
Виходячи з викладеного, ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до суду, в якому просила визнати неправомірною відмову Військової частини НОМЕР_1 в нарахуванні і виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю прапорщика Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 внаслідок його захворювання, що мало місце в період проходження ним військової служби - у розмірі визначеному Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року №5040-ІV та ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, згідно до положень п. 5 «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 сплачений судовий збір у розмірі 487,20 гривень.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, але від представника особи надійшла заява про підтримання заявлених вимог з клопотанням про розгляд справи за відсутність сторони.
Представник Військової частини НОМЕР_1 у відкрите судове засідання не з'явився, але сторона брала участь в судових засіданнях по справі, від імені та в інтересах відповідача заявлені вимоги не визнавав, заперечувала проти задоволення позову.
Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторін, викладені у позові, а також висловлені у судових засіданнях, заперечення сторони відповідача, надавши належну правову оцінку представленим суду доказам, суд приходить до висновку про задоволення заявленого позову в повному обсязі - з наступних підстав.
Під час розгляду справи судом встановлено, що наказом начальника управління Південного територіального командування внутрішніх військ МВС України від 25 травня 2011 року №18о/с, прапорщика Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу внутрішніх військ МВС України - у зв'язку зі смертю, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням складу сім'ї померлого: дружина - ОСОБА_1 , 1985 року народження, дочка - ОСОБА_3 , 2007 року народження.
Причиною смерті ОСОБА_2 було визначено захворювання ОСОБА_2 на «гострий мієлоїдний лейкоз - варіант М4», яке згідно до постанови ВЛК №422 від 08 вересня 2011 року, пов'язане з проходженням військової служби.
Згідно до ст. 16 ч.2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції від 10 березня 2010 року, що діяла на момент смерті ОСОБА_2 ), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, згідно ст. 16 ч.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції від 10 березня 2010 року, що діяла на момент смерті ОСОБА_2 ), у разі загибелі (смерті) військовослужбовця Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, який перебував на кадровій військовій службі або проходив військову службу за контрактом, під час виконання ним обов'язків військової служби сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого (померлого) за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Суд погоджується з позицією сторони позивача, що на момент смерті її чоловіка 28 квітня 2011 року спеціальним законодавством, що регулювало суспільні відносини в сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, - не було чітко визначено як підставу для призначення і виплати одноразової грошової допомоги члену сім'ї військовослужбовця у разі його смерті внаслідок захворювання, пов'язаного із проходженням військової служби.
Як встановлено судом, одноразова грошова допомога позивачеві у зв'язку зі смертю чоловіка не призначалась, про що свідчать листи командування Військової частини НОМЕР_1 №940 від 20 жовтня 2011 року та №113 від 26 лютого 2014 року.
Виходячи з викладеного суд звернув увагу на наступне. Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» №5040-VI від 04 липня 2012 року, статтю 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, якою передбачено зокрема, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби (ст. 16 ч.2 п.1). Разом з тим, законодавцем доповнено Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтею 16-2, за якою одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону (ст. 16-2 ч.1 п«а»).
В п.п.1,2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» №5040-VI від 04 липня 2012 року встановлено, що цей Закон набирає чинності з 1 січня 2014 року та його дія не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання ним чинності прийнято рішення про виплату одноразової грошової допомоги зокрема у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.
Оскільки позивач не отримувала відповідних компенсаційних виплат, суд вбачає, що Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» №5040-VI від 04 липня 2012 року не може вважатись таким, що не поширюється на позивача.
За загальним правилом нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України). Однак в силу ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно ст.6 ч.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як зазначено в п.п. 19, 22, 27 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Судом роз'яснено, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (див. Broniowski v. Poland, № 31443/96, пар. 98). Судом також наголошено, що цивільне законодавство, що має зворотню дію в часі прямо не забороняється Конвенцією, та за певних обставин може бути виправданим (див. mutatis mutandis. заява № 8531/79, рішення Комісії від 10 березня 1981 року, (DR) 23, пар. 203-211)
Як встановлено в п. 30 Рішення Європейського суду з прав людини про справі «Мельник проти України» (Заява № 23436/03) від 08 листопада 2005 року, ретроспективність цивільного законодавства категорично не заборонено нормами Конвенції, і в даному випадку може бути застосоване (див. mutatis mutandis, №8531/79, рішення Комісії від 10 березня 1981 року, Decisions and Reports 23, сс. 203-211).
Згідно ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Посилання Військової частини НОМЕР_1 щодо обґрунтованості відмови позивачу в призначенні і виплаті заявленої грошової допомоги не вбачаються суду доведеними, оскільки належними доказами не підтверджуються.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії щодо призначення та нарахування заявленої пенсії.
Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Таким чином, ураховуючи задоволення заявленого позову, суд вважає обґрунтованим стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму оплаченого судового збору у розмірі 487,20 гривень.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 17, 18, 69, 71, 86, 94, 95, 98, 122, 128, 158, 159, 160, 162, 163 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання неправомірними дій та зобов'язання нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 в нарахуванні і виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю прапорщика Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 внаслідок його захворювання, що мало місце в період проходження ним військової служби - у розмірі визначеному Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року №5040-ІV та ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, згідно положень п. 5 «Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 та ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму оплаченого судового збору у розмірі 487,20 гривень.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий: