25 листопада 2014 рокусправа № 203/8573/13-а(2а/0203/39/2014)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.
суддів: Сафронової С.В. Нагорної Л.М.
за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції
на постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Дніпропетровської митниці Міндоходів до Державного виконавця Кіровоського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції про визнання незаконною та скасування постанови,-
13 грудня 2013 року Дніпропетровська митниця Міндоходів звернулась до суду із адміністративним позовом до Державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, в якому просила визнати незаконною постанову державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження від 03 грудня 2013 року №ВП41037593. Скасувати постанову державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Кулеби В.О. про відмову у відкритті виконавчого провадження від 03 грудня 2013 року №ВП 41037593.
Постановою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Кулеби В.О. про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 03 грудня 2013 року ВП №41037593.
Рішення суду першої інстанції мотивована тим, що редакція ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» чинна на момент винесення постанови суду від 10 липня 2012 року по справі про адміністративні правопорушення (про порушення митних правил) не містила обов'язкового зазначення у виконавчому документі індивідуального ідентифікаційного номеру боржника/стягувача, а тому посилання державного виконавця у відмові у відкритті виконавчого провадження на порушення ст. 18 Закону України «Про державне виконавче провадження» є безпідставними.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, шляхом надіслання апеляційної скарги, в якій посилаючись на не повне з'ясування обставин справи, просив постанову окружного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 10 липня 2012 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська за наслідками розгляду справи про порушення митних правил №0418/4190/2012 винесено постанову, якою визнано винною ОСОБА_2 в порушенні митних правил, передбачених ст. 352 ч. 1 МК України, із накладенням адміністративного стягнення у виді конфіскації безпосередніх предметів порушення митних правил.
23 липня 2012 року постанова суду набрала законної сили та була направлена до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції для виконання в примусовому порядку.
03 грудня 2013 року державним виконавцем Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Кулебою В.О. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 03 грудня 2013 року ВП №41037593.
Постанова державного виконавця мотивована тим, що пред'явлений до виконання виконавчий документ не відповідає вимогам вказаного Закону, зокрема, у виконавчому документі не зазначено ідентифікаційний код стягувача, а також до виконавчого документу не долучено протоколу вилучення майна, що підлягає конфіскації, або довідки про відсутність такого майна (а.с. 5-6).
Правомірність винесення даної постанови стало предметом спору переданого на вирішення колегії суддів апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.
Відповідно до ст.ст.2, 6, 11 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, а примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, які зобов'язані використовувати надані їм права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому листі повинні бути зазначені:
1) назва виконавчого документа - виконавчий лист, дата видання та найменування адміністративного суду, прізвище та ініціали судді, що видав документ;
2) дата і номер судового рішення, за яким видано виконавчий документ;
3) найменування (для органів, юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для органів, юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;
4) резолютивна частина судового рішення;
5) дата набрання законної сили судовим рішенням (або звернення його до негайного виконання);
6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Між тим, з аналізу даної норми не вбачається обов'язковості наявності ідентифікаційного номеру стягувача та боржник, а тому колегія суддів не вбачає відсутності даного ідентифікаційного номеру як на підставу для відмови у відкритті виконавчого провадження державним виконавцем.
Так, зі змісту ст. 19 КАС України видно, що ідентифікаційний номер стягувача та код боржника зазначаються у виконавчому листі у разі наявності таких даних. Оскільки в матеріалах справи на час видачі виконавчого листа такі дані були відсутні, тому судом було видано виконавчий лист без зазначення коду ЄДРПОУ боржника та ідентифікаційного коду стягувача.
Однак, у разі відсутності інформації у матеріалах адміністративної справи, з приводу якої відмовлено у відкритті виконавчого провадження, суд не зможе оформити іншого виконавчого листа, оскільки не наділений повноваженням збирати інформацію після закінчення розгляду справи.
Водночас державний виконавець відповідно до статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" з метою захисту інтересів Стягувача має право одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.
Відсутність в виконавчому документі коду ЄДРПОУ Боржника та ідентифікаційного коду Стягувача в розумінні ст. 259 КАС України не є помилкою.
Між тим, виправлення до виконавчого листа шляхом доповнення його змісту даними про код ЄДРПОУбржника після закінчення розгляду справи, недопустимі.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо безпідставності відмови державного виконавця у відкритті виконавчого провадження у зв'язку із відсутністю у виконавчому документі ідентифікаційного номеру.
Щодо посилання заявника апеляційної скарги на порушення вимог ч.1 п.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» а саме: відсутності копії протоколу про вилучення майна, що підлягає конфіскації або довідки про відсутності такого майна, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Крім того, у відповідності до ст.19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в ст.17 цього Закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» під час пред'явлення виконавчого документа або його дубліката до виконання разом з ним подаються копія протоколу вилучення виконавчого документа або його дубліката до виконання разом з ним подаються копія протоколу вилучення майна, що підлягає конфіскації, або довідка про відсутність такого майна у разі виконання рішення про конфіскацію майна за постановою суду.
Згідно із ст. 26 ч. 1 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження в тому числі у разі: невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; за наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження. Про відмову у відкриті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанов.
Між тим, відповідно до ст. 541 МК України, ст. 313 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил у частині конфіскації виконується державним виконавцем в установленому законом порядку. У разі неможливості конфіскації товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, з осіб, які вчинили порушення митних правил, державним виконавцем за рішення суду в установленому законом порядку може стягуватися вартість цих товарів, транспортних засобі.
Крім того, статтею 36 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою, або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності скасування постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження.
Враховуючи обставини, які були встановлені судом під час розгляду даної адміністративної справи та приймаючи до уваги наведені норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи було повно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано норми чинного матеріального права, яке регулює спірні правовідносини та процесуального права, а тому в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі - залишити без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції - залишити без задоволення.
Постанову Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 січня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту проголошення.
Головуючий: Д.В. Чепурнов
Суддя: С.В. Сафронова
Суддя: Л.М. Нагорна