ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
16 грудня 2014 року 17:40 № 826/17576/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Савченко А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області
про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за участю:
від позивача - ОСОБА_3;
від відповідача 1 - Дорошенко М.М.;
від відповідача 2 - не з'явився
Представник ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_3 12.11.2014 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області, в якому просить суд:
- «скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи;
- поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки начальника ВДАІ з обслуговування Києво-Святошинського району при УДАІ ГУМВС України у Київській області;
- стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу».
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 25.06.2014 виїхав до міста Горлівки Донецької області з метою вивезення своєї сім'ї у безпечне місце. Того ж дня у зв'язку з болями в спині звернувся до лікувального закладу у місті Горлівка, де і отримував амбулаторне лікування до 25.07.2014. Виїхати з міста Горлівки до міста Києва не мав можливості внаслідок проведення антитерористичної операції, де і перебував до 20.10.2014. Прибувши 21.10.2014 до місця роботи, позивач приступити до виконання своїх обов'язків не зміг, оскільки начальник УДАІ ГУ МВС України в Київській області повідомив, що його звільнено з займаної посади з 22.07.2014 відповідно до наказу № 666 о/с. Позивач вважає, що його звільнення проведено з порушенням вимог статті 40 КЗпП України, а саме: у період його тимчасової непрацездатності, та з порушенням порядку застосування дисциплінарних стягнень, передбаченого статтею 149 КЗпП України.
Ухвалами суду від 14.11.2014 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 01.12.2014.
У судовому засіданні 01.12.2014 ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до журналу судового засідання, на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України судом залучено до участі у справі в якості другого відповідача Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.
12.12.2014 до суду надійшла заява представника позивача про зміну позовних вимог.
У судовому засіданні 16.12.2014 ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до журналу судового засідання, повернуто представнику позивача на підставі статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України заяву про зміну позовних вимог, оскільки остання містить зміну предмету та підстав позову, що суперечить Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, у заяві про зміну позовних вимог від 12.12.2014 позивач просить суд:
«- розглянути заяву про зміну позовних вимог разом з первісним позовом;
- визнати оспорювані накази ГУ МВС України в Київській області протиправними;
- скасувати наказ ГУ МВС України в Київській області №1410 від 15 липня 2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.»;
- скасувати наказ ГУ МВС України у Київській області №666о/с від 22 липня 2014 року «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1;
- поновити ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки начальника відділу ДАІ Києво-Святошинського району при УДАІ ГУ МВС України в Київській області з 22 липня 2014 року;
- зобов'язати ГУ МВС України в Київській області виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 22 липня 2014 року та по день фактичного виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва, з відрахуванням всіх обов'язкових податків, платежів та зборів;
- допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення на посаді та в частині зобов'язання виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в межах одного місяця».
Згідно частини першої статті 137 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.
Відповідно ж до пункту 4 частини першої статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Позовна вимога - це прохання позивача до суду. Зазвичай, воно наводиться у резолютивній (прохальній) частині позовної заяви. Позовні вимоги відповідають предмету позову.
Збільшення чи зменшення розміру позовних вимог - це їх кількісна, а не якісна зміна. Наприклад, позивач може збільшити суму відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу, зменшити суму стягнення у зв'язку з частковим погашенням боргу. Натомість, доповнення позову додатковими вимогами не вважається зміною розміру позовних вимог.
Зміна розміру позовних вимог може бути викликана уточненням розрахунку ціни позову, частковим виконанням спірного зобов'язання відповідачем, тактичними міркуваннями.
Разом з тим, у заяві представника ОСОБА_1 про зміну позовних вимог від 12.12.2014 заявлено, у тому числі, нові позовні вимоги, й з даної заяви вбачається про зміну предмету та підстав позову, що, як уже зазначалось, суперечить Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник позивача у судовому засіданні 16.12.2014 позов підтримав позовні вимоги. При цьому обґрунтовував позовні вимоги у тому числі підставами, викладеними у заяві про зміну позовних вимог від 12.12.2014, яка ухвалою суду повернута позивачу.
Представник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області у судовому засіданні 16.12.2014 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, посилаючись на те, що рішення про звільнення позивача прийнято відповідно до законодавства, яке регулює відповідні правовідносини. Додатково зазначав, що підстави для скасування наказу № 666 о/с від 22.07.2014 відсутні, позаяк останній видано на реалізацію наказу, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Представника Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області судом до участі у справі не допущено, оскільки надана йому довіреність не відповідала вимогам частини 3 статті 58 Кодексу адміністративного судочинства України, позаяк не була засвідчена печаткою органу, що видав довіреність. При цьому представник підтвердив у судовому засіданні наявність печатки у зазначеного органу.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 16.12.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, наказом № 220 о/с від 11.04.2014 майора міліції ОСОБА_1 призначено з 01.04.2014 виконуючим обов'язки заступника начальника відділення ДАІ з обслуговування Києво-Святошинського району, підпорядкованого Управлінню ДАІ, звільнивши його з посади начальника відділення ДАІ Макарівського районного відділу.
За результатами проведеного службового розслідування наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області від 15.07.2014 № 1410 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.» за порушення службової дисципліни, яка виявилася у порушенні вимог ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України в частині дотримання законодавства, що виявилось у невиході на службу без поважних причин, тобто вчиненні прогулів і виїзді за межі держави без дозволу керівництва Головного управління, при цьому не перебуваючи у відпустці, виконуючого обов'язки заступника начальника ВДАІ з обслуговування Києво-Святошинського району, підпорядкованого УДАІ ГУМВС України в Київській області, майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «є» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (за порушення дисципліни).
На підставі наведеного наказу 22.07.2014 наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області № 666 о/с відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас (з постановкою на військовий облік) за п. 64 «є» (за порушення дисципліни): майора міліції ОСОБА_1 (М-059723), виконуючого обов'язки заступника начальника відділення ДАІ з обслуговування Києво-Святошинського району, підпорядкованого Управлінню ДАІ, 25 липня 2014 року.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Статтею 18 наведеного Закону встановлено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. «є» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України УРСР від 29.07.1991р. №114, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначає Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України, затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (Дисциплінарний статут).
Крім того, порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 № 230, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2013 за № 541/23073.
Таким чином, проходження служби в органах внутрішніх справ, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників органів внутрішніх справ врегульовано спеціальним законодавством, з огляду на що суд вважає безпідставними, у даному випадку, посилання представника позивача у позовній заяві на порушення відповідачем порядку застосування дисциплінарних стягнень, визначеного статтею 149 Кодексу законів про працю України, позаяк дана норма до виниклих спірних правовідносин не застосовується.
Крім того, суд звертає увагу представника позивача, що наказ від 22.07.2014 № 666 о/с видано на підставі наказу від 15.07.2014 № 1410 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.», яким позивача звільнено за порушення дисципліни та законність якого не є предметом розгляду даної справи.
У частині посилань представника позивача на ту обставину, що позивача звільнено в період його тимчасової непрацездатності, суд зазначає, що ні позивачем, ні його представником не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження даної обставини.
Так, позивачем суду надана довідка № 55 Центру первинної медико-санітарної допомоги № 1 м. Горлівки Донецької області від 25.06.2014, відповідно до якої позивач був непрацездатним у графі «з» - зазначено 25.06.2014, у графі «по» - зазначено 18.07.2014.
Також у вказаній довідці під графою «по» дописано дату, а саме - 25.07.2014.
Відповідно до Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності (п. 1.1. Інструкції).
Видача інших документів про тимчасову непрацездатність забороняється, крім випадків, обумовлених п. 1.13, 2.7, 2.16, 2.17, 2.18, 2.19, 2.20, 3.4, 3.16, 6.6. (п. 1.2. Інструкції).
Згідно п. 2.22 зазначеної Інструкції тимчасова непрацездатність осіб рядового і начальницького складу засвідчується довідкою органу, у сфері управління якого перебувають заклади охорони здоров'я.
Відповідно до 8.1. вказаної Інструкції контроль за виконанням цієї Інструкції закладами охорони здоров'я усіх відомств здійснюють у межах своєї компетенції Міністерство охорони здоров'я України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, профспілки та їх об'єднання.
Інструкцією про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.11.2004 за № 1456/10055, визначено, що листок непрацездатності (далі - ЛН) - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів (п. 1 Інструкції).
Відповідно до п. 4.5. наведеної Інструкції у разі помилок у тексті здійснюється виправлення тексту, що підтверджується записом "Виправленому вірити", підписом лікуючого лікаря та печаткою закладу охорони здоров'я "Для листків непрацездатності". На бланку ЛН дозволяється не більше двох виправлень.
Надана ж позивачем довідка № 55 не містить жодних зазначень про виправлення помилки у графі, у якій визначено кінцеву дату тимчасової непрацездатності саме 18.07.2014, як і не містить взагалі жодних доказів виправлення тексту зазначеної довідки.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження тимчасової непрацездатності позивача за період з 19.07.2014, з огляду на що відсутні і підстави для тверджень про звільнення останнього наказом від 22.07.2014 № 666 о/с з 25.07.2014 зі служби в органах внутрішніх справ України у період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1
Оскільки вимога про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Київській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на службі в органах внутрішніх справ України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову і в цій частині.
Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на наведене та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1.
У частині посилань відповідача на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Так, на підтвердження своєї позиції відповідач посилається на повідомлення про вручення поштового відправлення УДППЗ «Укрпошта», відповідно до якого ОСОБА_1 30.07.2014 особисто отримав лист УДАІ ГУМВС України в Київській області «Про прибуття до УДАІ» від 27.07.2014 за № 18/8046, направлений йому на адресу: АДРЕСА_1.
Разом з тим, у вказаному рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу відсутній особистий підпис позивача, а лише зазначено прізвище «Рубан».
Інших доказів, які б спростовували посилання позивача на ту обставину, що про своє звільнення він дізнався 21.10.2014, сторонами суду не надано, з огляду на що та враховуючи, що з даним позовом позивач звернувся до суду 12.11.2014, суд приходить до висновку про дотримання позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя В.П. Катющенко