10 грудня 2014 року м. ПолтаваСправа №816/4311/14
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Петрової Л.М.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лисака С.В.,
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Тімощука А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги, та рішення про застосування штрафних санкцій,
03 листопада 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 01 вересня 2014 року №0087091701, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2014 року №Ф-0083821701, рішення від 01 вересня 2014 року №0087061701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач порушив права та інтереси позивача у сфері публічно-правових відносин через безпідставне визначення податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та донарахування сум єдиного соціального внеску.
Підставою прийняття оспорюваних у справі податкового повідомлення-рішення, вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій став Акт перевірки від 15 серпня 2014 року №4764/16-01-17-01-11/НОМЕР_1, складений на підставі проведеної Державною податковою інспекцією у м. Полтаві документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2011 року по 01 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року 31 грудня 2013 року, за результатами якої, відповідачем прийнято оскаржувані рішення та вимогу.
Позивач не погоджується з висновками податкової інспекції викладеними в Акті перевірки, зазначає, що комісіонер не має права власності на товари отримані від комітента для подальшого продажу, так і на кошти виручені ним від продажу тaких товарів. Продаж комісіонером товарів не приводить до виникнення доходу з податку на прибуток. Це кошти, що надходять на розрахунковий рахунок фізичної особи-підприємця на загальній системі оподаткування, яка здійснює комісійну торгівлю, є транзитними і вона не має права власності на такі кошти. Для комісіонера об'єкт оподаткування виникає на суму отриманої (нарахованої) винагороди, оскільки у даному випадку власністю комісіонера є лише комісійна винагорода. Зауважує, що кошти, у сумі 29251,77 грн не є власністю ФОП ОСОБА_1 (відповідно до умов договору комісії та вимог Цивільного кодексу України) а позивач має право власності лише на винагороду у розмірі 10% від реалізованого товару. На думку позивача, сума 29251,77 грн є транзитною сумою, тобто, фактичному оподаткуванню підлягає тільки отримана ФОП ОСОБА_1 винагорода. Позивачем було у повному обсязі сплачено податок на доходи фізичних осіб відповідно до вимог Податкового Кодексу України та єдиний соціальний внесок згідно з приписами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд скасувати спірне податкове повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимогу.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
У своїх письмових запереченнях відповідач зазначав, що плановою перевіркою встановлено завищення витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів та відображених у податковій декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік у сумі 29251,77 грн, чим порушено підпункт 139.1.12 пункту 139.1 статті 139, пункти 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, а саме: до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів у 2011 році, ФОП ОСОБА_1 було включено суму коштів у розмірі 29251,77 грн, які перераховані на адресу ФОП ОСОБА_3 за запчастини по договору комісії від 20 червня 2011 року №200611 та запчастини згідно рахунку від 10 жовтня 2011 року №88п. Допущені позивачем порушення також призвели до заниження єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2011 рік у загальній сумі 10137,87 грн та застосування фінансових санкцій.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 02 січня 2003 року Виконавчим комітетом Полтавської міської ради, рнокпп НОМЕР_1, про що видане свідоцтво серії В01 №411013, копія якого наявна у матеріалах справи /а.с. 13/.
Судовим розглядом встановлено, що у період з 21 липня 2014 року по 08 серпня 2014 року посадовими особами ДПІ у м. Полтаві проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2011 року по 01 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року 31 грудня 2013року.
Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.
За результатами перевірки складено Акт від 15 серпня 2014 року №4764/16-01-17-01-11/3002814824 /а.с. 15-29/ у якому, крім іншого, зафіксовано порушення:
- підпункту 139.1.12 пункту 139.1 статті 139, пункти 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб у періоді, що перевірявся, на загальну суму 4382,37 грн, у тому числі за 2011 рік у сумі 4382,37 грн;
- пункту 2 частини першої статті 7 та частини одинадцятої статті 8 Закону України "про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", у результаті чого занижено єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у загальній сумі 10137,87 грн, у тому числі за 2011 рік у сумі 10137,87 грн.
Відповідно висновків Акту перевірки, порушення податкового законодавства виникло у зв'язку із тим, що ФОП ОСОБА_1 у 2-4 кварталі отримувала по договору комісії запчастини від ФОП ОСОБА_3 - платника єдиного податку, та реалізовувала їх на адресу покупців, на що ФОП ОСОБА_1 було виписано видаткові накладні та включено відповідні суми від реалізації запасних частин до складу доходу від здійснення господарської діяльності.
На думку контролюючого органу, фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування - посередник (комісіонер, повірений тощо) включає до складу доходу всю суму виручки у грошовій та негрошовій формі, отриману від здійснення договору комісії, доручення тощо, витрати такий платник формує на загальних підставах згідно з нормами пунктів 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту138.10, пунктом 138.11 статті 138 Податкового кодексу України за умови їх документального підтвердження /а.с. 21-22/.
Допущені позивачем порушення, на думку контролюючого органу, також призвели до заниження єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2011 рік у загальній сумі 10137,87 грн /а.с. 25-26/.
На підставі Акту перевірки ДПІ у м. Полтаві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2014 року №Ф-0083821701 у сумі 10137,87 грн /а.с. 34/, винесено податкове повідомлення-рішення від 01 вересня 2014 року №0087091701, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 5477,96 грн, у тому числі 4382,37 грн за основним платежем, 1095,59 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) /а.с. 107/, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 01 вересня 2014 року №0087061701, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1520,68 грн /а.с. 47/.
За результатами адміністративного оскарження рішення та вимога залишені без змін а скарги позивача без задоволення.
Позивач не погодився із зазначеними рішеннями та вимогою, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи оцінку оскаржуваним рішенням та вимозі суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку витрат регулюються статтями 135, 136, 138, 139, 177 Податкового кодексу України (в редакції цих актів на час відображення спірних операцій в податковому обліку).
Так, згідно підпункту 139.1.12. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент відображення спірних операцій в податковому обліку) не включаються до складу витрат: витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації).
У пункті 177.2. статті 177 зазначеного Кодексу визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до пункту 177.4. статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Судом встановлені фактичні обставини справи щодо господарських операцій, при оподаткуванні яких, на думку відповідача, платником були порушені наведені норми закону.
Судом встановлено, що 20 червня 2011 року між позивачем (Комісіонер) та ФОП ОСОБА_3 (Комітент) укладено договір комісії №200611 /а.с. 69-71/, згідно пункту 1 умов якого, Комітент доручає, а Комісіонер зобов'язується за винагороду здійснити за рахунок Комітента від свого імені продаж товару, переданого на комісію.
Конкретні умови угоди, кількість, якість і мінімальна ціна продажу продукції, а також інші умови та вказівки Комітента наводяться у Додатку №1 до цього Договору /пункт 1.1. умов Договору/.
Відповідно до пункту 3.1. умов Договору за виконання доручення Комітент сплачує Комісіонерові винагороду у розмірі 10% від суми реалізованого товару.
Пунктом 3.3. умов Договору комісії передбачено, що грошові кошти сплачуються комітенту Комісіонером у 30-денний строк з дня надходження коштів на його розрахунковий рахунок.
Згідно наявної у матеріалах справи специфікації до Договору комісії від 20 червня 2011 року №200611 (Додаток №1) судом встановлено, що Комітент передав на комісію Комітенту товар на загальну суму 29251,77 грн /а.с. 72-73/.
Зі змісту звіту Комісіонера від 29 грудня 2011 року до Договору комісії від 20 червня 2011 року №200611 судом встановлено, що на виконання Договору комісії у період з 20 червня 2011 року по 29 грудня 2011 року ФОП ОСОБА_1 (Комісіонером) від свого імені, але за рахунок ФОП ОСОБА_3 (Комітента) було здійснено реалізацію запасних частин до автомобілів на загальну суму 29251,77 грн. Комісіонером отримано винагороду у сумі 2925,17 грн /а.с. 74/.
У подальшому, кошти у сумі 29251,77 грн були перераховані позивачем ФОП ОСОБА_3 та включені останнім в оподатковуваний дохід, що не заперечується відповідачем та підтверджено залученими до матеріалів справи листом ФОП ОСОБА_3 /а.с. 134/, копією книги обліку доходів /а.с. 135-136/, копіями квитанцій про сплату єдиного соціального внеску та єдиного податку за червень-грудень 2011 року /а.с.137-149/.
Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Відповідно до статті 1013 цього ж Кодексу комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.
Підпунктом 6.2 пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, встановлено, що не визнаються доходами такі надходження від інших осіб, як сума надходжень за договором комісії.
Сторони умовами договору передбачили, що комісіонер зобов'язаний повернути комітенту виручку від реалізації товару, який переданий на комісію у строки встановлені договором.
На противагу посиланням відповідача на підпункт 139.1.12. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, згідно якого, не включаються до складу витрат витрати, понесені у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг) та інших матеріальних і нематеріальних активів у фізичної особи - підприємця, що сплачує єдиний податок (крім витрат, понесених у зв'язку із придбанням робіт, послуг у фізичної особи - платника єдиного податку, яка здійснює діяльність у сфері інформатизації), суд зазначає, що у даному випадку ФОП ОСОБА_1 товар не придбавався, а приймався на комісію.
При цьому, при передачі товару від комітента до комісіонера у межах договору комісії не передбачено переходу права власності на такий товар.
Відповідно позивач та його контрагент за договором комісії передбачили договором розмір комісійної винагороди, відповідно до якого й повинна була бути розрахована база оподаткування податку на прибуток, а не сума коштів, яка надійшла на рахунок комісіонера, оскільки вказані кошти не є його власністю.
Згідно підпункту 136.1.19 пункту 136.1 статті 136 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи кошти або вартість майна, що надходять комісіонеру (повіреному, агенту тощо) в межах договорів комісії, доручення, консигнації та інших аналогічних цивільно-правових договорів.
Дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо) /підпункт 135.4.1 пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України/.
Не включаються до складу витрат платежі платника податку в сумі вартості товару на користь комітента, принципала тощо за договорами комісії, агентськими договорами та іншими аналогічними договорами, перераховані платником на виконання цих договорів /підпункт 139.1.2 пункту 139.2 статті 139 Податкового кодексу України/.
Кошти, отримані Комісіонером від клієнта не можна класифікувати як дохід позивача (Комісіонера), оскільки вони ФОП ОСОБА_1 не належать, мають транзитний характер, тому такі суми не включаються до складу валового доходу Комісіонера.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач, при визначенні об'єкта оподаткування, враховує кошти, що надійшли на розрахунковий рахунок i залишилися в його розпорядженні. До виручки від реалізації у Комітента включається плата за надані послуги, що фактично надійшла, тобто - винагорода.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 01 вересня 2014 року №0087091701 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2014 року №Ф-0083821701, рішення від 01 вересня 2014 року №0087061701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску суд зазначає наступне.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Згідно частини одинадцятої статті 8 наведеного вище Закону єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Як встановлено судом та не заперечується представником відповідача, спростовані судом вище порушення також, на думку контролюючого органу, призвели до заниження єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2011 рік у загальній сумі 10137,87 грн та застосування фінансових санкцій.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про неправомірність донарахування позивачу єдиного внеску у сумі 10137,87 грн та застосування штрафних санкцій у розмірі 1520,68 грн за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання позивача не несвоєчасність розгляду скарги (понад 20 днів), як на підставу для задоволення позову, оскільки матеріалами справи підтверджено, що скарги надіслані на адресу Державної фіскальної служби 03 жовтня 2014 року /а.с. 84-85/, отримані адресатом 06 жовтня 2014 року /а.с. 82-83/, розглянуті 16 жовтня 2014 року /а.с. 66-67, 68/, тобто, у встановлений Податковим кодексом України 20-денний термін.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваних повідомлення-рішення, рішення та вимоги покладено на податковий орган.
Відповідач не довів суду правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення рішення про застосування фінансових санкцій та вимоги про сплату боргу.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Відповідно до положень частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено 10% суми судового збору, що становить 182,70 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
В силу пункту 21 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" органи доходів і зборів звільнені від сплати судового збору, отже, сума судового збору пропорційно задоволеної частини позовних вимог (90%) з відповідача до державного бюджету стягненню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги, та рішення про застосування штрафних санкцій задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 01 вересня 2014 року №0087091701.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 01 вересня 2014 року №0087061701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у м.Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 15 серпня 2014 року №Ф-0083821701.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 182,70 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 15 грудня 2014 року.
Суддя Л.М. Петрова