18 грудня 2014 року Справа № 25599/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Клюби В. В., Кухтея Р. В.;
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. А.;
представника позивача - Мікули Р. В.;
представника відповідача - Боднар Л. Б.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Приватна будівельна компанія «Сімейний маєток» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року в справі за позовом приватного підприємства «Приватна будівельна компанія «Сімейний маєток» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
07 липня 2011 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву приватного підприємства «Приватна будівельна компанія «Сімейний маєток» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29 березня 2011 року № 0000892302/0/11446, № 0000912302/0/11443 та від 04 липня 2011 року № 0001822302/22448 (з урахуванням уточнення позовних вимог).
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що господарські відносини між позивачем і ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД» щодо залучення цього Товариства до виконання підрядних робіт, були реальними, підтверджуються належними первинними документами, а тому не можуть вважатись нікчемними.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Зазначену постанову мотивовано тим, що ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД», що було контрагентом позивача в період, що перевірявся, не здійснювало поставку товарів та не укладало цивільно-правових угод з метою настання реальних наслідків з врахуванням реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. Крім того, встановлено, що за фактичною та юридичною адресою ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД» не знаходиться.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачем - приватним підприємством «Приватна будівельна компанія «Сімейний маєток», подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що взаємовідносини позивача з ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.
Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить її задовольнити.
Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Здійснивши перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України суд апеляційної інстанції не погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлено, що ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Приватна будівельна компанія «Сімейний маєток», за результатами якої складено Акт від 15 березня 2011 року № 412/23-2/34904566 про результати позапланової документальної перевірки приватного підприємства «Приватна будівельна компанія «Сімейний маєток» з питань взаємовідносин з ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД» за період листопада 2008 року.
На підставі Акта перевірки прийнято податкові повідомлення рішення від 29 березня 2011 року № 0000892302/0/11446, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 86106,00 грн., від 29 березня 2011 року; № 0000912302/0/11443, яким зменшено від'ємне значення податку на додану вартість у розмірі 1110,00 грн. та № 0000902302/0/11444, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68885,00 грн.
Згадані податкові повідомлення рішення були оскаржені ПП «Приватна будівельна компанія «Сімейний маєток» в адміністративному порядку.
На підставі Рішення про розгляд первинної скарги від 02 червня 2011 року № 15101/10/25-005/1162 було винесено податкове повідомлення-рішення від 04 липня 2011 року № 0001822302/22448, яким зменшено нараховану суму грошового зобов'язання, визначену податковим повідомленням-рішенням від 29 березня 2011 року № 0000892302/0/11444.
Відповідно до висновків Акта перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п. 1, п.2 ст. 215, ст. 203 , ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок чого позивачем завищено валові витрати на суму 275538,77 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на 68884,69 грн.; порушення п 1. п.2 ст. 215, ст. 203 , ст.216, ст. 228 Цивільного кодексу України, п.п. 7.2.1 п. 7.2 п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п. 7.4 , п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем безпідставно включено до податкового кредиту 55107,75 грн. податку на додану вартість по податкових накладних, виписаних ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД», що призвело до заниження податку на додану вартість на 53997,75 грн. та до зменшення р. 26 у декларації за листопад 2008 року у розмірі 1110,00 грн.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, яка діяла на момент спірних господарських операцій), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст.5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За положеннями пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп.7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).
Суд апеляційної інстанції не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що позивачем занижено податок на прибуток та завищено податковий кредит в результаті господарських операцій з ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД» з огляду на наступне.
Встановлено, що між позивачем та ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД» було укладено договір поставки від 01 листопада 2008 року, відповідно до умов якого Замовник (ПП ПБК «Сімейний маєток») доручає, а Підрядник (ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД») зобов'язується систематично поставляти і передавати у власність Замовника товар на підставі попередньої заяви Замовника. Предметом поставки є будматеріали згідно переліку. Постачання товару, відповідно до умов договору здійснюється ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД».
На виконання умов договору поставки від 01 листопада 2008 року позивач отримав податкову накладну № 00550 від 29 листопада 2008 року, податкову накладну № 00551 від 29 листопада 2008 року, видаткову накладну № 00550 від 29 листопада 2008 року, видаткову накладну № 00551 від 29 листопада 2008 року.
В акті перевірки та рішенні суду першої інстанції є посилання на те, що співробітниками податкової міліції було проведено комплекс заходів по встановленню місцезнаходження директора та засновника ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД» ОСОБА_3, однак встановити місцезнаходження останнього було неможливим, а на неодноразові виїзди за юридичною та фактичною адресою ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД» було виявлено, що підприємство не знаходиться за вказаною в реєстраційних документах адресою, а також не встановлено фактичне місцезнаходження ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД».
Суд апеляційної інстанції зазначає, що податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів, робіт, послуг постачальником. Також діючим законодавством не передбачено обов'язку замовника перевіряти у постачальника місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції.
Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування є реальність господарських операцій та реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.
Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
Відповідно до п. 1.4. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари (послуги) за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення сплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.
Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження відповідача і висновки суду першої інстанції про те, що договір поставки від 01 листопада 2008 року є нікчемним з огляду на наступне.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
З вищенаведених норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.
З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що договір позивачем та ТзОВ «Трейд Опт Торг ЛТД» на момент укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки настали.
Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, необ'єктивно і всебічно не з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг частково спростовують висновки суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 158-163, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу приватного підприємства «Приватна будівельна компанія «Сімейний маєток» - задовольнити.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2011 року в справі № 2а-7583/11/1370 - скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов приватного підприємства «Приватна будівельна компанія «Сімейний маєток» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29 березня 2011 року № 0000892302/0/11446, № 0000912302/0/11443 та від 04 липня 2011 року № 0001822302/22448.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення постанови в повному обсязі відкладено - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя: С. П. Нос
Судді: В. В. Клюба
Р. В. Кухтей
Постанову складено в повному обсязі 23 грудня 2014 року.