25 грудня 2014 р. Справа № 106732/11/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Клюби В. В., Кухтея Р. В.;
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ВВ МВС України про стягнення заборгованості, -
13 липня 2011 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ВВ МВС України про стягнення з військової частини НОМЕР_1 ВВ МВС України на користь позивача компенсації за неотримане речове майно в сумі 4731,64 грн.
В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що за період проходження служби перед позивачем виникла заборгованість по компенсації за речове майно у сумі 4731,64 грн., яка при звільненні йому виплачена не була.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Зазначену постанову мотивовано тим, що станом на день звільнення позивача з органів внутрішніх справ України законодавство України не передбачало його право на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно, відтак така компенсація йому правомірно не була нарахована та не була виплачена.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивачем - ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивач не отримував речове майно, тому він має право на отримання грошової компенсації.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності, в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановлено, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ВВ МВС України в запас за станом здоров'я з право носіння військової форми одягу відповідно до наказу командира військової частини 4114 ВВ МВС України № 115 від 18 червня 2010 року.
Згідно з довідкою командира військової частини НОМЕР_1 ВВ МВС України від 06 червня 2011 року № 1/21-531 за період проходження служби, позивач не отримав речового майна на суму 4731,64 грн. згідно переліку речового майна, описаного у довідці розрахунку № 26 від 18 червня 2010 року.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про міліцію» особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції. Працівники міліції мають єдиний формений одяг, зразки якого затверджуються Кабінетом Міністрів України, що видається безплатно, і відзнаки. Як передбачено частиною першою статті 18 цього ж Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Згідно із пунктом 12 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.
Відповідно до пункту 3.21 Положення про забезпечення речовим майном осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, затвердженого наказом МВС України від 05 грудня 2003 року № 1489 (в редакції, що діяла до набрання чинності наказом МВС України від 30 грудня 2005 року № 1265), при звільненні осіб рядового та начальницького складу з органів внутрішніх справ, офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців за контрактом з внутрішніх військ з ними здійснюються розрахунки за речове майно на день звільнення, а пунктом 3.26 цього ж Положення було передбачено, що замість не виданих своєчасно предметів речового майна, на які настали нові терміни видачі, дозволяється видавати грошову компенсацію.
Разом з тим, наказом МВС України від 30 грудня 2005 року № 1265 «Про внесення змін та доповнень до наказу МВС України від 05 грудня 2003 № 1489» пункти 3.21, 3.26 розділу 3 Положення про забезпечення речовим майном осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України були виключені.
Таким чином, станом на день звільнення позивача з органів внутрішніх справ України (тобто, станом на 18 червня 2010 року) законодавство України не передбачало його право на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно, відтак така компенсація йому правомірно не була нарахована та не була виплачена.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що мають вищу юридичну силу, оскільки Закон України «Про міліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (з наступними змінами та доповненнями), не передбачали права позивача на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з органів внутрішніх справ України, а пункти 3.21, 3.26 Положення про забезпечення речовим майном осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України, затвердженого наказом МВС України від 05 грудня 2003 року № 1489, які передбачали таке право, втратили чинність на час звільнення позивача зі служби.
Крім того, при вирішенні даного спору суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що наказом МВС України від 22 липня 2010 року № 325 було скасовано наказ МВС України від 05 грудня 2003 року № 1489 «Про затвердження Положення про забезпечення речовим майном осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і військовослужбовців внутрішніх військ МВС України» (із змінами) як такий, що не подавався на державну реєстрацію.
Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2011 року в справі № 2а-7930/11/1370 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя: С. П. Нос
Судді: В. В. Клюба
Р. В. Кухтей