10 грудня 2014 р. м.Львів Справа № 876/5690/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Макарика В.Я.,
Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,
представника відповідача Хомин Л.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Залізничному районі м.Львова) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.05.2014 року в адміністративній справі № 813/12/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Львівстильбуд» (надалі - ТзОВ «Львівстильбуд») до ДПІ у Залізничному районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,
У січні 2014 року ТзОВ «Львівстильбуд» звернулося з позовом до ДПІ у Залізничному районі м.Львова про скасування податкових повідомлень-рішень: від 16.01.2013 року № 0000161504, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 7041,25 грн, в тому числі: 5633 грн - за основним платежем, 1408,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями та від 13.05.2013 року за № 0004881520, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 44 753,50 грн, в тому числі: 40 237,00 грн - за основним платежем та 4516,50 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
В обґрунтування позовних вимог покликався на протиправність висновків відповідача про безтоварність та фіктивність господарських операцій позивача з ТзОВ «Будівельна компанія Арс», ПП «МКМ сервіс», ТзОВ «Цайпер Україна», ТзОВ «Втордеревпром», в результаті яких сформований податковий кредит.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.05.2014 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16.01.2013 року за № 0000161504 та від 13.05.2013 року за № 0004881520.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та за невідповідності висновків суду обставинам справи, тому просить постанову суду першої інстанції скасувати та постановити рішення, у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 15 квітня 2013 року ДПІ у Залізничному районі м.Львова проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Львівстильбуд» з питань підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ТОВ «Втордеревпром» за період з 01.03.2010 р. по 31.03.2010 р., із ПП «МКМ сервіс» за період з 01.11.2010 р. по 30.11.2010 р. та з ТОВ «Цайпер Україна» за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складено акт «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Львівстильбуд» (код ЄДРПОУ 32484623) яким встановлено порушення платником податків вимог пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, ст.200 Податкового кодексу України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», що призвело до завищення суми податкового кредиту в Деклараціях з ПДВ за звітні (податкові) періоди з 01.03.2010 р. по 31.03.2010 р., з 01.11.2010 р. по 31.10.2010 р., з 01.04.2011 р. по 30.04.2011 р. на загальну суму 40237 грн і 44753,50 грн - разом із штрафними санкціями.
Встановлення факту порушення норм податкового законодавства ґрунтувалось на актах від 24.09.2010 р. за № 2268/23-2/25560778 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Втордеревпром» (ЄДРПОУ 25560778) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2010р.», від 20.06.2011 р. № 1580/23-209/32484335 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Цайпер-Україна» (код ЄДРПОУ 32484335) з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету за період з 01.04.2008 року по 16.06.2011 року» та від 23.06.2011 р. за № 1649/23-209/35383180 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «МКМ-Сервіс» (ЄДРГІОУ 35383180) з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та обов'язкових платежів до бюджету за період 01.04.2008 р. по 16.06.2011 р.», якими встановлено, що у даних підприємств відсутні основні фонди та виробничі потужності, трудові ресурси, транспортні засоби, що вказує про неможливість фактичного здійснення господарської діяльності даними підприємствами.
23 листопада 2012 року ДПІ у Залізничному районі м.Львова проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Львівстильбуд» з питань підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобов'язання та податкового кредиту по взаємовідносинах із ТОВ «Будівельна компанія АРС», за результатами якої 23 листопада 2012 року складено акт «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТЗОВ «Львівстильбуд» (код ЄДРПОУ 32484623), яким встановлено порушення вимог п.п.198.2, 198.3 та 198.6 ст.198, ст.200 Податкового кодексу України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що призвело до завищення суми податкового кредиту в Декларації з ПДВ за звітний (податковий) період вересень 2011 року на загальну суму 5633 грн.
У акті перевірки контролюючий орган посилається на безтоварність проведеної господарської операції, відсутність її підтвердження належними первинними документами, відсутність у ТОВ «БК «АРС» необхідних матеріальних фондів для здійснення господарської діяльності, а також вказує на матеріали кримінальної справи, порушеної проти посадових осіб контрагента. Висновки про порушення податкового законодавства здійснені відповідачем на підставі акта ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 20.09.2012 року № 3792/22-9/372644634 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «БК «АРС», код за ЄДРПОУ 37264634 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період вересень 2011 року». У вказаному акті зазначено, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів у вересні місяці 2011 року, а укладені ТОВ «БК «АРС» правочини не створюють юридичних наслідків в силу статті 216 ЦК України та, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.215, ч.5 ст.203 ЦК України, є нікчемними.
На підставі вказаних актів перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:
1) від 16 січня 2013 року за № 0000161504, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Львівстильбуд» за платежем податок на додану вартість на загальну суму 7041,25 грн, в т.ч.: 5633 грн - за основним платежем та 1408,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;
2) від 13 травня 2013 року за № 0004881520, яким збільшено суму грошового зобо-в'язання товариства за платежем податок на додану вартість на загальну суму 44753,50 грн, в т.ч.: 40237,00 грн - за основним платежем та 4516,50 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
При прийнятті рішення, суд враховує наступні обставини справи.
На виконання зобов'язань за договором від 03.03.2011 року ТОВ «Цайпер Україна» надала ТОВ «Львівстильбуд» послуги з виконання будівельно-ремонтних робіт на загальну суму 133047,60 грн, в т.ч. 22174,60 грн ПДВ. Факт виконання договірних зобов'язань підтверджується підписаними без зауважень актами здачі-приймання робіт за квітень 2011 року. Заборгованості по оплаті наданих послуг у позивача немає. За фактом виконання робіт ТОВ «Цайпер Україна» видала позивачу податкові накладні: № 385 від 29.04.2011 року, № 384 від 30.04.2011 року. На підставі податкових накладних від ТОВ «Цайпер Україна» позивач сформував показники податкового кредиту. Оплата послуг та товарів отриманих від ТОВ «Цайпер Україна» здійснювалась двома платежами, що підтверджено платіжними дорученнями № 72 від 23 травня 2011 р. та № 159 від 04 серпня 2011 р. Сплачений у вартості товарів та послуг податок на додану вартість в сумі 22174,60 грн позивач відніс до складу податкового кредиту за квітень 2011 року.
Замовлення будівельних робіт у субпідрядника ТОВ «Цайпер Україна» в березні 2011 р. позивач пояснює необхідністю виконання власних договірних зобов'язань на виконання умов договору підряду № 115-11 від 24 листопада 2010 р. Придбані у ТОВ «Цайпер Україна» товари та послуги були використані при проведенні будівельних робіт по підсиленню конструкцій перекриття на відм. +8,95 центральної башти бювету мінеральних вод № 2 м.Трускавець. Згідно первинної документації, складеної за фактом виконання умов договору підряду № 115-11 від 24 листопада 2010 р., зокрема, локального кошторису № 2-1-1, послуги отримані від ТОВ «Цайпер Україна», котрі вказані в актах № 1 та № 2 здачі-приймання робіт за квітень 2011 року, вказані у Локальному кошторисі № 2-1-1.
Відносини з контрагентом ТОВ «МКМ сервіс» були спрямовані на виконання договору підряду № 115-11 від 24 листопада 2010 року із ЗАТ «Трускавецькурорт». У ТОВ «МКМ сервіс» були закуплені товари для виконання зобов'язань за вказаним договором підряду, що підтверджується копією податкової накладної від 29.11.2010 р. № 1129000014 та додатком до договору підряду № 115-11 від 24 листопада 2010 р. «Підсумкова вартість ресурсів». Оригінали первинних документів стосовно фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «МКМ сервіс» була знищені у зв'язку із закінченням строку їх зберігання, що підтверджено договором № 011-13-70 про виділення до знищення документів і справ від 02 жовтня 2013 року, актом передачі на архівне зберігання по договору № 011-13-70 про виділення до знищення документів і справ від 2 жовтня 2013 року та актом про виділення до знищення документів і справ від 20 грудня 2013 року, тому на підтвердження господарських взаємовідносин були надані копії оригіналів податкової та видаткової накладної. На підставі вказаної податкової накладної позивач відніс до складу податкового кредиту за листопад 2010 року податок на додану вартість, який сплачено в ціні отриманих товарів, на загальну суму 7372,60 грн.
Відносини із постачальником ТОВ «Втордеревпром» були спрямовані на закупівлю засобів виробництва - монтажних столів, для проведення будівельних робіт на об'єктах ЗАТ «Трускавецькурорт». На підтвердження закупівлі даних товарів були надані рахунки за № 7/03 від 01 березня 2010 року та № 5/03 від 01 березня 2010 року, видаткова накладна № РН-3-31002 від 31 березня 2010 року. ТОВ «Втордеревпром» передало ТОВ «Львівстильбуд» товар згідно акта № 1 за березень 2010 року. Розрахунок позивачем із ТОВ «Втордеревпром» здійснено не було, а кредиторська заборгованість була віднесена до доходів підприємства, що підтверджується бухгалтерською довідкою про списання кредиторської заборгованості та віднесення її до валових доходів підприємства в 2013 році. На підставі податкових накладних № 352 від 31.03.2010 року та № 353 від 31.03.2010 позивачем було включено до складу податкового кредиту в березні 2010 року 9141,00 грн.
Податкове повідомлення-рішення від 13 травня 2013 року за № 0004881520 по висновках щодо господарських операцій з ТОВ «Втордеревпром» прийняте контролюючим органом після спливу 1095-денного строку, визначеного ч.1 ст.102 ПКУ, протягом якого контролюючий орган має право самостійно нараховувати податкове зобов'язання за такою операцією.
Господарські операції позивача із ТОВ «БК «АРС» пов'язані з необхідністю виконання зобов'язань ТОВ «Львівстильбуд» з будівництва об'єктів на території фермерського господарства «Любомир-МГ» на підставі договору № 7/05/11 від 03.06.2011 року. Товари, перелічені в Додатках до Договору № 7/05/11, були поставлені і використані для здійснення робіт на території фермерського господарства. Оплата товарів та послуг, наданих за цим договором, здійснена в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 23 серпня 2011 р. Факт виконання ТОВ «БК «АРС» робіт підтверджується актом № 1 здачі-приймання робіт за вересень 2011 року та актом № 2 здачі-приймання робіт за вересень 2011 року, які підписані обома сторонами договору без заперечень. На підставі здійснення робіт та надання послуг ТОВ «БК «АРС» видало позивачу податкову накладну за № 743 від 30.09.2011 року, на підставі якої позивач включив до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплаченого в ціні товару, в сумі 5633,31 грн.
Надаючи правову оцінку вказаним відносинам суд враховує наступне.
Згідно із п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно із п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону).
Згідно із п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України).
За приписами п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Також, згідно із п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У п.198.4 ст.198 ПК України зазначено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Згідно із п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).
Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.
У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Відповідно до вимог п.3.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Крім того, наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. № 143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.
Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.
Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).
Згідно із п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).
Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.
У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008 р. № 3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Львівстильбуд» є суб'єктом господарювання у сфері будівництва. Для здійснення своєї статутної діяльності підприємство в охоплений перевіркою період придбавало будівельні матеріали та роботи (послуги) у контрагентів ПП «МКМ сервіс», ТОВ «Цайпер-Україна», ТОВ «Втордеревпром», ТОВ «Будівельна компанія Арс», які в подальшому були використані для виконання позивачем договірних зобов'язань будівельного підряду на об'єктах ЗАТ «Трускавецькурорт» та ФГ «Любомир-МГ». Придбання таких товарів (робіт, послуг) зумовлено виробничими потребами підприємства для належного виконання робіт на вищевказаних об'єктах.
Реальність господарських операцій позивача із контрагентами підтверджується первинними документами, зокрема оригіналами договорів та оформленими на підтвердження їх виконання актами виконаних робіт, видатковими накладними та податковими накладними на підставі яких сформовано податковий кредит за наслідками поставок товарно-матеріальних цінностей від згаданих контрагентів.
Щодо нікчемності укладених між позивачем та контрагентами цивільно-правових договорів та висновків податкового органу про те, що контрагенти не мають основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів для здійснення господарської діяльності, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Згідно статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
У процесі розгляду справи зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.
Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.
Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.
У матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку договорів позивача.
Відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не довів суду належними і допустимими доказами законність прийнятих податкових повідомлень-рішень.
З приводу покликання апелянта на матеріали кримінальної справи, порушеної проти посадових осіб контрагента ТОВ «БК «АРС» колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за результатами вказаної кримінальної справи не прийнято будь-яке процесуальне рішення, що не дає можливості оцінити вказаний доказ у сукупності з іншими наявними у справі доказами.
Згідно із частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
З урахуванням викладеного судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.05.2014 року в адміністративній справі № 813/12/14 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Р.Й.Коваль
Судді В.Я.Макарик
Н.М.Судова-Хомюк
Ухвала в повному обсязі складена 15 грудня 2014 року.