24 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого Ткачука О.С.
суддів:Гримич М.К., Кафідової О.В., Колодійчука В.М., Умнової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про повернення сплачених грошових коштів, стягнення штрафу за договором підряду, за касаційною скаргою ОСОБА_5 в особі ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду м. Києва від 8 жовтня 2014 року,
У квітні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив в ході розгляду справи та просив стягнути з відповідача на його користь 10 000 грн, сплачених по договору підряду від 15 листопада 2013 року та штраф у розмірі 1000 грн; визнати за ним право власності на нежитлову будівлю (літ. К), загальною площею 45,2 кв.м; нежитлову будівлю (літ. Л), загальною площею 10,8 кв.м; нежитлову будівлю (літ. М), загальною площею 96 кв.м; нежитлову будівлю (літ. Н), загальною площею 128 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1. Визнати за ним право власності на нежитлову будівлю (літ. А), загальною площею 120 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2. Визнати за ним право власності на нежитлову будівлю (літ. А), загальною площею 320 кв.м, за адресою: АДРЕСА_3.
Позов мотивовано тим, що 15 листопада 2013 року між ним та ОСОБА_6 був укладений договір підряду, відповідно до умов якого ОСОБА_6 зобов'язувався своїми або залученими силами і засобами виконати комплекс робіт з реконструкції нежитлових будівель відповідно до вимог проектної документації та проекту виконання робіт, у визначені цим договором строки, та передати виконані роботи замовнику, а замовник зобов'язується надати підряднику фронт робіт, проектну документацію, забезпечити приймання виконаних підрядником робіт та повністю оплатити роботи. Разом з тим, підрядник виконав договір частково. Залишилось невиконаним зобов'язання щодо отримання документів на підтвердження права власності на нерухоме майно. Відповідно до висновку судово-будівельної технічної експертизи від 14 квітня 2014 року реконструйовані нежитлові будівлі є капітальними, будівництво нежитлових будівель проведено з дотриманням державних будівельних норм і правил. Технічний стан та будівельна готовність об'єктів відповідають вимогам нормативної документації в галузі будівництва. Будівельна готовність об'єктів становить 100%. За технічним станом будівлі придатні до експлуатації. При реконструкції не було порушено прав інших осіб, тому позивач просив визнати за ним право власності на майно в судовому порядку.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 10 000 грн, сплачених по договору підряду від 15 листопада 2013 року та штрафу у розмірі 1 000 грн. Визнано за ОСОБА_5 право власності на нежитлову будівлю (літ. К), загальною площею 45,2 кв.м; нежитлову будівлю (літ. Л), загальною площею 10,8 кв.м; нежитлову будівлю (літ. М), загальною площею 96 кв.м; нежитлову будівлю (літ. Н), загальною площею 128 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_5 право власності на нежитлову будівлю (літ. А), загальною площею 120 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 900 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 8 жовтня 2014 року апеляційну скаргу прокурора Святошинського району м. Києва в інтересах Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві задоволено. Рішення місцевого суду скасовано в частині задоволення позову щодо визнання права власності на нежитлові будівлі, з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Представник позивача, не погоджуючись з даним рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В подальшому представник позивача уточнив прохальну частину касаційної скарги та просив скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов виходив з того, що належність ОСОБА_5 на праві власності нежитлових будівель (літера К), загальною площею 45,2 кв.м, (літера Л), загальною площею 10,8 кв.м, (літера М), загальною площею 96 кв.м, (літера Н), загальною площею 128 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1; нежитлової будівлі, загальною площею 120 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, підтверджується частково виконаним договором підряду від 15 листопада 2013 року, висновком судово-будівельної технічної експертизи від 15 квітня 2014 року, а тому заявлені позивачем вимоги про визнання права власності на вказані нежитлові будівлі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У позивача на даний час відсутній правовстановлюючий документ, який би підтверджував його право власності на нежитлові будівлі, що не дає позивачу зареєструвати своє право власності, а також створює ситуацію, за якою треті особи, можуть заперечувати право власності ОСОБА_5 на нежитлові будівлі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачем право власності на нерухоме майно з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що будівництво спірних приміщень має ознаки самочинного, оскільки вони збудовані на земельній ділянці, яка не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, належно затвердженого проекту. Доказів про надання позивачу земельної ділянки під уже збудоване майно суду не надано. Звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності на новозбудоване майно має здійснюватись за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, тобто територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції України, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Оскільки Київська міська рада, як власник земель територіальної громади міста, та територіальний орган Державної архітектурно-будівельної інспекції України до участі у справі залучені не були, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання права власності на нежитлові будівлі.
З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.
Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 74 ЦПК України судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.
Згідно із ч. 4 вказаної статті судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.
Згідно із ч. 1 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі, якщо немає відомостей про вручення їй судової повістки.
З матеріалів справи вбачається, що справа в суді апеляційної інстанції була розглянута за відсутності позивача та його представника, а також за відсутності відповідача, з ухваленням по справі рішення про відмову у задоволенні позову. Разом з тим, у справі відсутні будь-які дані про належне повідомлення вказаних осіб. В матеріалах справи наявна телеграма на ім'я ОСОБА_5 Разом з тим, відсутнє зворотне повідомлення про отримання вказаної телеграми. Відсутній також супровідний лист про направлення позивачу або його представнику копії апеляційної скарги, та зворотне повідомлення про його отримання.
У касаційній скарзі представник позивача вказував на неналежне повідомлення про розгляд справи апеляційним судом, що позбавило позивача права на участь у судовому засіданні, надання пояснень з приводу встановлених місцевим судом обставин.
За таких обставин доводи касаційної скарги про неналежне повідомлення позивача про розгляд справи є обґрунтованими.
Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності, апеляційний суд не визначився із підставами для такої відмови, зазначивши, що вказане будівництво є самочинним, а також те, що до участі у справі не були залучені усі особи, інтересів яких стосується вирішення даного спору, вважаючи такі обставини достатніми підставами для відмови у задоволенні вказаних вимог.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права та не встановлено коло осіб, які мають брати участь у розгляді справи. Апеляційний суд не наділений повноваженнями щодо залучення до участі у справі осіб, інтересів яких стосується вирішення спору, тому дане порушення процесуального закону не могло бути усунуто на стадії апеляційного розгляду.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (ч.2 ст. 376 ЦК України).
Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч.2 ст. 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (ч.5 ст. 376 ЦК України).
В ході розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій не врахували вказаних положень та не перевірили правовий статус земельних ділянок, на яких знаходиться самочинне будівництво, не встановили їх власника чи користувача, їх цільове призначення.
Суди попередніх інстанцій, не перевірили та не встановили з якими саме компетентними органами узгоджені питання щодо самочинного будівництва чи наявна у позивача дозвільна документація, чи виділена йому земельна ділянка під будівництво. Не перевірено наявність рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів.
Не перевірено, чи були дотримані будівельні норми і правила при здійсненні реконструкції будівель, та якими доказами це підтверджується.
Згідно з вимогами ст. ст. 212-214 ЦПК України, вирішуючи справи щодо самочинного будівництва, суди повинні перевіряти загальні умови, дотримання яких вимагається при будівництві або реконструкції будь-якого об'єкта нерухомості, а також наявність права на земельну ділянку, на якому ведеться нове будівництво, або дозвіл власника цієї ділянки, або власника вже існуючої будівлі на будівництво, реконструкцію; дотримання цільового призначення та дозволеного використання земельної ділянки, а також червоних ліній, встановлених проектами планування; наявність затвердженої у встановленому порядку проектної документації, яка є підставою для видачі дозволу на будівництво; дозвіл на будівництво, а саме документ, виданий замовнику (забудовнику) органами місцевого самоврядування, що посвідчує право власника, володільця, орендатора або користувача об'єкта нерухомості здійснити забудову земельної ділянки, будівництво, реконструкцію будівлі, споруди, спорудження; дотримання містобудівних регламентів, будівельних, екологічних, санітарно-гігієнічних, протипожежних та інших правил, нормативів; дотримання прав і законних інтересів власників, землеволодільців, землекористувачів та орендарів.
В порушення вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України, суди попередніх інстанцій вказаних обставин не з'ясували та не перевірили.
В ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права, що в свою чергу призвело до поверхового вирішення спору.
За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2014 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 8 жовтня 2014 року скасувати.
Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
судді М.К. Гримич
О.В. Кафідова
В.М. Колодійчук
О.В. Умнова