Ухвала
іменем україни
23 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів cудової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ у складі:
головуючого-суддіОСОБА_6,
суддів:за участю прокурораОСОБА_7, ОСОБА_8,ОСОБА_9,
розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду
м. Миколаєва від 13 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 5 листопада 2013 року.
Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня
2012 року
ОСОБА_5,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, такого, що не
має судимості,
засуджено за:
· ч. 2 ст. 366 КК України (в редакції Закону від 5 квітня 2001 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на строк 2 роки;
· ч. 3 ст. 212 КК України (в редакції Закону від 15 листопада 2011 року) з урахуванням вимог ч. 2 ст. 53 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 2 165 252 грн з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки з конфіскацією майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки з конфіскацією майна.
За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним в умисному ухиленні від сплати податків, що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчиненому службовою особою підприємства, яке призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів в особливо великих розмірах, а також службовому підробленні, тобто складанні і видачі завідомо неправдивих документів, що спричинило тяжкі наслідки, вчинених за наступних обставин.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_5 визнано винним та засудженого за те, що він, будучи службовою особою, директором TOB «Атлант Лайт», склав завідомо неправдивий документ - декларацію про податок на додану вартість за квітень 2008 року, підписав її та подав до державної податкової інспекції Ленінського району в м. Миколаєві й у такий спосіб умисно ухилився від сплати податку в розмірі 2 165 252 грн, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах.
Ухвалою апеляційного суду від 5 листопада 2013 року вирок місцевого суду змінено. Дії ОСОБА_5 перекваліфіковано з ч. 2 на ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону від 1 травня 2008 року) та на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено його від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності. Постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 3 ст. 212 КК України (в редакції Закону від 15 листопада 2011 року) з урахуванням вимог ч. 2 ст. 53 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 2 165 252 грн із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарчих функцій на строк 3 роки з конфіскацією майна. В решті вирок залишено без зміни.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2014 року судові рішення щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.
Постановою Верховного Суду України від 30 жовтня 2014 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 червня 2014 року щодо ОСОБА_5 скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що суд касаційної інстанції погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, в частині призначеного ОСОБА_5 основного покарання у виді штрафу в розмірі майнової шкоди завданої злочином, неправильно застосував положення ч. 2 ст. 53 КК України у редакції Закону від 15 листопада 2011 року № 4025-VI, оскільки в аспекті ст. 5 КК України така правова позиція буде посилювати кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин, передбачений ч. 3 ст. 212 КК України до моменту набрання чинності Законом від 15 листопада 2011 року № 4025-VI.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить змінити судові рішення через неправильне застосування кримінального закону. Посилається на те, що злочин, передбачений ч. 3 ст. 212 КК України, він вчинив до вступу в силу Закону України від 15 листопада 2011 року № 4025-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності», а тому покарання за цією нормою закону відповідно до вимог ст. 5 КК України мало визначатись судами з урахуванням положень ч. 2 ст. 53 КК України у редакції, що діяла на момент вчинення ним цього суспільно небезпечного діяння, тобто сума штрафу не могла перевищувати 17 000 грн. Крім того, зазначає, що при звільненні його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України в редакції Закону від 1 травня 2008 року апеляційний суд помилково послався на п. 3, замість п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримку касаційної скарги засудженого ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, по суті не оспорюється і підтверджується сукупністю доказів, зібраних у встановленому законом порядку, досліджених та належно оцінених судом.
Дії засудженого ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 366, ч. 3 ст. 212 КК України кваліфіковані правильно, що також не оспорюється у касаційній скарзі.
Разом із тим, колегія суддів погоджується з доводами скарги, що при призначенні покарання ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 212 КК України суд неправильно застосував кримінальний закон.
Так за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, вироком суду ОСОБА_5 призначене основне покарання у виді штрафу в розмірі 2 165 252 грн, тобто в розмірі завданої злочином майнової шкоди.
Згідно положень ч. 3 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.
У частині 2 статті 53 КК України зі змінами внесеними Законом України від 15 листопада 2011 року № 4025-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності», який набрав чинності 17 січня 2012 року, законодавець передбачив спеціальне правило, яким слід керуватися при визначенні розміру штрафу за вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зокрема, розмір штрафу в такому випадку не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією.
Проте вказана норма вочевидь погіршує становище засудженого порівняно з попередньою редакцією ч. 2 ст. 53 КК України від 15 квітня 2008 року, а тому у цій частині вона не може мати зворотну дію у часі.
Оскільки злочин, передбачений ч. 3 ст. 212 КК України, ОСОБА_5, вчинив у квітні 2008 року, його дії були кваліфіковані судовими інстанціями в редакції Закону № 4025-VI із призначенням засудженому покарання у виді штрафу в розмірі завданої злочином майнової шкоди (з огляду на частину другу статті 53 КК України в редакції цього Закону). Водночас положення зазначеного Закону у частині визначення розміру штрафу погіршили становище засудженого порівняно з попередньою редакцією частини другої статті 53 КК України від 15 квітня 2008 року, а тому висновок про зворотну дію Закону № 4025-VI у цій частині в часі є помилковим.
Таким чином, вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду суду щодо ОСОБА_5, у частині призначеного йому покарання за ч. 3 ст. 212 КК України підлягають зміні зі зменшенням розміру штрафу, в межах санкції зазначеної частини статті.
Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК України є тяжким, дані про особу ОСОБА_5, зокрема характеристику з нового місця роботи, стан здоров'я засудженого та часткове усуненням заподіяної злочином шкоди, колегія суддів вважає необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів покарання за ч. 3 ст. 212 КК України у виді штрафу в розмірі двадцяти п'яти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарчих функцій на строк 3 роки, з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
Крім того, слушними є доводи скарги засудженого про неправильне застосування апеляційним судом положень ст. 49 КК України при звільненні його від кримінальної відповідальності у зв'язку з закінченням строків давності.
Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі не більше трьох років, і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.
Санкція ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону від 1 травня 2008 року) передбачала покарання у виді штрафу в розмірі до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років з позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Однак, при звільненні ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України апеляційний суд не правильно послався в своєму рішенні на застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, оскільки злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України в редакції, що діяла на момент його вчинення, відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості, а отже застосуванню підлягав п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала апеляційного суду у зазначеній частині також підлягає зміні.
Керуючись статтями 394 - 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу «Перехідні положення» КПК, колегія суддів
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 задовольнити частково.
Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 5 листопада 2013 року щодо ОСОБА_5 змінити.
Вважати ОСОБА_5 звільненим від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366 КК України (в редакції Закону від 1 травня 2008 року) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.
Зменшити ОСОБА_5 розмір призначеного за ч. 3 ст. 212 КК України покарання у виді штрафу до двадцяти п'яти тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 425 000 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарчих функцій на строк 3 роки, з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.
В решті судові рішення залишити без зміни.
ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8