24 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Іваненко Ю.Г., Горелкіної Н.А., Завгородньої І.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання права власності на Ѕ частини житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Волинської області від 16 жовтня 2014 року,
У червні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, посилаючись на те, що з лютого 1988 року по листопад 2008 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_5 У 2001 році вона за власні кошти придбала житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1.
На час придбання спірного будинку шлюбні та сімейні відносини фактично були припинені, сторони не вели спільного господарства та проживали окремо.
Відповідач ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом та просив суд визнати за ним право власності на Ѕ частини спірного житлового будинку, як на майно, набуте за час шлюбу у спільну сумісну власність подружжя.
Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 16 вересня 2014 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано житловий будинок по АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_6 У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Волинської області від 16 жовтня 2014 року рішення Турійського районного суду Волинської області від 16 вересня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності на Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просила скасувати рішення апеляційного суду Волинської області від 16 жовтня 2014 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягають відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Волинської області від 16 жовтня 2014 року, оскільки воно законне та обґрунтоване, так як відповідно до ст. 22 КпШС України (який діяв на час придбання будинку) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Статтею 24 КпШС України визначено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.
Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.
Як визначено у ст. 23 КпШС України майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Статтею 28 КпШС України було передбачено, що суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.
При цьому статтею 21 цього ж Кодексу було гарантовано кожному із подружжя вільний вибір місця проживання.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення апеляційного суду Волинської області від 16 жовтня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Ю.Г. Іваненко Н.А. Горелкіна І.М. Завгородня