09 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 490/13286/13-а
Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Подзігун Г.В.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Танасогло Т.М.,
суддів - Лук'янчук О.В.,
- Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про скасування рішення,
У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, в якому просила визнати противоправним та скасувати рішення виконавчого комітету Центральної районної ради народних депутатів від 17.09.1976 №788 «Про оформлення житлового будинку по АДРЕСА_1», про скасування рішення виконавчого комітету Центральної районної ради народних депутатів від 01.10.1976 №825 «Про затвердження акту приймання будинків громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9» в частині затвердження акту приймання будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_10
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2014 року в задоволенні позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм процесуального права, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини справи.
Позивачка є спадкоємицею ОСОБА_11 та на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що виданий Першою державною Миколаївською нотаріальною конторою 06.09.1999 року за р.№4-5012 та стала співласником домоволодіння АДРЕСА_1. Крім позивачки співвласниками вищевказаного домоволодіння є ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Наприкінці 2012 року між співвласниками виник спір щодо користування та розпорядження земельною ділянкою під домоволодінням АДРЕСА_1, у зв'язку з чим позивачка звернулася до Державного архіву Миколаївської області та отримала архівні витяги з рішень виконавчого комітету Центральної районної ради депутатів трудящихся від 17.09.1976 року №788 та 01.10.1976 року №825 із додатками.
В позові позивачка посилалася на те, що рішення виконавчого комітету Центральної районної ради народних депутатів від 17.09.1976 №788 «Про оформлення житлового будинку по АДРЕСА_1», та рішення виконавчого комітету Центральної районної ради народних депутатів від 01.10.1976 №825 «Про затвердження акту приймання будинків громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9» в частині затвердження акту приймання будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_12 є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки вказані рішення прийняті виконавчим комітетом Центральної районної ради народних депутатів із перевищенням своїх повноважень, оскільки жилий будинок В-1 було переобладнано із нежилого сараю у житловий будинок та побудовано стіни в-1. При цьому, Рішенням виконкому Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 18.11.1975 року №1285 виконкомам районних рад було заборонено узаконювати самовільні будівлі, а бюро технічної інвентаризації реєструвати їх. У зв'язку з чим виконавчий комітет Центральної районної ради народних депутатів порушив приписи вищевказаних актів.
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, Адміністрація Центрального району Миколаївської міської ради є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки не являється правонаступником Центрального виконавчого комітету Миколаївської міської ради, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.
Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції неправильними і такими, що не відповідають вимогам Кодексу адміністративного судочинства України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що рішення суду першої інстанції є неправильним, посилаючись при цьому на Положення про адміністрації району Виконкому Миколаївської міської ради, згідно якого Адміністрація Центрального району стала правонаступником відповідного районного виконавчого комітету м. Миколаєва, а тому зобов'язана виконати своє процесуальне правонаступництво в суді. Крім того, апелянт зазначала, що вона просила саме суд визнати незаконними та скасувати оскаржувані рішення, але суд в постанові від 05 травня 2014 року, посилаючись на рішення Конституційного суду України від 16.04.2009 року стверджував, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та інтересів і суб'єкти цих відносин заперечують проти їх зміни.
Судова колегія частково погоджується з доводами апелянта, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст. 52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.
Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково відмовив позивачці в задоволенні позову з вищевказаних підстав, оскільки при встановленні таких обставин суд першої інстанції повинен був здійснити заходи щодо заміни неналежної сторони, а не відмовляти в задоволенню позову з цих підстав.
Крім того, колегія суддів зазначає, що матеріалами справи спростовується висновок суду першої інстанції про те, що Адміністрація Центрального району не є правонаступником Центрального районного виконавчого комітету м. Миколаєва. З Рішення Миколаївської міської ради від 27.04.2002 року №1/11, яким було ліквідовано райвиконкоми та в межах затвердженої структури, за рахунок зміни штатної чисельності при ліквідації та реорганізації створено нові відділи, управління та інші виконавчі органи, серед яких адміністрація Центрального району (п.п.3.1,3.3), з Положення про адміністрації району виконкому Миколаївської міської ради від 25.03.2004 №19/5 вбачається, що саме цей орган вказаний позивачкою - Адміністрація Центрального району є правонаступником Центрального районного виконавчого комітету м. Миколаєва і має бути процесуальним правонаступником в судах.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Частиною 1 ст. 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зазначеною статтею визначаються строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують часом, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом-проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням.
Згідно ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними,про що постановлюється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і вході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка оскаржує рішення суб'єкта владних повноважень, пов'язані з оформленням права власності одним з співвласників на той момент будинку АДРЕСА_1 м.Миколаєва, прийняття в експлуатацію частини будинку АДРЕСА_1, належної гр. ОСОБА_13, які були прийняті виконавчим комітетом Центральної районної ради народних депутатів ще в 1976 році.
Порядок оскарження рішень органів державної влади, місцевого самоврядування регулювався на той час Цивільно-процесуальним кодексом УРСР від 18 липня 1963 року, яким передбачався 2-місячний строк для звернення до суду зі скаргою з дня коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
На момент прийняття оскаржуваних рішень співвласницею цього будинку в числі інших співвласників була матір позивачки - ОСОБА_11, яка знала про прийняття цього рішення, не заперечувала проти його прийняття.
Слід зазначити, що матір'ю позивачки - ОСОБА_11 рішення виконавчого комітету Центральної районної ради народних депутатів від 17.09.1976 №788 «Про оформлення житлового будинку по АДРЕСА_1» та рішення виконавчого комітету Центральної районної ради народних депутатів від 01.10.1976 №825 «Про затвердження акту приймання будинків громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9» в частині затвердження акту приймання будинку АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_10, у відповідності до вимог діючого на той час Цивільного-процесуального кодексу УРСР 1963 року, не оскаржувались.
Позивачка - ОСОБА_2 прийняла спадщину у вигляді частки домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті своєї матері на підставі свідоцтва про право на спадщину за р.№4-5012 від 06.09.1995р.
Причину звернення до суду з цим адміністративним позовом позивачка пов'язує з порушенням її права користування земельної ділянки, на який розташована належна їй частка домоволодіння, у зв'язку з виниклими між співвласниками цього домоволодіння наприкінці 2012 року суперечками. При цьому, позивачка зазначає, що про порушення свого права вона дізналася 15.05.2013 року після отримання на її запит архівних копій оскаржуваних рішень.
Колегія суддів не приймає до уваги ці доводи ОСОБА_2 та вважає, що всі дії, які були вчинені спадкодавцем (в даному випадку матір'ю позивачки) є обов'язковими для спадкоємця (в даному випадку позивачки) і поновлення порушеного права, якщо воно мало місце, повинно було бути здійснено матір'ю позивачки, а тому строк на звернення до суду з даним адміністративним позовом на захист порушеного права, на думку, колегії суддів, є втраченим.
Крім того, колегія суддів вважає, що скасування рішень суб'єкта владних повноважень, прийняте більш 38 років тому, які є фактично виконаними та вичерпали свою дію, на підставі яких виникло право власності на житло декількох поколінь власників, призведе до порушень прав чинних власників житла цього будинку, враховуючи при цьому, що земельні ділянки, з приводи яких виникли суперечки, за співвласниками спірного будинку оскаржуваними рішеннями не закріплювались та не ділились.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта стосовно наявності факту порушення саме її прав, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень оскаржуваних рішень, оскільки з матеріалів справи вбачається, що порушене право самої позивачки вона пов'язує з правом користування земельної ділянки, на якій розташована її частка власності на домоволодіння АДРЕСА_1
Згідно ч.1 ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно ст.ст. 155 і 157 цього кодексу.
Таким чином, враховуючи все вищевикладене та на підставі ч.1 ст. 203 КАС України, судова колегія вважає за необхідне скасувати постанову суду першої інстанції та залишити позовну заяву без розгляду.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 203, 205, 206, 254 КАС України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 травня 2014 року скасувати.
Прийняти ухвалу по справі, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про скасування рішення, - залишити без розгляду.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Т.М. Танасогло
Суддя: О.В. Лук'янчук
Суддя: О.В. Яковлєв