06 листопада 2014 року справа № 335/2607/14-а (2-а/335/100/2014)
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Ясенової Т.І.
суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 05 травня 2014 року у справі №335/2607/14-а (2-а/335/100/2014) за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя щодо відмови у виплаті пенсії за віком та зобов'язати відповідача виплатити пенсіюза віком з 24 лютого 2014 року.
В обґрунтування позову посилається на те, що до серпня 1994 року проживав у м.Запоріжжя та отримував пенсію за віком, виплата якої була припинена з підстав виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю. Після прийняття Конституційним Судом України Рішення № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року, позивач 24.02.2014 року звернувся до управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя із заявою про поновлення виплати пенсії за віком. Листом від 26.02.2014 року № 3326/07 відповідачем відмовлено у задоволенні вказаної заяви.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 05 травня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суд першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги відповідач вказує на її безпідставність та просить залишити без змін рішення суду першої інстанції.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон. До виїзду за кордон позивач проживав у ІНФОРМАЦІЯ_1. У 1992 році йому призначено пенсію за віком Орджонікідзевським райсобезом м.Запоріжжя (пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 від 04.03.1992р.), виплата якої була припинена у 1994 році у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання кордон.
24.02.2014 року довіреною особою позивача на адресу Управління пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі було надіслано заяву щодо поновлення виплати пенсії в Україні позивачеві, як особі, яка виїхала на постійне місце проживання за межі України.
Листом від 26.02.2014 року за № 3326/07 відповідачем відмовлено позивачеві у поновлення пенсії з посиланням на норми статті 49 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Також повідомлено, що на даний час триває робота щодо підготовки нормативно0-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, якими будуть передбачені умови, норми та механізми виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення. Також зазначено на відсутність документів, що засвідчують місце проживання (реєстрації) позивача в Україні.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відмова в поновленні виплати пенсії є законною, оскільки позивачем не було дотримано процедури, встановленої Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З 01 квітня 2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 вказаного Закону, виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Оскільки міжнародних договорів між Україною та державою Ізраїль стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося, то припиняючи виплату пенсії позивачу у зв'язку з її переїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю відповідач діяв відповідно до вимог законодавства, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.
Відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, проголошеного статтею 46 Конституції України.
Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Згідно з абзацом 2 пункту 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом за кордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, - через кожний рік дії такої довіреності тощо, подається пенсіонером (опікуном, піклувальником) особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації).
Доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі, про помилкове звернення позивача до Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя з посиланням на те, що позивач не знаходиться на обліку в даному Управлінні УПФУ, є безпідставними.
Функції з призначення та виплати пенсій були передані до територіальних управлінь Пенсійного фонду України, що не заперечується відповідачем.
До виїзду на постійне місце проживання за кордон пенсія позивачеві була призначена та виплачувалась Орджонікідзевським Управлінням праці та соціального захисту населення м.Запоріжжя, тому позивач обґрунтовано звернувся до Управління Пенсійного фонду України вказаного району м. Запоріжжя.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Статтею 2 Закону України «Про громадянство України» встановлено, що якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року.
Пунктом 1 Порядку передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
Таким чином, позивач має такі ж конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.
Враховуючи викладене, відмовляючи позивачу в поновленні раніше призначеної пенсії, відповідач діяв в порушення вищенаведених норм законодавства.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального та матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою, для скасування оскаржуваної постанови суду з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог з наведених підстав.
Керуючись ст.197, п.3 ч.1 ст.198, ст. ст. 202, 205, 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 05 травня 2014 року у справі № 335/2607/14-а (2-а/335/100/2014) - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 24 лютого 2011 року у розмірі відповідно до чинного законодавства.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій сторонам, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: Т.І. Ясенова
Суддя: О.В. Головко
Суддя: А.В. Суховаров