іменем україни
24 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Джулинської сільської ради Бершадського району Вінницької області про визнання права власності в порядку спадкування; за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Бершадського нотаріального округу Вінницької області ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про визнання заповіту недійсним за касаційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 вересня 2014 року,
У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_8, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно: 2 земельні ділянки площею 2,15 га кожна, що розташовані на території Джулинської сільської ради Бершадського району Вінницької області. Зазначала, що вона є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_8, складеним ним 23 квітня 2004 року, а оформити спадщину позбавлена можливості, оскільки втрачено правовстановлюючі документи на зазначені земельні ділянки.
Ураховуючи наведене, позивачка просила визнати за нею, як спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_8, право власності на належні йому земельні ділянки.
У грудні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його дядько, ОСОБА_8, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді будинку АДРЕСА_1 Вінницької області та вказаних вище земельних ділянок. За життя ОСОБА_8 висловлював намір передати йому, як найближчому родичу, право власності на земельні ділянки та інше майно, на підтвердження чого передав йому державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки. Оскільки ОСОБА_8 за станом здоров'я потребував сторонньої допомоги, то він забрав його до себе. Вважав, що на час складення заповіту на ім'я ОСОБА_3 ОСОБА_8 не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив визнати заповіт від 23 квітня 2004 року недійсним.
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 17 червня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано заповіт ОСОБА_8, складений на користь ОСОБА_3, посвідчений 23 квітня 2004 року приватним нотаріусом Бершадського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованим в реєстрі за № 1007, недійсним.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 23 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за заповітом на дві земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,15 га кожна, які належали ОСОБА_8 на підставі державних актів на право приватної власності на землю. У задоволенні позову ОСОБА_9 відмовлено.
У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права: ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_10 - відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у зв'язку з їх недоведеністю та задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що з урахуванням висновків посмертної судово-психіатричної експертизи від 8 липня 2012 року ним доведені обставини, які свідчать про недійсність заповіту ОСОБА_8, складеного 23 квітня 2004 року.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду та задовольняючи позов ОСОБА_3 й відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 є неналежним позивачем у справі про визнання заповіту недійсним, оскільки не є особою, яка має право на спадкування за законом, визначеною у ст. ст. 1261-1265 ЦК України, та не подав заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк. При цьому ОСОБА_3 вчинила всі дії на прийняття спадщини за заповітом.
Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_8
За життя ОСОБА_8 23 квітня 2004 року зробив заповідальне розпорядження, яким все своє майно заповів ОСОБА_3
Також судами встановлено, що до складу спадщини ОСОБА_8 входять дві земельні ділянки, площею 2,15 га кожна, розташовані на території Джулинської сільської ради Бершадського району Вінницької області та будинок АДРЕСА_1
29 вересня 2005 року ОСОБА_3 звернулась до Бершадської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно, зокрема, Державних актів на право власності на земельні ділянки.
Також із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 звернулась його сестра - ОСОБА_6
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, апеляційний суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні допустимі докази наявності родинних відносин між спадкодавцем ОСОБА_8 і ОСОБА_4 За встановленням такого юридичного факту ОСОБА_4 не звертався. За таких обставин, на думку апеляційного суду, ОСОБА_4 є неналежним позивачем у справі, оскільки не є особою, яка має право на спадкування за законом та не подав заяву про прийняття спадщини.
При цьому у порушення ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд не надав оцінки поданим доказам родинних зв'язків ОСОБА_4 та ОСОБА_8, які є рідними дідьком та племінником. Зокрема, ОСОБА_11 є рідним батьком померлого ОСОБА_8 і рідним дідом ОСОБА_4
Відповідно до ч. 1 ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Згідно з ч. 3 ст. 1266 ЦК України племінники спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.
Також апеляційний суд не врахував, що останні роки життя ОСОБА_8 проживав разом з ОСОБА_4 в належному йому будинку. Крім того, ОСОБА_4 не звертався до нотаріальної контори за свідоцтвом про прийняття спадщини, оскільки вважав, що її прийняв, оскільки проживав зі спадкодавцем до його смерті.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Таким чином, ОСОБА_4 є особою, яка входить до кола спадкоємців і відповідно до зазначених норм закону спадкує ту частку спадщини, яка належала б за законом його батькові (братові спадкодавця), якби він був живий на час відкриття спадщини. Крім того, ОСОБА_6, яка є рідною сестрою ОСОБА_8 та спадкоємцем після його смерті, відмовилась від права на спадщину на користь ОСОБА_4
Отже, ОСОБА_4 має право на оспорення заповіту.
Крім того, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_4 не звертався до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин зі спадкодавцем, тому він не є особою, яка мала право на спадкування.
Згідно з ч. 6 ст. 235 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Тобто, фактично ОСОБА_4, яким є спадкоємцем після смерті ОСОБА_8, скористався своїм правом подати позов на загальних підставах, звернувшись для захисту свого порушеного права, як спадкоємця, до суду з позовом про визнання заповіту недійсним, пославшись на родинні відносини зі спадкодавцем та його проживання разом з ним до дня його смерті. При цьому ОСОБА_4 надав на підтвердження позовних вимог належні та допустимі докази перебування зі спадкодавцем у родинних відносинах, які апеляційним судом не досліджені.
Отже, подання заяви в порядку окремого провадження не потрібно, цей факт встановлюється у позовному провадженні за пред'явленим позовом як одна із обставин, яка підлягає доведенню.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 квітня 2013 року № 6 - 23 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.
Крім того, у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» судам роз'яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою, під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розгляд здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (ст. 145 ЦПК України).
Згідно акту № 7 посмертної судово-психіатричної експертизи від 8 липня 2013 року на час укладення заповіту від 23 квітня 2004 року ОСОБА_8 перебував у хворобливому розладі психічної діяльності у вигляді гострого періоду порушення мозкового кровообігу (ішемічного інсульту) та на час укладення вказаного заповіту не міг усвідомлювати своїх дій та керувати ними.
Апеляційний суд зазначене не врахував та дійшов до передчасного висновку про те, що ОСОБА_4 є неналежним позивачем у справі, оскільки не подав заяву про прийняття спадщини, та, крім того, не звертався до суду з заявою про встановлення факту родинних відносин, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
За таких обставин, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України вказане не врахував, не перевірив наявні в матеріалах справи докази, доводи сторін як на підтвердження так і на спростування позовних вимог не перевірив та дійшов до передчасного висновку про те, що ОСОБА_4 не є особою, яка має право на спадкування за законом.
Касаційна скарга ОСОБА_7 підлягає відхиленню, оскільки вона не містить доводів щодо порушення прав заявника оскаржуваним рішенням, так як він не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_8
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено, його рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.
Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Вінницької області від 23 вересня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
А.О.Лесько
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко