17 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І., Журавель В.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки,
за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», поданою представником Бенедюком Сергієм Степановичем, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від
16 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 липня
2014 року,
У вересні 2009 року Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 30 жовтня
2006 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 1.28172, згідно умов якого відповідач отримала кредит в розмірі 37 000 грн строком на 18 місяців, зобов'язавшись повернути кредит та сплатити відсотки за кредитним договором в порядку і терміни, зазначені у Графіку повернення кредиту, що є додатком № 1 до кредитного договору. В забезпечення виконання умов кредитного договору 30 жовтня 2006 року між позивачем та ОСОБА_5 укладено договір поруки № 1.28172-ДП1, згідно якого остання зобов'язалась відповідати за своєчасне та повне виконання ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором. Однак взятих на себе зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_4 не виконала, у зв'язку із чим утворилась заборгованість. Тому позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня
2014 року позовні вимоги ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4,
ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за кредитним договором від
30 жовтня 2006 року № 1.28172 в розмірі 64 253 грн 65 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2014 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня 2014 року залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ПАТ «ПроКредит Банк» -
Бенедюк С.С. просить скасувати рішення Дніпровського районного суду
м. Києва від 16 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від
23 липня 2014 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_5 солідарно з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором в розмірі 64 253 грн 65 коп. та судові витрати, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ «ПроКредит Банк» суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконала, у зв'язку із чим утворилась заборгованість яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 Крім того відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач звернувся до суду з порушенням шестимісячного строку звернення від дня настання терміну виконання основного зобов'язання.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно із ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
В п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитним правовідносин» роз'яснено, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.
Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки пунктом 3.1 договору поруки визначено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та припиняє свою дію з моменту припинення забезпеченого ним зобов'язання, а кінцевий строк повернення кредиту визначений датою 23 квітня 2008 року. З позовом позивач звернувся до суду 17 вересня 2009 року, тобто після шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже позивачем пропущено строк звернення до суду із позовними вимогами до поручителя.
Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня
2014 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2014 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», подану представником Бенедюком Сергієм Степановичем, відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 червня
2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2014 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О.І. Євтушенко Н.А. Горелкіна В.І. Журавель