Ухвала
іменем україни
24 грудня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гончара В.П.,
суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О., Савченко В.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 11 серпня 2014 року,
У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 11 червня 2007 року про надання кредиту в розмірі 250 грн, у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку, унаслідок чого утворилася кредитна заборгованість, розмір якої станом на 31 липня 2013 року складає 26 080 грн 23 коп., яку й просило стягнути на свою користь.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 11 серпня 2014 року, позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 21911 грн 34 коп. заборгованості по кредитному договору.
Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 просить ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання по кредитному договору і не погашає кредит та відсотки за користування ним.
При цьому, суд на підставі вимог ст. ст. 549, 551 ЦК України звільнив відповідача від сплати 2 688 грн 88 коп. заборгованості по комісії, 250 грн -штрафу (фіксована частина) та 1 230 грн 01 коп. - штрафу (процентна складова), оскільки позивачем в односторонньому порядку була підвищена процентна ставка за користування кредитом.
Однак, з такими висновками повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом установлено, що відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору від 11 червня 2007 року, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Відповідно до умов укладеного договору, договір складається з Заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою.
Згідно п. 9.12 умов і правил надання банківських послуг, які містяться у матеріалах справи, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий самий термін.
Умови договору відповідачем належним чином не виконувалися, унаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 31 липня 2013 року склала 26 080 грн 23 коп.
Під час розгляду справи ОСОБА_1 заявила клопотання про застосування наслідків пропущення позивачем строку позовної давності при звернені до суду з даним позовом.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Аналогічні за змістом правові позиції викладено у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року № 6-134цс14, яка відповідно до положень частини першої статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.
Проте, судом апеляційної інстанції на порушення вищезазначених вимог закону та ст. ст. 214, 215, 315 ЦПК України залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1., 5.4. розділу ІІ умов та правил надання банківських послуг строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH), доводи та заперечення сторін належним чином не перевірено; не встановлено дійсний строк дії картки, виданої відповідачу, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк вправі був пролонгувати строк дії картки та, чи видавалася відповідачу нова картка.
Питання застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України, ч. 4 ст. 267 ЦК України з урахуванням цих обставин, заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків пропущення строку позовної давності та факту пред'явлення позову тільки у серпні 2013 року, апеляційним судом не вирішувалося.
Висновок суду апеляційної інстанції про те, що позовна давність не сплила, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки визначено до 05/11, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи, й не підтверджується жодним належним й допустимим доказом.
Отже, суд апеляційної інстанції постановив ухвалу, яка за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України, оскільки не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи; не зазначив мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким керувався, та мотивів відхилення апеляційної скарги, а тому дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
З огляду на викладене, ухвала суду апеляційної інстанції не є законною та обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 11 серпня 2014 року скасувати.
Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: В.П. Гончар
Судді: В.І. Амелін
Т.П. Дербенцева
Д.О. Остапчук
В.О. Савченко