22.12.2014 Справа № 920/1932/14
Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1932/14
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енерготехніка», м. Харків,
до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми,
про стягнення 43869,57 грн.,
за участю представників:
позивача - Курочкіної Т.М. за довіреністю б/н від 10.12.2014 року,
відповідача - не з'явився.
Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 43869,57 грн., яка виникла станом на 08.06.2012 року, відповідно до договору поставки товару № 27-СО від 15.05.2011 року та витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн.
Відповідач свого представника в засідання суду не направив, відзиву на позов не подав, про час, дату та місце судового слухання справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ф. 107, яке повернуте на адресу Господарського суду Сумської області відділенням поштового зв'язку.
Відповідно до пункту 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 43 та 33 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що ним в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами, у відповідності до положень статті 75 названого Кодексу за відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
15.05.2011 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки товару № 27-СО (надалі - договір), відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання з поставки на умовах, визначених договором, товарів народного споживання, зокрема, тютюнових виробів в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у видаткових накладних, а відповідач в сою чергу зобов'язувався приймати даний товар та здійснювати за нього оплату.
За умовами розділу 2 договору, поставка партії товару здійснюється на підставі попереднього замовлення покупця (відповідача). Способи отримання товару: самовивіз транспортом відповідача зі складу позивача; транспортом постачальника (позивача) за умови додаткової домовленості сторін. Прийняття товару по кількості та якості здійснюється покупцем (відповідачем), або уповноваженою ним особою у присутності представника позивача (постачальника). Товар вважається прийнятим відповідачем, якщо під час його перевірки не виявлено недоліків у його якості та відхилень стосовно кількості товару. Датою поставки товару за договором вважається день передачі товару позивачем відповідачеві, відповідно до видаткової накладної.
Відповідно до пункту 3.1 договору, відповідач здійснює оплату за придбаний товар на умовах відстрочки платежу на протязі одного календарного дня з моменту отримання товару, шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок позивача.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що ним на виконання умов договору поставки товару № 27-СО від 15.05.2011 року, здійснювалося постачання вищезазначеного товару відповідно до заявок відповідача, але відповідач не виконав умов укладеного між сторонами договору, не оплатив в повному обсязі та в установлений договором термін отриманий ним товар, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар складає 43869,57 грн.
Частина перша статті 712 Цивільного кодексу України визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Факт отримання відповідачем товару підтверджується актом звірки взаєморозрахунків між сторонами за договором поставки товару № 27-СП від 15.05.2011 року станом на 25.05.2012 року.
Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт передачі позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, будь-яких заперечень (відзиву на позов) не подав, доказів оплати отриманого товару не подав, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у розмірі 43869,57 грн. визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (40011, АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «Енерготехніка» (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 18, кім. 210, Ідентифікаційний код 22678151) заборгованість в сумі 43869,57 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1827,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 25.12.2014 року
Суддя П.І. Левченко