"24" грудня 2014 р.Справа № 916/2973/14
за позовом: Першого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до відповідача: Приватного підприємства НВКТФ "Лідер-Люкс"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Військової академії;
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Одеської міської ради; Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
про визнання права державної власності та витребування майна
Суддя Літвінов С.В.
Представники:
Від Прокуратури: Чалий Л.Г. за посвідченням №014402 від 10.01.2013р.
Від позивача (Міністерства оборони України): Дідух С.П. за довіреністю №220/746/д від 28.11.2013р.;
Від відповідача (Приватного підприємства НВКТФ "Лідер-Люкс"): Капеліст М.М. по довіреності № б/н від 27.08.2014р.
Від третьої особи Одеська міська рада: Динту В.А. за довіреністю №132 від 16.06.2014р.;
Від третьої особи Військова академія: не з"явився
Від третьої особи Департамент комунальної власності Одеської міської ради: Тарановський Д.С. по довіреності №01-36/30 від 09.01.2014р.
СУТЬ СПОРУ: Перший заступник прокурора Південного регіону з нагляду за додержання законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-Люкс», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Військової академії, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Одеської міської ради, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про визнання права державної власності та витребування майна.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.07.2014 року порушено провадження у справі №916/2973/14 та залучено Військову академію до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та Одеську міську раду до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.(суддя Власова С.Г.)
06.10.2014 року ухвалою суду розгляд справи призначено на 13.10.2014 року о 10:30 год.
Розпорядженням керівника апарату суду № 845 від 13.10.2014 року відповідно до повторного автоматичного розподілу справи №916/2979/14 справу розподілено судді господарського суду Одеської області Літвінову С.В. в зв'язку з перебування судді Власової С.Г. з 10.10.2014 року на лікарняному.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.10.2014р. справу №916/2979/14 прийнято суддею Літвіновим С.В.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем права власності Держави в особі Міністерства оборони України на будівлю за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 8/8 (8/1-А), яке є державною власністю, та входить до сфери управління Міністерства оборони України. Незважаючи на це, вказане майно було придбано відповідачем у Одеської міської ради за договором купівлі-продажу від 05.09.2013 р. Позивач вважає, що відповідач незаконно позбавив Державу в особі Міністерства оборони України права власності на вказане майно, у зв'язку з чим воно підлягає витребуванню від відповідача в порядку ст.ст. 387, 388 ЦК України, а за Державою в особі Міністерства оборони України повинно бути визнано право власності на вказану будівлю.
Ухвалою суду від 03.12.2014 р. задоволено клопотання сторін та продовжено строк вирішення спору по справі до 28.12.2014 р.
В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
В судовому засіданні представник Міністерства оборони України підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував посилаючись на те, що він 05.09.2013 р. за договором купівлі-продажу з територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради придбав нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 8/1-А, загальною площею 55,1 кв. м.. На час укладення договору продавець - Одеська міська рада була зареєстрована власником майна та мала всі передбачені чинним законодавством правовстановлюючі документи на вказане майно. Відповідач є добросовісним набувачем, який не знав та не міг знати про права Міністерства оборони України на вказане майно. Окрім того у Міністерства оборони України не має належних правовстановлюючих документів на спірну будівлю, ніколи спірна будівля не була зареєстрована за Міністерством оборони України, надані прокурором документи є внутрішніми документами позивача та не дають можливості встановити належність прав на спірну будівлю.
В судовому засіданні представник Військової академії підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.
В судовому засіданні представники Одеської міської ради та Департаменту комунальної власності Одеської міської ради проти задоволення позовних вимог заперечували посилаючись на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 05.09.2013 р. спірна будівля належала до комунальної власності територіальної громади м. Одеси та була зареєстрована у порядку встановленому чинним законодавством.
24.12.2014р. до канцелярії суду були надані клопотання від представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та прокурора у справі про призначення справи до колегіального розгляду.
Суд, розглянувши клопотання сторін відмовляє в їх задоволенні в зв'язку з їх не обґрунтованістю.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд встановив:
05.09.2013 р. територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради уклала з Приватним підприємством НВКТФ "ЛІДЕР-ЛЮКС" договір купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. за реєстраційним № 667, згідно якого Приватне підприємство НВКТФ "ЛІДЕР-ЛЮКС" придбало нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 8/1-А, загальною площею 55,1 кв. м.
В той же день приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. внесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за Приватним підприємством НВКТФ "ЛІДЕР-ЛЮКС" права власності на вказану будівлю та видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 8985932.
В п. 1.1. договору купівлі-продажу від 05.09.2013 р. визначено, що майно належить Продавцю на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на будівлю (бланк серії САЕ № 975670), індексний номер: 8249237, виданим 21.08.2013 р. Приваловою Є.Є., державним реєстратором реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області. Право власності на вказаний об'єкт зареєстровано 20.08.2013 р. в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 137799851101, номер запису про право власності: 2188400, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 8249467 від 21.08.2013 р., виданим Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області.
Рішенням Одеської міської ради № 3509-VI від 18.06.2013 р. «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2013 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради» внесено нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 8/1-А до об'єктів що підлягають приватизації.
Згідно з довідкою Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 08.10.2014 р. за № 13/01-45, Малиновською районною адміністрацією 06.06.2013 р. було винесено розпорядження про присвоєння поштової адреси нежитловій будівлі за адресою: м. Одеса, Фонтанська дорога, 8/1-А, вказаному об'єкту будь-які інші адреси не присвоювались.
Згідно рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 27 від 29.05.1951 р. «Про встановлення права землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнний та післявоєнний періоди для потреб Одеського Військового Округу» передбачено поновлення права користування Міністерства оборони України відповідним майном. На генеральному плані військового містечка № 17 будівля сховища позначена під № 105.
В Індивідуальній картці обліку будівлі зазначений об'єкт обліковується за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10. Крім того, в Індивідуальній картці обліку будівлі підставою для використання Одеським інститутом сухопутних військ вказаної будівлі наведено наказ начальника гарнізону № 013 від 16.06.1992 р., а підставою використання будівлі Військовим інститутом Одеського Національного політехнічного університету вказано закріплення б/н від 28.09.2007 р.
За Актом прийому-передачі будівель, споруд та території військового містечка № 17, затвердженого начальником Одеського гарнізону 28.09.2007 р., ряд будівель, у тому числі будівля № 105, була передана від квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Військового інституту Одеського національного політехнічного університету на підставі розпорядження ПТКЕУ № 303/22/1/47 від 20.01.2006 р.
Наказом Міністерства оборони України від 13.05.2013 р. № 312 вилучено з балансу квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси фонди військових містечок № 16, № 17 та передано їх на баланс Військової академії. В додатку до цього наказу наведено, зокрема, будівлю складу № 105.
За Актом приймання (передачі) будинків, споруд та території військового містечка № 17, затвердженого Заступником Міністра оборони України 20.08.2013 р., ряд будівель, у тому числі будівля № 105, були передані від квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Військової академії на підставі наказу Міністра оборони України від 12.05.2013 р. № 312.
При цьому Наказ Міністерства оборони України від 13.05.2013 р. № 312 в Акті приймання (передачі) будинків, споруд та території військового містечка № 17, затвердженому Заступником Міністра оборони України 20.08.2013 р., вказаний за іншою датою - 12.05.2013 р., що відрізняється від дати, вказаної в самому наказі Міністерства оборони України.
Крім того, будівля № 105 в Індивідуальній картці обліку будівлі зазначена як «сховище», а в наказі Міністерства оборони України від 13.05.2013 р. № 312, в Акті технічного стану будинку в/м № 17, в Плані будівлі, в Акті прийняття-передачі основних засобів (типова форма № ОЗ-1) - як «склад».
Згідно з Довідкою з Адресного реєстру міста Одеси від 04.04.2013 року № 348771/1 нежитловій будівлі присвоєно адресу: місто Одеса, Фонтанська дорога, 8/1-А.
Технічний паспорт нежитлового приміщення площею 55,1 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 8/1-А, оформлений на територіальну громаду м. Одеси, в особі Одеської міської ради, і виготовлений станом на 21.03.2013 р.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права та відновлення становища, яке існувало до порушення.
Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України, Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав.
Згідно ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтями 317, 321 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Суд зазначає, що право на пред'явлення позову про визнання права власності на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України належить виключно власнику, тобто такий позов може бути заявлений власником індивідуально-визначеної речі до особи, яка оспорює право власності на майно. Особою, яка оспорює право власності на майно, є особа, яка заявляє про свої права на річ.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не надано до суду належних правовстановлюючих документів на спірне майно, не надано доказів державної реєстрації права власності на спірне майно за державою України, не надано документів технічної інвентаризації яка здійснена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством України, тобто не наведено достатніх належних та допустимих доказів належності спірного нерухомого майна до державної власності. Наявні в справі докази, надані позивачем не підтверджують факт виникнення права державної власності на таке майно та містять в собі суперечливі данні, які спростовують позицію позивача.
Крім того, відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦКУ право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Згідно ч.2. статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
У відповідності до ст. ст. 2, 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. Речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". В Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна. Державна реєстрація прав є публічною, здійснюється місцевим органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані речові права та їх обмеження в порядку, встановленому законом. Правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до вказаного Закону. Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.
Судом встановлено, що Одеській міській раді при укладенні договору купівлі-продажу від 05 вересня 2013р. належало право власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 8/1-А на підставі свідоцтва про право власності на будівлю (бланк серії САЕ №975670), яке було 20.09.2013 р. зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, а отже Одеська міська рада мала право відчужувати спірне майно.
Що стосується вимоги позивача, щодо витребування майна слід зазначити наступне. Згідно п.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч. ч. 3, 4 ст. 334 Цивільного кодексу України).
Враховуючи зазначене, суд вважає, що продавець майна - Одеська міська рада мала право його відчужувати як власник, прокурором та позивачем не доведено належними та допустимими доказами право державної власності на спірне мано, а тому відсутні підстави передбачені ст. 387, 388 ЦК України для витребування майна від відповідача - у власника, який набув спірне майно як добросовісний набувач.
Окремо слід зазначити те, що будь-які можливі порушення, допущені органами публічної влади, не можуть бути безумовною підставою для повернення приватизованого майна державі, оскільки це буде порушенням Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Аналогічні висновки містяться і в постанові Верховного суду України віл 14 березня 2007 року по справі № 21-8во07, де зазначено, що «самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
Крім того, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади».
Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд не приймає до уваги послання позивача на рішення Господарського суду Одеської області від 15.10.2014 р. по справі № 916/3137/14 та рішення Малиновсього районного суду міста Одеси від 19.03.2014 року по справі № 512/12120/13ц оскільки вони не мають преюдиційного значення для розгляду даної справи.
Враховуючи вищевикладене, всебічно, повно і об'єктивно проаналізувавши вимоги законодавства та всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, господарський суд встановив, що позовні вимоги Першого заступника прокурора Південного регіону з нагляду за додержання законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-Люкс» про визнання права державної власності та витребування майна не підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.
Так як, Міністерство оборони України не звільнено від сплати судового збору, згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути на користь державного бюджету витрати по сплаті судового збору у розмірі 4263грн.
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову Першого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України до Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-Люкс» - відмовити в повному обсязі.
2.Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код 00034022) в доход Державного бюджету України (р/р 31210206783008, одержувач ГУ ДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк одержувача ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО 828011, код бюджетної класифікації 22030001, код ЄДРПОУ 03499997) витрати по сплаті судового збору у сумі 4263грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення складено та підписано 26 грудня 2014 р.
Суддя С.В. Літвінов