18 грудня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І., Журавель В.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості,
за касаційною скаргою ОСОБА_6, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_5, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 жовтня 2014 року,
У березні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 31червня 2011 року між ним та ОСОБА_5 укладено договір позики, згідно умов якого останній отримав грошові кошти в розмірі 40 000 грн на особисті потреби та зобов'язався їх повернути не пізніше 30 грудня 2011 року. Згідно умов договору, у випадку прострочення виконання зобов'язання у повному обсязі, відповідач зобов'язується сплатити штраф у розмірі 1 % від несплаченої частини позики за цим договором за кожен день прострочення повернення платежу. Вказаний договір нотаріально посвідчений. У зв'язку із невиконанням умов договору у передбачений строк, відповідач позику не повернув, у зв'язку із чим позивачем нараховано штраф в розмірі
52 000 грн. Тому позивач просив стягнути заборгованість за умовами договору позики, та штраф від суми несплаченої позики за кожен день прострочення повернення заборгованості.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 липня
2013 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму позики за договором позики від 30 червня 2011 року в розмірі 40 000 грн та штраф за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 52 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 1 жовтня 2014 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2013 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_6, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_5, просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від
1 жовтня 2014 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції,виходив із того, що відповідач який є позичальником за договором позики, взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, а тому з нього підлягає стягненню сума боргу та штрафу в розмірі 1 % від несплаченої суми боргу за кожен день прострочення повернення платежу.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, а тому з нього підлягає стягненню сума боргу та штрафу в розмірі 1 % від несплаченої суми боргу за кожен день прострочення повернення платежу. Крім того, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку проведеній по справі судово-психіатричної експертизи від 19 червня 2014 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 жовтня 2014 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_6, яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_5, відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 липня
2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 1 жовтня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:Н.А. Горелкіна О.І. Євтушенко В.І. Журавель