09 грудня 2014 року Справа № 876/8835/14
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області на ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 лютого 2014 року про встановлення (зміну) способу і порядку виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області про стягнення виплат «дитині війни»,-
17 лютого 2014 року відділ державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції звернувся в суд із поданням про встановлення (зміну) способу і порядку виконання судового рішення, в якому просив змінити подальший спосіб і порядок виконання рішення суду у виконавчому провадженні ВП № 40719955 з виконання виконавчого листа № 2-а-466/2011 від 18.10.2013 року, виданого Самбірським міськрайонним судом, яким зобов'язано УПФУ в м. Самборі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 07 грудня 2010 року з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. Допустити негайне виконання постанови в межах стягнення за один місяць, шляхом стягнення з Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області, що знаходиться за адресою: 81400, м. Самбір, вул. Козацька, 6, код ЄДРПОУ 37893509 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн. НОМЕР_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1, нарахованого, але не виплаченого підвищення до пенсії як дитині війни в твердій грошовій сумі, що становить 1328,54 грн.
Ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 лютого 2014 року подання задоволено.
Ухвалено змінити подальший спосіб і порядок виконання рішення суду у виконавчому провадженні ВП № 40719955 з виконання виконавчого листа № 2-а-466/2011 від 18.10.2013 року, виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області про: зобов'язати УПФУ в м. Самборі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 07.12.2010 року з врахуванням проведених виплат, шляхом стягнення з Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області, що знаходиться за адресою: 81400, м. Самбір, вул. Козацька № 6, код ЄДРПОУ 37893509 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, іпн. НОМЕР_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1, нарахованого, але не виплаченого підвищення до пенсії як дитині війни в твердій грошовій сумі, що становить 1328,54 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, УПФУ в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржена ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.
Просить скасувати оскаржену ухвалу та прийняти нову, якою у задоволенні подання відмовити.
Оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час і місце судового засідання, апеляційний суд у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає можливим здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити.
Задовольняючи подання про встановлення способу та порядку виконання рішення суду, суд першої інстанції виходив із того, що невиконання судового рішення у даній справі призведе до порушення прав позивача, а зміна способу виконання на стягнення не змінює сутність самого рішення суду.
Однак, на думку апеляційного суду такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, нормам матеріального права та є помилковими.
Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З матеріалів справи суд вбачає, що згідно виконавчого листа № 2-а-466/2011, виданого Самбірським міськрайонним судом Львівської області 18 жовтня 2013 року, зобов'язано УПФУ в м. Самборі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 07 грудня 2010 року з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум. Допущено негайне виконання постанови в межах стягнення за один місяць.
За приписами пункту другого частини четвертої статті 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України).
Аналіз резолютивної частини судового рішення викладеної у виконавчому листі та синтез наведених процесуальних норм дають підстави зробити висновок про те, що зобов'язання, покладені на відповідача цим судом, є позовними вимогами як обраним судом видом захисту порушених прав позивача, які суд задовольнив.
За таких обставин заявник просить змінити не спосіб виконання постанови суду, а судове рішення по суті позовних вимог і вирішити додаткову позовну вимогу про стягнення коштів, яка не була предметом розгляду та дослідження адміністративного суду під час прийняття цієї постанови. Хоча в адміністративному судочинстві повноваження щодо зміни постанови суду в частині задоволення позовних вимог мають тільки адміністративні суди апеляційної та касаційної інстанцій (ст. 198, 223 КАС України).
Відтак суд першої інстанції, задовольняючи подання про зміну способу та порядку виконання рішення, не звернув увагу та не врахував відмінності між позовною вимогою як обраним судом видом захисту порушених прав позивача від способу виконання судового рішення як одного з його заходів, чим змінив постанову суду по суті за відсутності на це процесуальних повноважень.
Крім того, частиною першою статті 263 КАС України встановлено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин.
Таким чином, для відстрочення, розстрочення виконання рішення та зміни способу його є такі підстави: для розстрочення та відстрочення - обставини, що ускладнюють виконання, а для зміни способу і порядку виконання - обставини, які роблять виконання неможливим.
З матеріалів справи суд вбачає, що виконання постанови суду першої інстанції неможливе через відсутність коштів, виплата яких буде здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.
Отже, виконання постанови суду фактично можливе, хоча й за певних умов, тому відсутні підстави для зміни способу виконання рішення суду першої інстанції.
Також суд апеляційної інстанції наголошує, що "захист порушеного права у судовому рішенні" і "спосіб виконання судового рішення" не є тотожними поняттями (процесуальними інститутами).
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2011 року справи № 21-394а14.
Відповідно до ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Аналіз оскарженого рішення суду першої інстанції свідчить про те, що суд першої інстанції, змінюючи спосіб виконання постанови суду, фактично змінив її суть, що належить до повноважень суду апеляційної або касаційної інстанції.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції оскаржену ухвалу постановив з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому така підлягає скасуванню з прийняттям нової ухвали про відмову у задоволенні подання про встановлення (зміну) способу і порядку виконання судового рішення.
Керуючись ст.ст. 195, 197, 199, 202, 205, 206, 212, 254, 263 КАС України, суд -
апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Самборі та Самбірському районі Львівської області задовольнити.
Ухвалу Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 28 лютого 2014 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні подання відділу державної виконавчої служби Самбірського міськрайонного управління юстиції про встановлення (зміну) способу і порядку виконання судового рішення у справі № 452/537/14-а.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В.В. Святецький
Судді Л.Я. Гудим
О.М. Довгополов