22 червня 2006 року м. Київ
головуючого, судді: Бутенка В.І.,
суддів: Сороки М.О.,
Гончар Л.Я.,
Лиски Т.О.,
Панченка О.І.
при секретарі Липі В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою
ОСОБА_1
на
рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 30 липня 2004 року і ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 березня 2005 року за позовом ОСОБА_1 до військового комісаріату АРК про перерахунок та стягнення пенсії, відшкодування моральної шкоди,
встановила:
У серпні 2000 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до військового комісаріату АРК про перерахунок та стягнення пенсії, відшкодування моральної шкоди.
Зазначав, що 3 липня 1991 року він був звільнений в запас з військової служби, яку проходив в районі Крайньої Півночі, де йому була призначена пенсія. Після звільнення позивач прибув на постійне місце проживання до м.Сімферополя. Військовий комісаріат АРК здійснив йому перерахунок пенсії, який позивач вважає неправильним.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути на його користь заборгованість по виплаті пенсії, яка встановлена експертним висновком.
Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 30 липня 2004 року, залишеним без зміни ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 березня 2005 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та постановити нове рішення про задоволення його позовних вимог.
Судом встановлено, що 4 липня 1991 року ОСОБА_1 була призначена пенсія за вислугу років із розрахунку 49 % грошового утримання та надбавки до пенсії на утриманців, що підтверджувалось документам та вимогам закону, що діяло на той час. Всі подальші перерахунки пенсії позивача відповідали законодавчим та нормативно-правовим актам, зокрема Указу Президента СРСР від 19 грудня 1991 року «Про перегляд розміру пенсій, що виплачується пенсіонерам із складу військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та членів їх сімей», Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ», інструкції «Про порядок виплати надбавки за особливі умови служби військовослужбовцям Збройних Сил України», постанови КМУ № 720 від 20.10.1994 року, постанови КМУ № 409 від 13.06.1995 року, Указу Президента України № 615/95 від 14.07.1995 року, постанови КМУ №776 від 2.10.1995 року, постанови КМУ та НБУ № 47 від 23.01.1995 року, №428 від 16.06.1995 року, постанови КМУ № 32 та № 36 від 10.01.1996 року, № 342 від 19.03.1996 року, № 831 від 26.07.1996 року, № 834 від 26.07.1996 року, Указу Президента України №923/96 від 4.10.1996 року, Указу Президента України № 98/99 від 29.01.1999 року, постанови КМУ № 685 від 16.05.2000 року, постанови КМУ № 829 від 22.05.2000 року, постанови КМУ №1 від 3.01.2002 року.
З посиланням на вищевказане суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що пенсія позивачу нарахована вірно і призначена відповідно до вимог діючого законодавства. Суд правомірно не взяв до уваги висновок експерта №579 від 31.01.2004 року, оскільки експертом не були враховані вимоги постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України № 47 від 23.01.1995 року «Про вилучення з обігу купонів номіналом 100 і 200 карбованців», а також № 428 від 16.06.1995 року «Про вилучення з обігу купонів номіналом 500 карбованців». Експертом також не було враховано, що постанова КМУ № 342 від 19.03.1996 року на позивача не поширюється, а зменшення розміру пенсії позивачу з 1.03.1999 року було здійснено правомірно, оскільки військово-облікова спеціалість ОСОБА_1 відносилась до девятого разряду.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився із таким висновком і доводи касаційної скарги його не спростовують.
З врахуванням того, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень, відповідно до статті 224 КАС України ці рішення підлягають залишенню без зміни.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 КАС України колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 30 липня 2004 року і ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 29 березня 2005 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя _________________
Судді _________________