22 грудня 2014 року №810/6403/14
Приміщення суду за адресою: місто Київ, бульвар Лесі Українки, 26, зал судових засідань № 1018
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Леонтовича А.М.
при секретарі - Бончевій О.С.
за участю представників сторін:
від позивача-1: ОСОБА_1
від позивача-2: ОСОБА_2
від відповідача: Кисляк Ю.С. (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом до про ОСОБА_1, ОСОБА_2 Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (надалі - позивач-1), ОСОБА_2 (надалі - позивач-2) звернулись до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція) та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 9 грудня 2014 року просили суд:
1. визнати протиправними дії, бездіяльність інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві у зв'язку з тим, що при приведенні позапланової перевірки ТОВ «ДНІПРОКОР» (відповідно Згоди Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 16.01.2013 № 01/7 536-2013) та на підставі звернень ОСОБА_1., ОСОБА_2 від 08.01.2013 р. та 10.01.2013 р.;
2. визнати протиправними дії, бездіяльність інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві у зв'язку тим, що у Акті перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів № 000153 від 30.01.2013 не було матеріалів перевірки виконання зобов'язань ТОВ «ДНІПРОКОР» по відношенню до ОСОБА_2 та ОСОБА_1;
3. визнати протиправними дії, бездіяльність інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві у зв'язку тим, що не було виконане зобовязання Держспоживінспекції України (відповідно листа від 16.07.2013 № Ко-1431/8) щодо перевірки зобов'язань ТОВ «ДНІПРОКОР» з метою вирішення скарги споживачів по суті та не вжиття заходів впливу відповідно до вимог чинного законодавства;
4. визнати протиправним дії, бездіяльність інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві у зв'язку тим, що не був виконаним Акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 29 червня 2010 р. № 001348 Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві.
5. визнати протиправними дії, бездіяльність інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві у зв'язку з невиконання рішення, яке було прийняте першим заст. Голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів згідно листа від 29.04.2014 р. №Ко-0703/8.
6. зобов'язати Інспекцію з питань захисту прав споживачів у м. Києві притягнути ТОВ «ДНІПРОКОР» до відповідальності, передбаченої, ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» за:
невиконання зобов'язання ТОВ «ДНІПРОКОР» згідно пояснення від 29.06.2010 р. (Компания готова тем не менее, обменять технику на новый товар и виплатить денежную компенсацию в размере 20 %, сделать доставку за свой счет (по предварительной договоренности), сделать предпродажную подготовку, запустить, убедиться, что клиент полностью может сам ею управлять).
невиконання у подовж 38 місяців Акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 29 червня 2010 р. № 001348 управлінням у справах захисту прав споживачів у м. Києві, який є чинним.
7. зобов'язати інспекцію з питань захисту прав споживачів у м. Києві змусити ТОВ «ДНІПРОКОР» виконати зобов'язання, відповідно листа від 29 червня 2010 р.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що неодноразово звертався до Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві із заявами щодо неналежного виконання ТОВ «Дніпрокор» гарантійних зобов'язань на придбаний товар. Натомість, всупереч вимог Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач дій спрямованих на захист порушених прав позивачів не вчинив. Зокрема, позивачі наголошували, що під час перевірок відповідачем не досліджувались обставини, викладені у численних скаргах. Крім того, Інспекцією не притягнуто до відповідальності ТОВ «Дніпрокор» за порушення вимог законодавства про захист прав споживачів, хоча відповідні порушення були встановлені актом перевірки від 29 червня 2010 року №001348.
У судовому засіданні позивачі позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд позов задовольнити.
Відповідач позов не визнав, в обґрунтування заперечень зазначив, що посадові особи Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві при розгляді скарг позивачів діяли відповідно до вимог чинного Законодавства.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
У квітні 2009 року позивачами у ФОП ОСОБА_5 придбано мотоблок Forester M1100B. Під час першого запуску мотоблоку виникла несправність, у зв'язку із чим, у травні 2009 року техніку передано ТОВ «Дніпрокор», на яке покладений обов'язок гарантійного ремонту.
29 червня 2010 року у ході перевірки фахівцями Управління у справах захисту прав споживачів у м. Києві дотримання ТОВ «Дніпрокор» законодавства про захист прав споживачів, ТОВ «Дніпрокор» надано пояснення, відповідно до якого, товариство готове обміняти техніку на нову та виплатити позивачам компенсацію, що становить 20 відсотків вартості товару (а.с. 29).
Гарантійним листом від 23 квітня 2010 року за підписом директора ТОВ «Дніпрокор», адресованим начальнику Управління у справах захисту прав споживачів в м. Києві та ОСОБА_1, товариство підтвердило намір повернути позивачам придбаний товар після здійснення гарантійного ремонту (а.с. 92).
Разом з тим, як зазначили позивачі, гарантійні зобов'язання ТОВ «Дніпрокор» не виконало, у зв'язку із чим, позивачі неодноразово звертались до Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві з вимогами про вирішення питання щодо притягнення ТОВ «Дніпрокор» до відповідальності та відновлення порушених прав, зокрема, шляхом повернення сплачених за товар коштів.
Так, 8 січня 2013 року ОСОБА_1, і ОСОБА_2 звернулись до Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві із скаргою, де були викладені обставини придбання мотоблоку та відносини позивачів з ТОВ «Дніпрокор» у процесі здійснення гарантійного ремонту з посиланням на протиправні дії ТОВ «Дніпрокор» та факти ухилення від виконання гарантійних зобов'язань згідно з поясненням від 29 червня 2010 року та Гарантійним листом від 23 квітня 2010 року.
На підставі вказаної скарги та листа Держспоживінспекції у м. Києві від 14 січня 2013 року №10-07-12/66, 16 січня 2013 року відповідачем отримано згоду Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів №01/7-536-2013 на проведення позапланової перевірки ТОВ «Дніпрокор» (а.с. 51).
22 січня 2013 року Інспекцією з питань захисту прав споживачів у м. Києві видано наказ №26 про проведення позапланової перевірки ТОВ «Дніпрокор» на предмет дотримання вимог чинного законодавства про захист прав споживачів, стандартів, норм і правил при реалізації непродовольчих товарів, наявність інструкцій та належної інформації та оформлене направлення на проведення перевірки від 30 січня 2014 року №000263/263 (а.с. 52-53).
У період з 30 по 31 січня 2013 року посадовою особою Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві проведено позапланову перевірку ТОВ «Дніпрокор» на предмет дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів відповідно до заяви ОСОБА_2, ОСОБА_1
Результати перевірки оформлені актом від 30 січня 2014 року №000153 (а.с. 54-60).
Перевіркою виявлені порушення вимог пункту 7 Правил побутового обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 16 травня 1994 року №313 та пункту 10 Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2006 року №833, а саме: у приміщенні де проводиться приймання та видача замовлень на видному місці відсутня інформація про працівників, які обслуговують замовників, номери телефонів органів виконавчої влади, перелік категорій громадян, які користуються пільгами, номери телефонів і адреси органів, що забезпечують захист прав споживачів.
Розглядаючи вимоги позивачів щодо визнання протиправними дій і бездіяльності Інспекції при проведенні позапланової перевірки на підставі скарги позивачів від 8 січня 2013 року та згоди Держспоживінспекції України від 16 січня 2013 року, суд виходив із наступного.
Регулювання відносин між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлення прав споживачів, а також визначення механізму їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів, визначені Законом України "Про захист прав споживачів" № 1023-XII від 12.05.1991 року.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 26 Закону України "Про захист прав споживачів" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері захисту прав споживачів здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг; безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до законодавства будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб'єктів.
Порядок проведення таких перевірок визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Указом Президента України від 13.04.2011року № 465/2011 затверджено "Положення про Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів", згідно частини 1 якого Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 6 Положення № 465/2011 Держспоживінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку в тому числі перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг
Цим же положення встановлено, що Держспоживінспекція України реалізує свої повноваження через територіальні органи.
Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, від 09.11.2011 року № 206, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 листопада 2011 р. за № 1337/20075, затверджено «Положення про інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі».
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю), у тому числі при перевірці дотримання законодавства про захист прав споживачів, передбачено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Однією із підстав для здійснення позапланових заходів згідно пунктів 4, 7 статті 6 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" є звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення.
Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).
Згідно частин 1, 2 статті 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.
На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою.
Обов'язкові реквізити посвідчення (направлення) визначені частиною 3 статті 7 цього Закону, одними із яких є підстави для здійснення заходу та предмет здійснення заходу.
З аналізу Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», згода центрального органу виконавчої влади на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) є обов'язковою лише при наявності самої підстави для проведення заходу державного нагляду, як то звернення осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. В якості самостійної підстави для проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю), згоду центрального органу виконавчої влади на його проведення чинним законодавством не передбачено.
Таким чином, при здійсненні позапланової перевірки суб'єкта господарювання на предмет дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів, контролюючий орган уповноважений перевірити лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу. Водночас, підстави, що зумовили призначення перевірки зазначаються у наказі та направленні і є обов'язковими реквізитами таких документів.
Суд зазначає, що у розглядуваному випадку підставою для проведення перевірки було звернення позивачів щодо порушень ТОВ «Дніпрокор» їх законних прав. Дана обставина відображена як в самому акті перевірки, так і в згоді на проведення позапланового заходу.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, у ході позапланової перевірки, оформленої актом від 30 січня 2013 року №000153, стан дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при виконанні ТОВ «Дніпрокор» гарантійних зобов'язань по відношенню до мотоблоку Forester M1100B, відповідачем не перевірявся. Інспекцією не надано належної оцінки доводам, що містяться у скаргах позивачів.
Водночас, суд звертає увагу, що спір позивачів з ТОВ «Дніпрокор» триває з 2009 року та на момент розгляду справи не вирішений, у зв'язку з чим позивачі неодноразово звертались із скаргами до Держспоживінспекції України, Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві та зазначали про порушення їх прав на особистих прийомах посадових осіб відповідача.
Натомість, відповідач при здійсненні контролюючого заходу обмежився перевіркою загальнообов'язкових питань, перелік яких наведений в додатку 1 до акту перевірки (а.с. 57-60).
Доводи представника відповідача відносно того, що під час перевірки будь-яких порушень вимог Закону, що регламентують зобов'язання суб'єкта господарювання під час здійснення гарантійного ремонту Інспекцією встановлені не були, а отже підстав для відображення даних обставин в акті перевірки не було, суд відхиляє та звертає увагу на наступне.
Статтею 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.
Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб'єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.
Суд наголошує, що чинним законодавством передбачено, що під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу.
Тобто, враховуючи зміст скарги позивачів від 8 січня 2013 року вх.№Ко-30, акт перевірки повинен містити опис стану виконання суб'єктом господарювання гарантійних зобов'язань.
Пунктом 10 статті 4 Закону України встановлено, що посадові особи органу державного нагляду (контролю) з метою з'ясування обставин, які мають значення для повноти проведення заходу, здійснюють огляд будь-яких документів чи предметів, якщо це передбачено законом.
Відповідно до статті 8 цього ж Закону, під час здійснення перевірки, орган державного нагляду (контролю) має право відбирати зразки продукції, призначати експертизу, одержувати пояснення, довідки, документи, матеріали, відомості з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону.
Проте, доказів того, що відповідач при здійсненні перевірки на підставі звернення позивачів аналізував матеріали, що мають значення для об'єктивної перевірки питань, які стали підставою для здійснення контролюючого заходу, судом встановлено не було. Акт, складений за результатами зазначеної перевірки, жодних додатків чи пояснень по суті викладених питань не містить.
Водночас, серед основних обов'язків органу державного нагляду (контролю) є обов'язок повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом.
Безпідставними є також посилання представника відповідача на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року №2-2215/12, як на обставину, що свідчить про відсутність порушень ТОВ «Дніпрокор» гарантійних зобов'язань (а.с. 85-91).
У межах вказаної цивільної справи судом не досліджувався стан виконання гарантійних зобов'язань ТОВ «Дніпрокор». Крім того, наявність рішення суду не звільняє відповідача від обов'язку здійснити перевірку та відобразити обставини, встановлені при перевірці у відповідному акті.
Враховуючи, що питання, поставлені у скарзі позивачів від 8 січня 2013 року вх.№ Ко-30 відповідачем не перевірялись, дії Інспекції з питань захисту прав споживачів при здійсненні перевірки на підставі згоди Держспоживінспекції України від 16 січня 2013 року №01/7-536-2013 є протиправними.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що права позивачів підлягають поновленню шляхом зобов'язання відповідача провести перевірку ТОВ «Дніпрокор» щодо дотримання законодавства про захист прав споживачів при виконанні ним гарантійних зобов'язань відповідно до скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 від 8 січня 2013 року вх.№ Ко-30.
З приводу вимог позивачів про визнання протиправними дій і бездіяльності Інспекції у зв'язку із тим, що не був виконаним акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 29 червня 2010 року №001348, суд зазначає наступне.
29 червня 2010 року Управлінням у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики проведено позапланову перевірку ТОВ «Дніпрокор» з питань дотримання вимог законодавства України про захист прав споживачів.
За результатами вищенаведеної перевірки Управлінням у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики складено Акт перевірки від 29 червня 2010 року №001348, яким, серед іншого, встановлено відмову споживачу в реалізації його прав, установлених пунктом 1 статті 14 та пунктом 3 статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів».
На підставі Акту, 5 жовтня 2010 року Управлінням прийнято постанову №001823/пром. про накладання стягнень на ТОВ «Дніпрокор», передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів».
Не погоджуючись із вказаною постановою ТОВ «Дніпрокор» звернулось до суду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 9 грудня 2010 року №2а-14798/10/2670 в адміністративній справі за позовом ТОВ «Дніпрокор» до Управління у справах захисту прав споживачів в місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, постанову №001823/пром. визнано протиправною та скасовано.
Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що накладаючи на ТОВ «Дніпрокор» стягнення, Управління у справах захисту прав споживачів в місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики керувалось нормативно-правовим актом, що не регулював спірні правовідносини та на момент прийняття рішення про накладення штрафу втратив чинність (а.с. 77-80).
За таких обставин, Управління у справах захисту прав споживачів в місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики вдруге винесло постанову від 18 січня 2011 року № 000035/пром. про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва в адміністративній справі №2а-813/11/2670 вказана постанова визнана протиправною і скасована, оскільки прийнята з пропущенням строку застосування адміністративно-господарських санкцій (а.с. 81-84).
Таким чином, Управлінням у справах захисту прав споживачів у місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики двічі застосовувались штрафні санкції на підставі акту перевірки від 29 червня 2010 року №001348.
Статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність, у тому числі, за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Пунктом 4 Положення про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17 серпня 2002 р. № 1177 (у редакції чинній на час спірних правовідносин) передбачалось, що рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у пункті 2 цього Положення, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Держстандартом.
Отже, твердження позивачів про невиконання акту перевірки, що полягало у не притягненні ТОВ «Дніпрокор» до відповідальності на підставі акту перевірки від 29 червня 2010 року №001348 спростовується доказами, наявними у матеріалах справи, у тому числі рішеннями суду, що набрали законної сили.
Натомість, доводи позивачів про навмисне пропущення Управлінням строків застосування адміністративно-господарських санкцій, належними доказами у ході розгляду справи підтверджені не були.
Крім того, суд погоджується із поясненнями представника відповідача відносно того, що Інспекція з питань захисту прав споживачів у місті Києві не є правонаступником Управління у справах захисту прав споживачів в місті Києві Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Відтак, відповідач не має правових підстав для застосування штрафних санкцій відповідно до акту перевірки від 29 червня 2010 року №001348.
Також, слід звернути увагу позивачів, що згідно статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
За таких обставин, вимоги про визнання протиправними дій і бездіяльності Інспекції у щодо невиконання акту перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів від 29 червня 2010 року №001348 є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
З цих же підстав не можуть бути задоволені вимоги позивачів щодо зобов'язання Інспекції притягнути ТОВ «Дніпрокор» до відповідальності, передбаченої статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» за невиконання упродовж 38 місяців акту перевірки від 29 червня 2010 року №001348.
Щодо вимоги про зобов'язання Інспекції притягнути ТОВ «Дніпрокор» до відповідальності за невиконання гарантійних зобов'язань згідно пояснення від 29 червня 2010 року, то суд звертає увагу, що штрафні санкції, за порушення передбачені статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються не інакше, як на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наявності встановлених порушень.
З огляду на ту обставину, що перевірку ТОВ «Дніпрокор» на предмет дотримання приписів закону при виконанні гарантійних зобов'язань проведено не було, вказана вимога є передчасною і задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання щодо правомірності дій відповідача у ході виконання доручення Держспоживінспекції України щодо перевірки зобов'язань ТОВ «Дніпрокор» з метою вирішення скарги споживачів по суті, судом встановлено наступне.
12 липня 2013 року ОСОБА_2, ОСОБА_1 звернулись до Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів із скаргою на неправомірні дії ТОВ «Дніпрокор» при здійсненні ремонту придбаного мотоблоку та просили: «розглянути на особистому прийомі: всі документи, які є в розпорядженні Інспекції, стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2; всі судові рішення по мотоблоку між ТОВ «Дніпрокор» та Управлінням; судові рішення у справі за позовом споживачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ТОВ «Дніпрокор», третя особа Управління» (а.с. 66-69).
16 липня 2013 року Держспоживінспекція України згідно до листа №Ко-1431/8 зобов'язала Інспекцію з питань захисту прав споживачів у м. Києві ретельно і всебічно перевірити виконання ТОВ «Дніпрокор» гарантійних зобов'язань, взятих на себе з метою вирішення скарги споживача по суті та у разі виявлення порушень, вжити заходів впливу відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 65).
Листом від 9 серпня 2013 року №2488/Ко-30/п-13/1 відповідачем повідомлено позивачів, що за отриманою Інспекцією від ТОВ «Дніпрокор» інформацією, мотоблок придбаний позивачами у ФОП ОСОБА_5 відремонтовано та знаходиться на складі ТОВ «Дніпрокор». Виріб готовий до передачі в режимі роботи підприємства, або може бути доставлений позивачам за їх адресою (а.с. 73).
Цим же листом відповідач просив письмово проінформувати Інспекцію та підприємство про дату і час, прийнятний для одержання виробу.
Звіт про результати розгляду доручення Держспоживінспекції України №Ко-1431/8 від 16 липня 2013 року відповідачем надано листом від 4 червня 2014 року №07-16-05/1030 (а.с. 110), до якого додані пояснення ТОВ «Дніпрокор» щодо розгляду останнім питання про повернення позивачам сплачених коштів і з якого вбачається, що товариство не заперечує проти повернення придбаного товару.
У судовому засіданні встановлено, що відповідачем на виконання цього ж доручення неодноразово проводились засідання за участю позивачів, спрямованих на врегулювання спору, відбирались письмові та усні пояснення у ТОВ «Дніпрокор». Зокрема, для вирішення питання по суті, спеціалістами Інспекції була досягнута домовленість з ОСОБА_1 про зустріч з керівництвом ТОВ «Дніпрокор» у присутності представників відповідача.
Як пояснила представник відповідача, під час зустрічі, що відбулась 3 вересня 2013 року, представниками ТОВ фірма «Дніпрокор» було запропоновано позивачам отримати відремонтований виріб, або реалізувати виріб і повернути кошти, разом з тим, позивачі вказаними умовами задоволені не були та пропозицій ТОВ «Дніпрокор» не прийняли.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем вжито вичерпних заходів, спрямованих на виконання доручення Держспоживінспекції України №Ко-1431/8 від 16 липня 2013 року, а доводи позивачів про протиправну бездіяльність відповідача спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Натомість, позивачі у ході розгляду справи змістовних пояснень у чому саме полягає протиправність дій (бездіяльності) відповідача, з посиланням на конкретні положення Закону, навести не змогли.
З приводу вимог позивачів про визнання протиправною дій і бездіяльності відповідача у зв'язку із з невиконанням рішення, яке було прийнято першим заступником голови Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, згідно листа від 29 квітня 2014 року №Ко-0703/8, то суд зазначає, що вказаним листом позивачів повідомлено, що питання, які стали підставою для звернення та розгляду на особистому прийомі першим заступником Держспоживінспекції України ОСОБА_7 перебувають на контролі, знаходяться на стадії розгляду та будуть вирішені найближчим часом (а.с. 34).
Отже, зміст зазначеного листа носить виключно інформаційний характер, адресований позивачам та не містить жодних розпоряджень, обов'язкових до виконання відповідачем, відтак суд не вбачає підстав для задоволення позову у цій частині.
Розглядаючи вимогу про зобов'язання Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві змусити ТОВ «Дніпрокор» виконати зобов'язання, відповідно листа від 29 червня 2010 року, суд звертає увагу на наступне.
Частиною 3 статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що захист прав споживачів здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші державні органи, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
Інспекція з питань захисту прав споживачів у Київській області здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів в межах повноважень, визначених статтею 26 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положенням про інспекції з питань захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Міністерством економічного розвитку і торгівлі України від 09.11.2011 р. № 206 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 6.1.1. Положення, у сфері захисту прав споживачів Інспекція має право перевіряти у суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якість продукції, додержання обов'язкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг.
Згідно пункту 13 частини 1 статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів» Інспекція має право накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 19 Конституції України, Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виходячи з викладеного, вимога про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії може бути задоволеною лише у тому випадку, коли обов'язок вчинення таких дій прямо передбачений законодавством або безпосередньо випливає з повноважень відповідача.
Разом з тим, чинним законодавством не закріплено за відповідачем повноважень змушувати суб'єктів господарювання виконувати окремі зобов'язання.
Суд також звертає увагу позивачів, що адміністративні суди у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень в межах здійснення контролю за суб'єктами господарювання у сфері законодавства про захист прав споживачів, у тому числі застосовувати штрафні санкції, приймати обов'язкові для виконання приписи тощо, за своєю правовою природою є дискреційним.
У Постанові від 21 жовтня 2010 року №П-278/10 Вищий адміністративний суд України зазначає, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 №21-87а13.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Таким чином, вищевказана позовна вимога розцінюється судом саме втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Отже, позивачі не позбавлені права на звернення до суду за захистом порушених прав, однак, вимоги що виникають між споживачем та продавцем (виробником) товару у випадку відмови останнього від повернення сплаченої грошової суми за товар неналежної якості або неякісного ремонту, повинні розглядатись в порядку цивільного судочинства.
Розглядаючи клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходив із наступних міркувань.
Судом встановлено, що 30 липня 2014 позивачі звернулися до Держспоживінспекції України із скаргою на протиправні дії (бездіяльність) Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві (а.с. 170-173). За результатами розгляду звернення, Держспоживінспекцією України надано відповідь від 29 серпня 2014 року №Ко-1640/8, якою повідомлено, що вимоги викладені у скаргах позивачів задоволенню не підлягають (а.с. 176-177).
За таких обставин, представник відповідача зазначає, що позивачі скористались правом досудового врегулювання спору, разом з тим, до адміністративного суду звернулись 11 листопада 2014 року, тобто з порушенням місячного строку, встановленого частиною 4 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства.
Системний аналіз змісту вищенаведеної норми свідчить про те, що досудовий порядок вирішення спору повинен бути передбачений законом.
Статтею 30 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що скарги на рішення органів виконавчої влади, що здійснюють захист прав споживачів, їх службових осіб, а також на дії таких осіб розглядаються в порядку, визначеному законодавством.
Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» не передбачено процедури досудового регулювання спорів щодо протиправних дій (бездіяльності) територіальних органів Держспоживінспекції України.
З огляду на викладене, звернення позивача до Держспоживінспекції України як до центрального органу, що здійснює захист прав споживачів із скаргою на дії підпорядкованих інспекцій, не може вважатися способом урегулювання спору в досудовому порядку в розумінні статті 99 Кодексу адміністративного судочинства.
Посилання представника відповідача на положення Закону України «Про звернення громадян» суд відхиляє, оскільки за даних обставин застосуванню підлягає Закон України «Про захист прав споживачів», як спеціальний закон.
Судом також враховано, що відповідно до положень статті 55 Конституції України держава кожному гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно до частини 4 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, також, свідчить про те, що регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту. Європейський суд підкреслює, що оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, це піднімає не лише проблему трактування правових норм у звичайному сенсі, а також і проблему недоцільного формулювання процесуальних вимог, яке може перешкоджати розгляду позову щодо суті, тим самим спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (справа «Мельник проти України» рішення від 28.03.2006 року).
Окрім цього, у рішеннях по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доводи позивачів щодо неправомірності дій при проведенні позапланової перевірки, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, спростовані не були.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.
Керуючись статтями 9, 11, 14, 70, 71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві щодо не здійснення перевірки обставин, викладених у зверненні ОСОБА_2, ОСОБА_1 від 8 січня 2013 року вх.№Ко-30 у ході позапланової перевірки на підставі згоди Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів від 16 січня 2013 року №01/7-536-2013.
Зобов'язати Інспекцію з питань захисту прав споживачів у м. Києві провести перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрокор» щодо дотримання законодавства про захист прав споживачів при виконанні гарантійних зобов'язань відповідно до скарги ОСОБА_2, ОСОБА_1 від 8 січня 2013 року вх.№Ко-30 та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12 (дванадцять) гривень 18 копійок.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Леонтович А.М.
Повний текст постанови виготовлено 25 грудня 2014 року