04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"23" грудня 2014 р. Справа№ 18-14-08/466
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Копитової О.С.
Сотнікова С.В.
за участю представників:
від УПФ в м. Сміла та Смілянському районі: не з'явився;
від ініціюючого кредитора: не з'явився;
від боржника: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області на ухвалу господарського суду Черкаської області від 08.04.2014 у справі № 18-14-08/466 (суддя Васянович А.В.)
за заявою Закритого акціонерного товариства «Смілапромбуд», м. Сміла Черкаської обл.
до Радіоприладного заводу «Оризон», м. Сміла Черкаської обл.
про визнання банкрутом
В провадженні господарського суду Черкаської області знаходиться справа за заявою закритого акціонерного товариства «Смілапромбуд» до Радіоприладного заводу «Оризон» про визнання банкрутом.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 08.04.2014 у справі № 18-14-08/466 (суддя Васянович А.В.) у задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в м. Сміла та Смілянському районі про визнання поточним кредитором Радіоприладного заводу «Оризон» на суму 89 094 грн 00 коп. відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що заявлені УПФ в м. Сміла та Смілянському районі Черкаської області вимоги не є поточними зобов'язаннями, а тому не підлягають визнанню.
При цьому, суд першої інстанції керувався ст.ст. 1, 23, 25, 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, якою відмовлено у визнанні поточної кредиторської заборгованості на загальну суму 89094, 00 грн. до Радіоприладного заводу «Оризон».
Апеляційна скарга УПФ в м. Сміла та Смілянському районі Черкаської області мотивовані порушенням місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права. Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції неправомірно при винесенні оскаржуваної ухвали зроблено посилання на постанову Верховного Суду України від 18.03.2014 у справі № 3-4гс14, оскільки дане судове рішення прийнято після нарахування фондом боржнику заборгованості по фактичним витратам на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за списком № 2.
Сторони та учасники провадження у справі не надали відзиви на апеляційну скаргу, повноважних представників в судове засідання апеляційної інстанції не направили, причини неявки суду не повідомили. Враховуючи, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи та обмеження процесуального строку розгляду скарг на ухвали місцевих господарських судів, Київський апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників сторін та учасників провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон).
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
Згідно ч. 5 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
У відповідності до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до матеріалів справи до господарського суду Черкаської області надійшла заява від управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі про визнання поточних кредиторських вимог в розмірі 89 094 грн 00 коп., в тому числі: 43 052 грн 02 коп. - заборгованість по фактичних витратах на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за списком № 1, 41 304 грн 29 коп. - заборгованість по фактичних витратах на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за списком № 2, а також заборгованість зі сплати єдиного внеску згідно поданої звітності підприємством у сумі 4 737 грн 69 коп.
Згідно абзацу 3 п. 11 розділу X Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції станом на 19.01.2013) положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.
Оскільки Радіоприладний завод «Оризон» визнано банкрутом до набрання чинності Закону України від 22 грудня 2011 року N 4212-VI, яким Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» викладено у новій редакції, судом першої інстанції правомірно при розгляді дної заяви застосовано положення Закону, без врахування зазначених змін.
Кредиторські вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі обґрунтуванні тим, що станом на 21.03.2014 борг підприємства - банкрута за період з червня 2013 року по лютий 2014 року складає 89 094 грн 00 коп., з яких: 43 052 грн 02 коп. заборгованість по фактичних витратах на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за списком № 1 та 41 304 грн 29 коп. заборгованість по фактичних витратах на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за списком № 2, а також заборгованість зі сплати єдиного внеску згідно поданої звітності підприємством у сумі 4 737 грн. 69 коп.
На підтвердження заборгованості з відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах заявником надано картки особового рахунку по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком № 1 та за списком № 2, корінці повідомлень, розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, а також розрахунок суми боргу.
Заборгованість зі сплати єдиного внеску підтверджується поданими боржником звітами, карткою особового рахунку платника єдиного внеску та розрахунком суми боргу.
На підставі наданих фондом доказів судом першої інстанції правомірно встановлено та не заперечується заявником, що вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі в розмірі 89 094 грн 00 коп. заявлено за період з червня 2013 року по лютий 2014 року.
Відповідно до матеріалів справи постановою арбітражного суду Черкаської області від 31.10.1995, на підставі норм Закону України «Про банкрутство», визнано банкрутом Радіоприладний завод «Оризон». Строк ліквідаційної процедури неодноразово продовжувався судом.
Ухвалою господарського суду Черкаської області від 08.11.2007 застосовано положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, призначення арбітражних керуючих, введення процедур ліквідаційної процедури та укладення мирової угоди у справі про банкрутство.
Статтею 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника його банкрутом» (далі - Закон) визначено поняття кредитора - це юридична або фізична особа, державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника. Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури закінчується технологічний цикл із виготовлення продукції і підприємницька діяльність банкрута завершується. Строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав. У банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань. Припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута. Вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури (ч. 1 ст. 23 Закону).
У межах повноважень, встановлених Законом, ліквідатор заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника у визначений законом строк вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими (ч. 1 ст. 25 Закону).
Аналізуючи вищенаведені норми права, колегія суддів робить висновок, що законодавець надав чітке визначення поняттю «поточні вимоги кредитора», які є вимогами неоплаченими боржником та виникли в процедурі банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора.
Натомість Закон не містить умов, які б передбачали виникнення у банкрута нових грошових зобов'язань, після відкриття ліквідаційної процедури, окрім випадків, прямо передбачених цим Законом.
Згідно з ч.ч. 8, 9 ст. 30 Закону, кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника, з якого здійснюються виплати кредиторам, у порядку, передбаченому ст. 31 Закону, з основного рахунку проводяться такі виплати: поточні комунальні та експлуатаційні платежі, інші витрати, пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури.
Відповідно абз. 10 ч. 1 ст. 25 Закону - ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю, тому після звільнення працівників підприємства - банкрута фонд оплати праці не формується і не сплачуються витрати на виплату і доставку пенсій.
Законами України врегульовано порядок покриття витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, шляхом введення окремого виду збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до ст. 1. 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.
Для платників збору, визначених п.п. 1 та 2 ст. 1 цього Закону, крім тих, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, об'єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлена ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже суми витрат на виплату та доставку пільгових пенсій є окремим видом збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, в зв'язку з чим на них також розповсюджується дія норм, які передбачені ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з заяви управління ПФУ про визнання поточних вимог боржника за червень 2013 року - лютий 2014 року, заборгованість з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та заборгованість із відшкодування витрат на доставку пільгових пенсій виникли після визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора.
Крім того, ст. 31 Закону, яка розкриває склад витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, також не передбачає сплату фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до вимог п.п. "б"-"з" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в зв'язку з чим, суд першої інстанції зробив правомірний та обґрунтований висновок, що вимоги управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі не є поточними зобов'язаннями, виходячи зі змісту норм спеціального Закону.
В абз. 3 п. 29 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28 березня 2013 року, № 01-06/606/2013 «Про Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)" зазначено, наступне: «що ж до витрат на виплату і доставку відповідних пенсій, то їх капіталізація чинним законодавством не передбачена. У ліквідаційній процедурі в установлений Законом строк можуть бути заявлені лише ті вимоги щодо витрат на виплату і доставку відповідних пенсій, які виникли в процедурах розпорядження майном та санації, оскільки після визнання боржника банкрутом відповідні зобов'язання не виникають».
При розгляді заяви управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області судом першої інстанції враховано висновки викладені в постанові Вищого господарського суду України від 18.09.2013 у справи № 6/108-09 та постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 у справи № 3-4 гс14, які зроблені судами вищих інстанцій щодо розгляду поточних вимог управлінь Пенсійних фондів України, які складаються з заборгованості з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкового державного соціального страхування та заборгованості із відшкодування витрат на доставку пільгових пенсій.
Отже, на момент розгляду місцевим господарським судом вимог управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області, тобто 08.04.2014 на підставі вищезазначених судових рішень була сформована єдина судова практика з розгляду відповідних вимог, а тому відсутні жодні порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства при врахуванні сталої судової практики під час винесення оскаржуваної ухвали.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не вбачає аргументованих підстав на підтвердження зазначених в апеляційній скарзі порушень, а тому не приймає до уваги дані твердження управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що ухвала місцевого суду відповідає фактичним обставинам та матеріалам справи, винесена з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом», а тому відповідає вимогам чинного законодавства.
У відповідності до ст.ст. 32-34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, колегія суддів на підставі матеріалів наявних в копії справи дійшла до висновку, що відповідно до ст. 104 ГПК України підстав для скасування чи зміни ухвали місцевого господарського суду не вбачає, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 4-1, 4-2, 4-3, 4-7, 33, 43, 49, 99, 101-103,106 Господарського процесуального кодексу України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Київський апеляційний господарський суд
Ухвалу господарського суду Черкаської області від 08.04.2014 у справі № 18-14-08/466 залишити без змін, апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Смілі та Смілянському районі Черкаської області залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді О.С. Копитова
С.В. Сотніков