ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/22410/14 15.12.14
За позовомПриватного підприємства «ТВІН»
доМалого приватного підприємства «Гетьман»
простягнення 39 953,38 грн.
Суддя Босий В.П.
Представники сторін:
від позивача:Макаренко К.Ю.
від відповідача:Ястремський О.Я.
Приватне підприємство «ТВІН» (надалі - ПП «ТВІН») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Малого приватного підприємства «Гетьман» (надалі - МПП «Гетьман») про стягнення 39 953,38 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки продуктів харчування №128 від 06.01.2011 р. позивач здійснив поставку товару, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по оплаті поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 26 820,76 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 506,37 грн., штрафу у розмірі 6 705,19 грн. та 1 341,04 грн., 3% річних у розмірі 361,53 грн. та інфляційних у розмірі 3 218,49 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2014 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 24.11.2014 р.
В судовому засіданні 24.11.2014 р. судом оголошувалась перерва на 15.12.2014 р.
Представник позивача в судове засідання з'явилася, надала пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх у повному обсязі.
В судове засідання представник відповідача з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
06.01.2011 р. між ПП «ТВІН» (постачальник) та МПП «Гетьман» (покупець) було укладено договір поставки продуктів харчування №128 (надалі - «Договір»).
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується постачати продукти харчування, зокрема, ковбасні та м'ясні вироби власного виробництва, з необхідними супроводжувальними документами та передавати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар та здійснити оплату за нього у повному обсязі на умовах даного договору.
Пунктом 1.3 Договору передбачено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.
За змістом п. 2.1 Договору найменування та кількість товару зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 6.3 Договору оплата товару здійснюється на умовах відстрочення платежу. Покупець здійснює оплату за товар в повному обсязі протягом 14 банківських днів з моменту переходу права власності, відповідно до п. 1.3 цього договору.
На виконання умов Договору у період з 01.04.2014 р. по 27.05.2014 р. позивачем поставлялася, а відповідачем приймалася, частково поверталася, а частково оплачувалася продукція, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, прибутковими накладними повернення та платіжними дорученнями.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 26 820,76 грн.
Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Матеріалами справи підтверджується передача позивачем та прийняття відповідачем продукції на виконання умов Договору.
12.08.2014 р. сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків, згідно якого станом на 12.08.2014 р. заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену продукцію становила 32 820,76 грн.
При цьому, акт звірки взаємних розрахунків, хоча і не є доказом виникнення прав і обов'язків, може і має оцінюватись судами у випадку сумнівів щодо існування правовідносин та виконання зобов'язання.
Судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що наявні у матеріалах справи документи є первинними документами бухгалтерського обліку, належними та допустимими письмовими доказами, що підтверджують існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин, виконання позивачем підрядних робіт, передбачених Договором.
Підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання за видатковими накладними.
Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України у справі №920/1782/13 від 15.04.2014 р.
Таким чином суд вважає доведеним факт існування у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлену на виконання умов Договору продукцію станом на 12.08.2014 р. у розмірі 32 820,76 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 6.3 Договору, відповідач був зобов'язаний розрахуватися за отриманий товар протягом 14 банківських днів з моменту отримання товару у власність.
Із матеріалів справи вбачається, що після підписання акту звірки взаємних розрахунків 12.08.2014 р. відповідачем частково оплачено поставлену згідно Договору продукцію на загальну суму 6 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №1435_8J031 від 19.08.2014 р. та №0001488_8Т від 29.08.2014 р.
Таким чином, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 26 820,76 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
24.11.2014 р. представником позивача до канцелярії суду подано витребувані ухвалою суду документи, до яких, зокрема, додано докази часткового погашення відповідачем заборгованості у розмірі 4 200,00 грн., а саме платіжні доручення №0001956_ВК від 20.11.2014 р. та №0001890_ВС від 12.11.2014 р.
При цьому, позовну заяву від 14.10.2014 р. позивачем було подано до суду 16.10.2014 р., що підтверджується відбитком канцелярії, а відповідач погасив суму основної заборгованості у розмірі 4 200,00 грн. 12.11.2014 р. та 20.11.2014 р. відповідно, тобто після подання позовної заяви.
Відповідно до п.1-1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Таким чином, провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 4 200,00 грн. підлягає припиненню згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки погашення боргу здійснено після звернення позивача до суду.
За таких обставин, є правомірним та обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з МПП «Гетьман» на користь ПП «ТВІН» заборгованості у розмірі 22 620,76 грн.
Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 506,37 грн., штрафу у розмірі 6705,19 грн. та 1 341,04 грн., 3% річних у розмірі 361,53 грн. та інфляційних у розмірі 3 218,49 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 10.05.2014 р. по 09.10.2014 р.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Викладене підтверджується постановами Верховного Суду України від 28.02.2011 р. у справі №23/225 та 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011.
Пунктом 11. 2 Договору визначено, що у випадку невиконання покупцем зобов'язань, передбачених пунктами 1.1, 6.3, 8.1 даного договору протягом 3 банківських днів з моменту їх настання, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику неустойку (штраф та пеню). Право постачаника на неустойку виникає незалежно від наявності у нього збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням покупцем своїх зобов'язань. Розмір штрафу обчислюється у 25% від суми невиконаного або неналежно виконаного покупцем зобов'язання (п.п. 11.2.1). розмір пені обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного платежу за кожен день прострочення виконання покупцем свого зобов'язання та вдвічі перевищує подвійну облікову ставку НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п.п. 11.2.2).
Таким чином, умовами Договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати пені та штрафу.
Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого згідно Договору товару, то правомірним є стягнення з відповідача штрафу у розмірі 6 705,19 грн. (26 820,76 грн.*25%).
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 5%.
Відповідно до ст. 271 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та поставки виробів народного споживання, а також Особливі умови поставки окремих видів товарів.
Згідно з п. 56 Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення, підприємства повинні вживати всіх необхідних заходів до виконання договорів. У цих цілях сторони вправі застосовувати майнові санкції за порушення зобов'язань, передбачені законодавством та договором. Санкції застосовуються без взаємних заліків.
Пунктом 66 Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення передбачено, що за неналежну відмову від акцепту платіжної вимоги (повністю або частково), а також за ухилення від оплати продукції при інших формах розрахунків покупець (платник) сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 відсотків суми, від сплати якої він відмовився або ухилився.
В той же час суд відзначає, що згідно приписів ч. 1 ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Тобто, оскільки позивачем був обраний вид відповідальності відповідача за порушення грошового зобов'язання у вигляді штрафу, нарахованого на підставі Договору, стягнення з МПП «Гетьман» штрафу за порушення одного і того ж зобов'язання у вигляд штрафу, нарахованого на підставі Положення про постачання продукції виробничо-технічного призначення, є прямим порушенням ч. 1 ст. 61 Конституції України.
Відтак в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 341,04 грн. необхідно відмовити.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та, враховуючи відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог, вважає за можливе стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 506,37 грн., 3% річних у розмірі 361,53 грн. та інфляційні у розмірі 3 218,49 грн.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з МПП «Гетьман» на користь ПП «ТВІН» заборгованості у розмірі 22 620,76 грн., штрафу у розмірі 6 705,19 грн., пені у розмірі 1 506,37 грн., 3% річних у розмірі 361,53 грн. та інфляційних у розмірі 3 218,49 грн.
Провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 4 200,00 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
В задоволенні позову в частині стягнення штрафу у розмірі 1 341,04 грн. необхідно відмовити з викладених підстав.
Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Приватного підприємства «ТВІН» задовольнити частково.
2. Стягнути з Малого приватного підприємства «Гетьман» (03164, м. Київ, вул. Клавдіївська, 34, кв. 48; ідентифікаційний код 21635903) на користь Приватного підприємства «ТВІН» (03124, м. Київ, вул. Миколи Василенка, 7-А; ідентифікаційний код 21667352) заборгованість у розмірі 22 620 (двадцять дві тисячі шістсот двадцять) грн. 76 коп., штраф у розмірі 6 705 (шість тисяч сімсот п'ять) грн. 19 коп., пеню у розмірі 1 506 (одна тисяча п'ятсот шість) грн. 37 коп., 3% річних у розмірі 361 (триста шістдесят одна) грн. 53 коп., інфляційні у розмірі 3 218 (три тисячі двісті вісімнадцять) грн. 49 коп. та судовий збір у розмірі 1 765 (одна тисяча сімсот шістдесят п'ять) грн. 66 коп. Видати наказ.
3. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 4 200,00 грн. припинити на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 19.12.2014 р.
Суддя В.П. Босий