18 грудня 2014 року Справа № 876/9033/14
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Клюби В.В., Хобор Р.Б.
з участю секретаря судового засідання : Сердюк О.Ю.
позивача: ОСОБА_1
представника позивача: ОСОБА_2
представника відповідача: Терлецького Т.С.
представника третьої особи: Пицика Р.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Самбірського міськрайонного суду від 04 вересня 2014 року за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області (за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору : Самбірський міський голова Копиляк Тарас Васильович) про визнання протиправними та скасування розпорядження Самбірського міського голови про звільнення з посади, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У червні 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним адміністративним позовом, в якому з урахуванням зменшення позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Самбірського міського голови № 165-ос від 19.04.2011 р. про звільнення його з посади, поновити його на роботі на посаді начальника відділу організаційно-кадрової роботи та юридичного забезпечення виконавчого комітету Самбірської міської ради і перевести на посаду, рівноцінну займаній до звільнення, зобов'язати виконавчий комітет Самбірської міської ради нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 19.04.2011 р. по день поновлення на роботі.
Справа судами розглядалася неодноразово.
За наслідками касаційного перегляду, Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26.06.2014 р. у справі № К/9991/31026/12 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, постанову Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02.11.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2012 р. скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду постановою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04.09.2014 р. в задоволенні позову було відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що мав місце факт реорганізації відділу організаційно-кадрової роботи та юридичного забезпечення шляхом його поділу на три відділи, яка супроводжувалась скороченням штату працівників. Відповідно до ст. 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) позивача 17.02.2011 р. було попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади за п.1 ч.1 ст.40 цього Кодексу та запропоновано вакантну посаду головного спеціаліста управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства, від якої позивач добровільно відмовився. Відповідно, розпорядженням міського голови №165-ос від 19.04.2011 р. працівника звільнено з роботи за вказаною нормою закону. Таке звільнення з роботи позивача є законним і на нього не поширювались гарантії праці за основним місцем роботи, що реорганізовано. Крім того, позивачем не було вжито жодних заходів, не проявлено ініціативи стосовно претендування на посади у новостворених відділах, на котрі з патронатної служби в наступному було прийнято інших осіб. Також суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність у позивача намірів залишатися на попередній роботі після його вивільнення у зв'язку з реєстрацією як приватний підприємець, для чого ним була отримана допомога. У новостворених відділах ради згідно штатного розпису відсутня посада, на яку позивач просить його поновити. Позивачем не подано суду доказів про намір участі на конкурсних засадах на заміщення вакантних посад вже у відділі організаційної роботи та з питань внутрішньої політики, чи в інших новоутворених відділах ради.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, її оскаржив ОСОБА_1 Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи. Вказує на те, що в дійсності відбулася не ліквідація, а реорганізація відділу, який він очолював. Суд першої інстанції не з'ясував питання щодо чисельності та складу працівників відділу, який він очолював та трьох новостворених відділів, не досліджував структури Самбірської міської ради до рішення № 4 від 14.12.2010 р., відповідно не порівнював обидві структури, суд не взяв до уваги той факт, що чотири працівники реорганізованого відділу не були попереджені про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням їх посад, були переведені на вакантні посади в новостворених відділах, відповідачем проводився набір працівників в патронатну службу і в той же день, або через невеликий проміжок часу вони були переведені до новостворених відділів. Суд першої інстанції взагалі не досліджував чи були вакантні посади на час його вивільнення і чому йому їх йому не пропонували. Апелянт також вказує на те, що відповідач знаючи заздалегідь про наступне вивільнення, проводив набір інших працівників та переводив їх на посади, які підлягали для заповнення працівниками, що підлягали вивільненню. Крім того, апелянт зазначає, що критично оцінюючи його поведінку щодо неподання заяв про переведення на нові посади, зокрема не усвідомлення в тому, що виник трудовий спір і поряд з перебуванням у відпустці та у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю не було вжито заходів та не проявлено ініціативу стосовно претендування на посади у новостворених відділах, суд першої інстанції безпідставно переклав на нього обов'язок відповідача. Також суд першої інстанції не вірно застосував положення ст.49-2 КЗпП України, зокрема щодо врахування його переважного права на залишення на роботі, обов'язку працедавця запропонувати йому одночасно з попередженням про звільнення іншу роботу чи посади. Тому просить скасувати постанову Самбірського міськрайонного суду від 04.09.2014 р. та прийняти нову, якою повністю задовольнити його позов.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, які просили задовольнити апеляційну скаргу, представника відповідача Терлецького Т.С. та представника третьої особи Пицика Р.Є., які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що розпорядженням Самбірського міського голови № 165-ос від 19.04.2011 р., відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, п.п.7, 20 ч.4 ст.42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи рішення Самбірської міської ради № 4 від 14.12.2010 р. «Про затвердження структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», яким ліквідовано відділ організаційно-кадрової роботи та юридичного забезпечення і скорочено загальну чисельність працівників та відмову ОСОБА_1 від запропонованої посади, останнього було звільнено з посади начальника відділу організаційно-кадрової роботи та юридичного забезпечення 19.04.2011 р. у зв'язку з ліквідацією відділу та скороченням загальної чисельності працівників.
Рішенням Самбірської міської ради Львівської області № 5 від 14.12.2010 р. «Про затвердження структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», яке прийняте з метою оптимізації та вдосконалення роботи виконавчих органів ради, структурування функціональних напрямків діяльності, забезпечення ефективності роботи, було вирішено затвердити загальну чисельність апарату ради та її виконавчих органів в кількості 138 штатних посад та структуру і перелік штатних посад апарату міської ради та її виконавчих органів.
Зазначеним рішенням було ліквідовано відділ організаційно-кадрової роботи та юридичного забезпечення виконавчого комітету Самбірської міської ради і створено окремо юридичний відділ, відділ організаційної роботи та з питань внутрішньої політики та відділ кадрової роботи та служби в органах місцевого самоврядування виконавчого комітету Самбірської міської ради.
Пунктом 5 цього рішення передбачено, що вивільнення та переведення працівників слід провести відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі статті 40 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно ч.2 вказаної статті КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, в даному випадку мала місце реорганізація відділу організаційно-кадрової роботи та юридичного забезпечення шляхом його поділу на три відділи, яка супроводжувалась скороченням штату працівників, а не ліквідація, яка є одним з видів змін в організації виробництва і праці, і яка логічно пов'язана із скороченням чисельності і штату працівників, в ходів якої скорочується вся чисельність працівників, весь штат працівників ліквідується.
Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі вказав, що суди при розгляді цієї справи повинні перевірити обґрунтованість дій суб'єкта владних повноважень щодо прийнятих ним рішень у поєднанні з метою видання наказів щодо наданих на це повноважень чи дійсно мало місце ліквідація відділу в якому працював позивач, чи його реорганізація пов'язана зі зміною в організації виробництва і праці, функцій цього органу, скорочення чисельності або штату працівників.
Пунктом 1 статті 40 КЗпП України передбачена можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку змін в організації виробництва і праці. Під змінами в організації виробництва і праці у зазначеній нормі, зокрема, мається на увазі ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Працівника можна звільнити з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України, якщо здійснюється ліквідація, реорганізація, перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочується чисельність або штат працівників.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з прийняттям Самбірською міською радою рішення № 5 від 14.12.2010 р. «Про затвердження структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», було скорочено загальну чисельність апарату ради та її виконавчих органів зі 149 до 138 штатних посад.
Пунктом 1 статті 40 КЗпП України, на підставі якої був звільнений позивач, пов'язана із скороченням чисельності або штату працівників.
Отже, в даному випадку мається на увазі скорочення загальної чисельності або штату працівників, яка пов'язана із змінами в організації виробництва і праці, тому доводи позивача щодо не з'ясування судом першої інстанції питання стосовно чисельності та складу працівників відділу, який очолював позивач та трьох новостворених відділів, а також структури Самбірської міської ради до рішення № 4 від 14.12.2010 р. є необґрунтованою.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 17.02.2011 р. був попереджений про наступне вивільнення і йому було запропонована вакантна посада головного спеціаліста управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства, від якої він відмовився.
Як було встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 за період перебування на обліку у Самбірському міському центрі зайнятості з 19.05.2011 р. по 15.07.2011 р. було виплачено допомогу з безробіття у сумі 20043,08 грн.
Крім того, ОСОБА_1 18.07.2011 р. був зареєстрований як приватний підприємець і станом на 07.10.2011 р. перебуває в стані припинення.
Наведені обставини, на думку колегії суддів, свідчать про безпідставне твердження апелянта та його представника про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст.49-2 КЗпП України.
Представники відповідача та третьої особи в суді апеляційної інстанції суду пояснили, що крім запропонованої посади, інша, яка відповідає кваліфікаційному рівню позивача, в установі відсутня і такі твердження не були спростовані позивачем та його представником.
Колегія суддів не погоджується також з доводами апелянта стосовно того, що чотири працівники реорганізованого відділу не були попереджені про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням їх посад та були переведені на вакантні посади в новостворених відділах, оскільки останнім та його представником не було зазначено в чому саме полягає порушення з боку відповідача, зокрема відповідності займаних посад у новостворених відділах кваліфікаційному рівню нових працівників. Крім того, апелянт та його представник не вказали, в чому саме полягають порушення трудового законодавства при здійсненні набору нових працівників у патронатну службу та переведенні їх до новостворених відділів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що звільнення з роботи позивача є законним і на нього не поширювались гарантії праці за основним місцем роботи, що реорганізовано.
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства відповідно є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів, згідно з ч.2 цієї статті, можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Закріплений у ч.1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ч.1 ст.71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно відповіді голови профспілкового комітету виконавчого комітету Самбірської міської ради № 04 від 21.09.2011 р., ОСОБА_1 членом профспілкової організації не перебуває, оскільки був виключений постановою комітету від 19.09.2008 р.
З матеріалів справи видно, що розпорядженням Самбірського міського голови № 55-ос від 03.02.2011 р. на посаду прес-секретаря міського голови (патронатна служба) з 03.02.2011 р. було призначено ОСОБА_6, розпорядженням № 56-ос від 03.02.2011 р. на посаду радника міського голови (патронатна служба) з 03.02.2011 р. було призначено ОСОБА_7, якого розпорядженням № 60-ос від 10.02.2011 р. було в подальшому переведено на посаду начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій, оборонно-мобілізаційної роботи та цивільного захисту населення з 10.02.2011 р., розпорядженням № 10-ос від 11.01.2011 р. на посаду радника міського голови (патронатна служба) з 11.01.2011 р. було призначено ОСОБА_8 та розпорядженням № 40-ос від 25.01.2011 р. переведено на посаду головного спеціаліста відділу організаційної роботи та з питань внутрішньої політики з 25.01.2011 р., розпорядженням № 42-ос від 25.01.2011 р. на посаду радника міського голови (патронна служба) з 27.01.2011 р. було призначено ОСОБА_9, якого в подальшому розпорядженням № 54-ос від 03.02.2011 р. було переведено на посаду начальника відділу організаційної роботи та з питань внутрішньої політики з 03.02.2011 р., розпорядженням № 73-ос від 17.02.2011 р. на посаду прес-секретаря міського голови (патронатна служба) з 18.02.2011 р. було призначено ОСОБА_10, розпорядженням № 32-ос від 18.01.2011 р. на посаду прес-секретаря міського голови (патронатна служба) з 18.01.2011 р. було призначено ОСОБА_11, якого розпорядженням № 39-ос від 25.01.2011 р. було переведено на посаду головного спеціаліста відділу з питань надзвичайних ситуацій, оборонно-мобілізаційної роботи та цивільного захисту населення з 25.01.2011 р., розпорядженням № 4-ос від 04.01.2011 р. на посаду прес-секретаря міського голови (патронатна служба) з 05.01.2011 р. було призначено ОСОБА_12, яку розпорядженням № 22-ос від 17.01.2011 р. було переведено на посаду головного спеціаліста відділу організаційної роботи та з питань внутрішньої політики з 17.01.2011 р.
Таким чином, аналізуючи наведені вище обставини та правові норми, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в даному випадку мала місце реорганізація із скороченням загальної чисельність штату працівників, позивачу у встановленому законом порядку була запропонована відповідно до його кваліфікаційного рівня посада, від якої він відмовився, а відповідачем були виконані усі вимоги закону при звільненні на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Питання чи була ліквідація чи реорганізація не впливає на законність звільнення позивача.
Отже, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводами апеляційної скарги такі висновки не спростовуються, а тому відповідно до ч.1 ст.200 КАС України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 04 вересня 2014 року по справі № 452/2100/14-а без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України інстанції протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий : Р.В.Кухтей
Судді : В.В.Клюба
Р.Б.Хобор
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 23.12.2014 р.