ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/23027/14 17.12.14
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМОСАНТЕХСЕРВІС»
до Державного підприємства «УКРКОМУНОБСЛУГОВУВАННЯ»
про стягнення 37 574, 10 грн.
Суддя Ломака В.С.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕРМОСАНТЕХСЕРВІС» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «УКРКОМУНОБСЛУГОВУВАННЯ» (далі - відповідач) про стягнення 37 574, 10 грн., з яких 31 161, 14 грн. основного боргу, 5 150, 94 грн. інфляційних втрат, 1 262, 02 грн. 3% річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 1 827, 00 грн. та витрат на оплату послуг адвоката в сумі 7 000, 00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він виконав будівельно-ремонтні роботи, які відповідачем не були своєчасно оплачені, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2014 р. порушено провадження у справі № 910/23027/14, розгляд справи призначено на 11.11.2014 р.
10.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.
В судовому засіданні 11.11.2014 р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання 11.11.2014 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.11.2014 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 02.12.2014 р.
02.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, відповідно до якого він зазначає про відсутність в бухгалтерському обліку підприємства відомостей про відображення операцій з позивачем. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що в довідці форми КБ-3 та акті виконаних робіт форми КБ-2В відсутня дата підписання та ідентифікація осіб, які їх підписали.
У судовому засіданні 02.12.2014 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.12.2014 р. розгляд справи було відкладено на 17.12.2014 р.
16.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване перебуванням свого повноваженого представника у відпустці.
17.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він вказує на те, що податковою звітність в тому числі підтверджуються господарські відносини між сторонами за спірним Договором, та крім того, що ним надавались відповідачу й інші послуги за договорами, які були підписані тими самими представниками сторін.
17.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві надійшли копії документів: витяг Реєстрів виданих та отриманих податкових накладних відповідача за періоди січень 2013 - жовтень 2014 р.р., надання яких передбачено п. 201.15 ст. 201 розділу V Податкового кодексу України.
Також, 17.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві надійшли копії документів: Реєстру виданих та отриманих податкових накладних позивача за період з 14.01.2013 р. по 02.12.2014 р.; Додатку 5 до податкової декларації зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до податкової декларації з податку на додану вартість позивача за січень та лютий 2013 року.
Представники сторін в судове засідання 17.12.2014 р. не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, судом залишено без задоволення подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання відповідача про відкладення розгляду справи в силу його необґрунтованості.
Так, слід зазначити про те, що як на тому наголошено в п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 17.12.2014 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
14.01.2013 р. між позивачем (підрядник) та відповідачем (замовник) було укладено договір підряду № 1, відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується на власний ризик виконати у відповідності до умов Договору підрядні роботи згідно з п. 2.1.1., а замовник зобов'язується прийняти і оплатити їх.
Згідно з п. 2.1. Договору підрядник зобов'язується виконати підрядні роботи по заміні внутрішніх інженерних мереж по вул. Димитрова, 24 в м. Києві; своїми силами та засобами, використовуючи власне обладнання та інструмент, організувати, виконати підрядні роботи.
Пунктом 3.1. Договору передбачено, що вартість виконаних підрядних робіт визначається згідно Договірної ціни та локального кошторису, які є невід'ємними частинами Договору.
Загальна вартість підрядних робіт по договору складає: БМР - 25 967, 62 грн., ПДВ- 5 193,52 грн., а всього 31 161, 14 грн.
Сторонами також узгоджено обсяг та вартість підрядних робіт у Договірній ціні на заміну внутрішніх інженерних мереж по вул. Димитрова в м. Києві та Локальному кошторисі № 2-1-1 на внутрішні сантехнічні роботи.
За приписами п. 5 Договору початком робіт є момент підписання Договору, а строк виконання встановлюється у 30 робочих днів.
В силу п. 2.2. Договору замовник зобов'язується прийняти виконані підрядні роботи та підписати акти здачі-приймання виконаних підрядних робіт протягом 3-х днів з дати одержання актів від підрядника; сплатити вартість прийнятих підрядних робіт у строки, передбачені Договором на підставі довідки КБ-3 та актів виконаних робіт КБ-2в.
Відповідно до п. 3.3. Договору оплата здійснюється протягом 3 календарних місяців після прийому виконаних підрядних робіт від підрядника згідно підписаного сторонами акту приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в, довідки про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3.
На виконання умов Договору позивачем виконані роботи на суму 31 161, 14 грн., що підтверджується актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2013 року та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за лютий 2013 р., які підписані 28.02.2013 р. представниками сторін без зауважень і заперечень та скріплені печатками обох підприємств.
Також, позивачем складено на ім'я відповідача податкову накладну № 3 від 28.02.2013 р. на суму 31 161, 14 грн. (в т.ч. ПДВ - 5 193, 52 грн.).
Як зазначає позивач та не спростовано відповідачем, останній виконані позивачем роботи не оплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 31 161,14 грн. і, у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Під час провадження у даній справі відповідач поставив під сумнів здійснення господарської операції за спірним актом, оскільки він не містить, згідно з його твердженням, дати підписання та даних про осіб, які його підписали. При цьому, відповідач також надав суду копію Акту приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2013 року, який в цілому не містить підписів та відбитків печаток сторін.
Досліджуючи вказані доводи, суд дослідив оригінал вказаного Акту й встановив, що він містить підписаний від імені замовника і відповідний підпис скріплений печаткою відповідача.
При цьому, хоча підпис особи, яка підписала зазначений Акт від імені відповідача не розшифрований, проте візуально він співпадає з підписом Прозорова О.Ю. - директора відповідача, яким було підписано спірний Договір.
Аналогічно підписана і Довідка про вартість виконаних будівельних робіт за лютий 2013 року.
В даному випадку, відповідач не наводить обґрунтованих пояснень, як на спірних документах було проставлено відбиток печатки підприємства, зважаючи на те, що про її викрадення відповідач не заявляє.
З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість заперечень відповідача щодо підписання спірних документів невідомою особою, яка не мала на те повноважень.
Крім того, досліджуючи обставини визнання відповідачем здійснення спірної господарської операції, суд звертає увагу на податкову накладну № 3 від 28.02.2013 р. на суму 31 161, 14 грн. (в т.ч. ПДВ - 5 193, 52 грн.).
Так, відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.
Таким чином, на суму нарахованого податку на додану вартість позивач надав відповідачу відповідну податкову накладну, у зв'язку з чим у відповідача виникло право на формування податкового кредиту, проте як у позивача виникло зобов'язання по податку на додану вартість.
Доказів не включення до складу податкового кредиту - сум податку на додану вартість за спірною операцією на підставі вказаної податкової накладної відповідачем не надано.
При цьому, згідно з наданим Державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві витягом з Реєстрів виданих та отриманих податкових накладних за періоди січень 2013 - жовтень 2014 р.р. відповідача, вбачається, що останнім відображено під порядковим номером 118 серед отриманих у лютому 2013 році - податкову накладну від 28.02.2013 р. № 3, видану позивачем.
У свою чергу, позивачем також у Додатку 5 до Податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2013 року включено спірну господарську операцію з відповідачем, а також відображено в Реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за лютий 2013 року видачу на ім'я відповідача податкової накладної № 3 від 28.02.2013 р. на суму 31 161, 14 грн. (в т.ч. ПДВ - 5 193, 52 грн.).
З вказаних дій сторін щодо відображення у податковій звітності даних про спірну господарську операцію, вбачається як підтвердження відповідачем виконання позивачем на його користь спірних робіт, так і схвалення прийняття їх відповідними особами, які підписали зазначені Акт приймання виконаних будівельних робіт та Довідку про вартість виконаних будівельних робіт від імені відповідача.
Так, відповідно до п. 3.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Враховуючи зазначене, суд відхиляє доводи відповідача, викладені ним у відзиві на позовну заяву.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.
Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
В той же час, як зазначалося вище, п. 3.3. Договору оплата здійснюється протягом 3 календарних місяців після прийому виконаних підрядних робіт від підрядника згідно підписаного сторонами акту приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2в, довідки про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив вартість виконаних позивачем робіт у повному обсязі, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.
Крім того, позивачем також заявлені вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 262, 02 грн., нарахованих за період з 01.06.2013 р. по 20.10.2014 р., а також інфляційних втрат в сумі 5 150, 94 грн. за період з червня 2013 року по вересень 2014 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 1 262,02 грн., суд відзначає, що він є заниженим в силу здійснених позивачем округлень.
Однак, оскільки позивач клопотання про вихід за межі позовних вимог не подавав, в цій частині позов підлягає задоволенню в сумі, заявленій позивачем.
Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 5 150, 94 грн. слід зазначити наступне.
Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що їх розмір розраховано вірно.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати виконаних позивачем підрядних робіт, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.
Позивач просить суд також включити до складу судових витрат витрати на послуги адвоката в сумі 7 000, 00 грн.
Щодо зазначених вимог суд зазначає наступне.
Склад судових витрат визначений ст. 44 ГПК України і складається з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем (довіритель) та адвокатом - Горецьким Олегом Васильовичем (повірений), який діє згідно Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3756/10 від 25.09.2008 р., підтверджуються Договором № 20-08/14 від 20.08.2014 р., відповідно до п. 1.1. якого довіритель доручає, а повірений приймає доручення та зобов'язується провести всі необхідні дії по стягненню суми заборгованості з Державного підприємства «Укркомунобслуговування», що виникла на підставі Договору підряду № 1 від 14.01.2013 р., а саме: надати усні консультації; підготувати вимогу та/або претензію у разі необхідності; підготувати позовну заяву та інші матеріали для подачі до суду; подати позовну заяву до суду; підготувати адвокатський договір та довіреність; брати участь у судових засіданнях; подавати відповідні заяви до державної виконавчої служби, тощо, за винагороду.
Відповідно до п. 3.2. вказаного Договору, винагорода за виконання цього доручення встановлюється у розмірі 7 000, 00 грн.
07.11.2014 р. між позивачем та адвокатом Горецьким О.В. укладено акт виконаних робіт про надання адвокатських послуг за Договором № 20-08/14 від 20.08.2014 р. на суму 7 000, 00 грн.
На підставі платіжного доручення № 688 від 07.11.2014 р. позивач перерахував адвокату Горецькому О.В. гонорар за надані послуги в сумі 7 000, 00 грн.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Положеннями частини 3 статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури 17.11.2012р., передбачено, що гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Зважаючи на відсутність в матеріалах справи вартості економних транспортних послуг, вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; а також враховуючи здатність кожної особи бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до частини другої статті 80 Цивільного кодексу України та оскільки отримання позивачем юридичних послуг, пов'язаних з представленням інтересів останнього, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір конкретного адвоката, який представлятиме його інтереси є його особистим правом; беручи до уваги предмет спору, тривалість розгляду і складність справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 7 000, 00 грн. є неспіврозмірними та завищеними.
В даному випадку, з урахуванням зазначеного та того, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, суд обмежує розмір судових витрат по оплаті послуг адвоката, та вважає, що відповідні витрати підлягають стягненню в розмірі однієї мінімальної заробітної плати - 1 218, 00 грн.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства «УКРКОМУНОБСЛУГОВУВАННЯ» (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 51, код ЄДРПОУ 16466350) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРМОСАНТЕХСЕРВІС» (01001, місто Київ, вулиця Михайлівська, будинок 19, квартира 8; код ЄДРПОУ 33447996) основний борг в сумі 31 161 (тридцять одну тисячу сто шістдесят одну) грн. 14 коп., 5 150 (п'ять тисяч сто п'ятдесят) грн. 94 коп. інфляційних втрат, 1 262 (одну тисячу двісті шістдесят дві) грн. 02 коп. 3% річних, 1 827 (одна тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на оплату послуг адвоката.
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 22.12.2014 р.
Суддя В.С. Ломака