ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/21910/14 15.12.14
За позовом Топчій Людмили Володимирівни
До Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс»
Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Київ»
Про визнання недійсними рішень спостережної ради
Суддя Спичак О.М.
Представники:
від позивача не з?явився;
від відповідача не з?явився;
від третьої особи Олексін С.С. - представник за довіреністю.
В судовому засіданні 15.12.2014 судом на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Топчій Людмила Володимирівна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» про визнання недійсними рішень спостережної ради відповідача, а саме:
- рішення спостережної ради ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», оформлене протоколом № 13/1 від 04.10.2004;
- рішення спостережної ради ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», оформлене протоколом № 13/2 від 09.02.2005;
- рішення спостережної ради ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», оформлене протоколом № 45 від 10.01.2008.
Ухвалою суду від 13.10.2014 року порушено провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" та призначено її до розгляду на 31.10.2014 року.
У судовому засіданні 31.10.2014 року представник третьої особи надав усні пояснення.
Представники сторін в судове засідання 31.10.2014 року не з'явились, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконали, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.
У зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін, суд відклав розгляд справи на 17.11.2014 року.
У судовому засіданні 17.11.2014 року представник позивача подав заяву про доповнення позовних вимог, згідно якої просить суд визнати рішення спостережної ради, зазначені у позовній заяві та додатково просить суд визнати рішення спостережної ради відповідача, що оформлене протоколом № 105 від 31.10.2011 року. Дану заяву судом не прийнято, оскільки представником позивача заявлено додаткову вимогу, що відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не допускається.
Також представник позивача подав письмове підтвердження аналогічного спору та клопотання про зупинення провадження у справі, яке буде розглянуто судом у наступному судовому засіданні.
Представник третьої особи у даному судовому засіданні надав усні пояснення по справі.
Представник відповідача в судове засідання 17.11.2014 року не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час слухання справи був повідомлений належним чином.
У зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, а також невиконанням позивачем та відповідачем вимог ухвал суду від 13.10.2014 року та 31.10.2014 року, суд відклав розгляд справи на 08.12.2014 року.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте 08.12.2014 року через канцелярію суду подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Господарським судом міста Києва справи № 910/16313/14 по суті. Дане клопотання є аналогічним раніше поданому клопотанню про зупинення провадження у справі.
У судовому засіданні 08.12.2014 року представник третьої особи надав усні пояснення, відповідно до яких проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі заперечував.
Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, подані 17.11.2014 та 08.12.2014 року, не знаходить підстав для його задоволення, оскільки вирішення справи № 910/16313/14 не перешкоджає вирішенню даної справи.
Крім того, представник третьої особи в судовому засіданні подав клопотання про продовження строку вирішення спору, яке судом розглянуто та задоволено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2014 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/21910/14 на 15 днів, розгляд справи відкладено на 15.12.2014.
В судове засідання 15.12.2014 з?явився представник третьої особи. Позивач та відповідач в судове засідання 15.12.2014 - не з?явились, причин неявки суд не повідомили, про розгляд справи були повідомлені належним чином.
Згідно із п. 3.9.2 постанови N 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
За таких обставин, суд, з метою дотримання строку вирішення спору, визначеного статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представників позивача та відповідача в судове засідання, про яке останні були обізнані, не перешкоджає вирішенню справи по суті в даному судовому засіданні згідно приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 15.12.2014 судом було розглянуто заяву позивача про «зміну (доповнення) підстав позову та уточнення позовних вимог», подану через канцелярію суду 08.12.2014.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Таким чином, пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 встановлено, що статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п., а тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи- об'єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.
З огляду на вищенаведене, судом відхилено заяву позивача про «зміну (доповнення) підстав позову та уточнення позовних вимог», подану через канцелярію суду 08.12.2014,в частині розгляду вимоги про визнання недійсним рішення спостережної ради ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», оформленого протоколом № 105 від 31.10.2011, оскільки позивачем заявлено додаткову вимогу, що відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України - не допускається.
Так, позивач в обгрунтування позову про визнання недійсними рішень спостережної ради ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», оформлених протоколами № 13/1 від 04.10.2004, № 13/2 від 09.02.2005, № 45 від 10.01.2008, посилався на те, що вказані рішення на момент їх прийняття суперечили приписам статуту ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», зокрема п. 8.2.1, 8.3.2, 8.3.4, 8.3.5, та вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 2 ч. 3, ст. 17 ч. 2, ст. 20, ст. 21, ст. 23, ст. 30 ч. 2 Закону України «Про власність», ст. 4 Закону України «Про господарські товариства», оскільки питання по прийнятим спостережною радою рішенням віднесено виключно до компетенції загальних зборів товариства. Крім того, на товаристві не затверджувалось положення про спостережну раду, а тому і діяльність вказаного органу не було врегульовано, у зв?язку з чим спостережна рада не мала відповідних повноважень приймати рішення, оформлені протоколами № 13/1 від 04.10.2004, № 13/2 від 09.02.2005, № 45 від 10.01.2008. Також, позивач наголошував на тому, що оскаржуваними рішеннями фактично погоджено укладення значних правочинів, а п. 8.4.4 статуту ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» передбачає повноваження правління товариства на прийняття рішень на проведення операцій з оборотними коштами та товарами на суму, що не перевищує 100 000,00 грн., що є також підставою для визнання оскаржуваних рішень спостережної ради недійсними.
Відповідач письмового відзиву на позов - не надав.
Представник третьої особи в судовому засіданні 08.12.2014 надав пояснення по суті спору, в яких заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
Позивач - Топчій Людмила Володимирівна - є акціонером ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» (правонаступником якого є ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс»), якій за даними загального реєстру акціонерів ПАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» станом на 23.04.2014, належить 315 штук простих іменних акцій.
04.10.2004 спостережною радою ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» прийнято рішення, оформлене протоколом № 13/1, відповідно до якого по питанню порядку денного про надання дозволу голові правління Туранському К.М. на отримання кредиту в АКБ «Київ», а також повноважень на підписання договору купівлі автотранспортних засобів прийнято рішення про надання повноважень голові правління Туранському К.М. на отримання кредиту в АКБ «Київ» на придбання 5 автотягачів ДАФ і 5 напівпричепів Schmitz, підписання угод (договорів) купівлі автотранспортних засобів 5 автотягачів ДАФ і 5 напівпричепів Schmitz з постачальниками, підписання угод (договорів) передачі зазначених транспортних засобів в заставу і передачі рухомого майна в іпотеку.
09.02.2005 спостережною радою ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» прийнято рішення, оформлене протоколом № 13/2, відповідно до якого по питанню порядку денного про збільшення ліміту кредитування по кредитному договору на купівлю автотранспортних засобів та надання голові правління Туранському К.М. повноважень на підписання доповнень до кредитного договору в АКБ «Київ», договорів застави автотранспортних засобів, іншого майна компанії, прийнято рішення про надання повноважень голові правління Туранському К.М. на збільшення кредиту, отриманого в АКБ «Київ» за кредитним договором № 01/2005 на суму 100 тисяч, а також на підписання додатків до кредитного договору № 01/2005, а також договорів застави автотранспортних засобів, іншого майна компанії.
10.01.2008 спостережною радою ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» прийнято рішення, оформлене протоколом № 45, відповідно до якого по питанню порядку денного про надання дозволу голові правління Туранському К.М. на пролонгацію кредитного договору № 01/2005 від 11.01.2005 з АКБ «Київ» та продовження терміну дії договору № 5-06/02 від 09.02.2007 про надання гарантії, прийнято рішення про доручення голові правління Туранському К.М. звернутись до АКБ «Київ» з проханням про пролонгацію кредитного договору № 01/2005 від 11.01.2005 та договору про надання гарантії № 5-06/02 від 09.02.2007, а також надання повноважень голові правління Туранському К.М. на підписання додаткових угод до кредитного договору № 01/2005 від 11.01.2005 та договору про надання гарантії № 5-06/02 від 09.02.2007 та відповідних змін, додаткових угод та доповнень до відповідних договорів застави.
Позивач вважає, що вказані рішення спостережної ради винесені всупереч вимог чинного на час їх прийняті законодавства та підлягають визнанню недійсними з моменту їх прийняття.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.
Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 Господарською кодексу України).
В свою чергу, на момент прийняття спостережною радою відповідача оскаржуваних рішень, оформлених протоколом № 13/1 від 04.10.2004, протоколом № 13/2 від 09.02.2005 та протоколом № 45 від 10.01.2008, діяв Закону України «Про господарські товариства», який регулював діяльність акціонерних товариств, і норми якого (у відповідних редакціях, які діяли станом на 04.10.2004, 09.02.2005, 10.01.2008) підлягають застосуванню при вирішенні даного спору.
Частиною першою та другою статті 24 Закону України «Про господарські товариства» (редакції якої були незмінними на момент прийняття оскаржуваних рішень), акціонерним визнається товариство, яке має статутний (складений) капітал, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 04.10.2004 та від 09.02.2005), акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27 квітня 2007 року, частину першу наведеної статті було викладено в редакції, згідно якої акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, і вказана редакція наведеної норми діяла на момент прийняття спостережною радою відповідача рішення від 10.01.2008.
Статтею 46 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 04.10.2004, від 09.02.2005 та від 10.01.2008) визначено, що в акціонерному товаристві з числа акціонерів може створюватися рада акціонерного товариства (спостережна рада), яка представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність правління.
У роботі ради акціонерного товариства (спостережній раді) з правом дорадчого голосу беруть участь представники профспілкового органу або іншого уповноваженого трудовим колективом органу, який підписав колективний договір від імені трудового колективу.
В акціонерному товаристві, яке налічує понад 50 акціонерів, створення ради акціонерного товариства (спостережної ради) обов'язкове.
Статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів.
Питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції ради акціонерного товариства (спостережної ради), не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.
Члени ради акціонерного товариства (спостережної ради) не можуть бути членами виконавчого органу та ревізійної комісії.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" визначено, що акціонери (учасники) господарського товариства не вправі звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших акціонерів (учасників) господарського товариства та самого товариства поза відносинами представництва, а також обґрунтовувати свої вимоги порушенням прав інших акціонерів (учасників) товариства.
При вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Згідно з пунктом 39 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред'явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства. Відповідачем за таким позовом є товариство.
При вирішенні спорів, пов'язаних з порядком скликання і роботи наглядової ради товариства, визначенням правомочності її засідання, необхідно застосовувати положення установчих документів товариства.
В свою чергу, в матеріалах справи наявний Статут ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», затверджений загальними зборами акціонерів 27.12.2002 (протокол № 9) і зареєстрований Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією № 1143 від 15.01.2013, і який був чинний на момент прийнятті оскаржуваних рішень, який містив наступні положення:
- пунктом 3.6 встановлено, що компанія є власником майна, переданого їй засновниками та учасниками у власність; виробленої в результаті господарської діяльності продукції, одержаних доходів, іншого майна, набутого після державної реєстрації та на підставах, не заборонених законом;
- пунктом 3.7 встановлено, що компанія здійснює володіння, користування і розпорядження власним майном, відповідно до цілей своєї діяльності;
- пунктом 3.8 визначено, що компанія має право продавати, передавати безкоштовно, списувати з балансу, обмінювати, передавати в оренду, надавати під заставу юридичним та фізичним особам нерухоме майно, засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим способом, що не суперечить чинному законодавству та статуту;
- пункт 4.3 визначає, що акціонери компанії мають право брати участь у загальних зборах акціонерів, обирати та бути обраними до спостережної ради, ревізійної комісії, правління та інших органів компанії; брати участь у розподілі прибутків компанії та отримувати їх частку (дивіденди); отримувати відповідну інформацію про діяльність компанії; у разі ліквідації компанії - отримувати частину вартості її майна, пропорційно вартості акцій компанії, що їм належать; передавати акції, що їм належать, продавати та заповідати їх у спадщину в порядку, встановлену чинним законодавством та статутом; користуватись переважним правом на придбання акцій додаткових емісій;
- пункт 6.1 встановлює, що акції компанії є цінними паперами, що засвідчують право власності на частку у статутному фонді компанії;
- пунктом 8.1 визначено органи управління компанією, а саме: вищий орган компанії - загальні збори акціонерів, спостережна рада, ревізійна комісія, правління компанії;
- пунктом 8.2.3 визначено компетенцію загальних зборів;
- пунктом 8.3.1 встановлено, що спостережна рада представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах своєї компетенції контролює та регулює діяльність правління компанії з метою захисту інтересів акціонерів;
- згідно з пунктом 8.3.4 спостережна рада діє на підставі положення про спостережну раду, яке затверджується загальними зборами акціонерів компанії;
- пунктом 8.3.5 визначено, що спостережна рада має наступні повноваження: рекомендує загальним зборам розмір дивіденду; рекомендує нормативні документи, що регулюють відносини всередині компанії; здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю; надає повноваження правлінню на укладення договорів щодо розпорядження майном компанії; укладання кредитних договорів, договорів застави майна, оренди чи інший вид користування незалежно від його вартості; надає повноваження правлінню на проведення операцій з оборотними коштами та товарами на суму, що перевищує 100 000,00 грн.; приймає рішення про притягнення до майнової та дисциплінарної відповідальності посадових осіб органів управління компанії; розглядає та затверджує звіти, які подаються ревізійною комісією та правлінням компанії; затверджує порядок денний загальних зборів; залучає експертів для аналізу окремих питань, що стосуються діяльності компанії; обирає та відкликає голову правління та головного бухгалтера, укладає з ними контракти; за поданням голови правління затверджує персональний склад правління;
- пунктом 8.4.1 визначено, що виконавчим органом компанії, який здійснює керування його поточною діяльністю, є правління, яке підзвітне загальним зборам акціонерів та спостережній раді;
- пунктом 8.4.4 визначено, що правління компанії забезпечує виконання рішень загальних зборів акціонерів; організовує розробку та реалізацію перспективних і поточних планів та програм діяльності компанії; заслуховує звіти керівників структурних підрозділів, філій, представництв, товариств та дочірніх підприємство компанії; визначає умови оплати праці посадових осіб компанії та їх преміювання; визначає порядок покриття збитків; приймає рішення про здійснення компанією капіталовкладень; приймає рішення про придбання компанією власних акцій; готує пропозиції на укладення договорів щодо розпорядження майном компанії, укладання кредитних договорів, договорів застави майна, оренди чи інший вид користування; приймає рішення на проведення операцій з оборотними коштами та товарами на суму, що не перевищує 100 000,00 грн.; визначає організаційну структуру компанії; приймає рішення про збільшення статутного фонду компанії не більше ніж на 1/3 його розміру та подає його на затвердження загальним зборам акціонерів.
Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення спостережної ради, оформлені протоколом № 13/1 від 04.10.2004, протоколом № 13/2 від 09.02.2005 та протоколом № 45 від 10.01.2008 жодним чином не суперечили п. 8.2.1, 8.3.2, 8.3.4, 8.3.5 статуту, і прийняті в межах компетенції спостережної ради ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», визначеної як нормами чинного на момент прийняття рішень Закону України «Про господарські товариства», так і статутом відповідача у відповідній редакції.
Крім того, п. 8.3.5 статуту ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» визначено, що спостережна рада надає повноваження правлінню на укладення договорів щодо розпорядження майном компанії; укладання кредитних договорів, договорів застави майна, оренди чи інший вид користування незалежно від його вартості; надає повноваження правлінню на проведення операцій з оборотними коштами та товарами на суму, що перевищує 100 000,00 грн., що і було здійснено у визначеному порядку та у межах обумовленої компетенції спостережною радою шляхом прийняття оскаржуваних рішень. А відповідні обмеження встановлені лише щодо правління відповідача, діяльність якого підзвітна спостережній раді.
Також, посилання позивача на те, що на товаристві не затверджувалось положення про спостережну раду, а тому і діяльність вказаного органу не було врегульовано, у зв?язку з чим спостережна рада не мала відповідних повноважень приймати рішення , оформлені протоколом № 13/1 від 04.10.2004, протоколом № 13/2 від 09.02.2005, протоколом № 45 від 10.01.2008, - судом відхиляються як безпідставні, необґрунтовані та такі, що суперечать як вимогам чинного на момент прийняття рішень Закону України «Про господарські товариства», так і статуту відповідача, оскільки спостережна рада у своїй діяльності керується саме наведеними приписами закону та статуту.
До того ж, позивачем, як особою, на яку процесуальним законом покладено обов?язок щодо доведення належними та допустимими доказами своїх вимог, не подано суду належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що відповідне положення про спостережну раду відповідачем не затверджувалось.
Крім того, суд зазначає те, що жодних прав та охоронюваних законом інтересів позивача оскаржувані рішення не порушують, оскільки права та обов?язки акціонерів ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс» визначені розділом 4 статуту наведеного товариства, і до яких зокрема не віднесено визначення та контролювання рішень спостережної ради, яка в свою чергу представляє інтереси акціонерів між загальними зборами акціонерів.
Крім того, позивач наголошував на тому, що оскаржувані ним рішення спостережної ради, оформлені протоколом № 13/1 від 04.10.2004, протоколом № 13/2 від 09.02.2005 та протоколом № 45 від 10.01.2008, на момент їх прийняття суперечили вимогам ст. 2 ч. 3, ст. 17 ч. 2, ст. 20, ст. 21, ст. 23, ст. 30 ч. 2 Закону України «Про власність».
В свою чергу, суд зазначає, що Закон України «Про власність» втратив чинність у зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Цивільного кодексу України» від 27 квітня 2007 року, а тому норми Закону України «Про власність» не підлягають застосуванню щодо рішення спостережної ради відповідача, оформленого протоколом № 45 від 10.01.2008.
Ст. 2 ч. 3 Закону України «Про власність» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 04.10.2004, від 09.02.2005) визначено, що кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.
Частиною 2 статті 17 Закону України «Про власність» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 04.10.2004, від 09.02.2005), майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Частиною першою статті 20 Закону України «Про власність» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 04.10.2004, від 09.02.2005) встановлено, що суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.
Частиною першою статті 21 Закону України «Про власність» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 04.10.2004, від 09.02.2005) визначено, що право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.
Згідно статті 23 Закону України «Про власність» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 04.10.2004, від 09.02.2005), у власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом (ч. 1).
У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення (ч. 2).
На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства (ч. 3).
Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу (ч. 4).
Ч. 2 статті 30 Закону України «Про власність» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 04.10.2004, від 09.02.2005) встановлено, що право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з'їзди тощо).
Згідно статті 12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваних рішень від 04.10.2004, від 09.02.2005), товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність;продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності;одержаних доходів;іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Статтею 12 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції, яка була чинною станом на 10.01.2008) визначено, що товариство є власником зокрема майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.
Таким чином, враховуючи вищенаведені приписи чинного на момент прийняття оскаржуваних рішень законодавства, суд дійшов висновку, що рішення спостережної ради ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», оформлених протоколом № 13/1 від 04.10.2004, протоколом № 13/2 від 09.02.2005, протоколом № 45 від 10.01.2008, жодним чином не суперечили вимогам Закону України «Про власність» (у відповідних редакціях), та статуту відповідача, оскільки виходячи з приписів статуту відповідача (п. 3.6, 3.7, 3.8, 3.9), так і норм чинного законодавства, зокрема статті 12 Закону України «Про господарські товариства», майно товариства не є спільною колективною власністю акціонерів товариства, а власністю самого товариства.
З огляду на викладене, вимоги позивача про визнання недійсними рішень спостережної ради ВАТ «Автомобільна компанія «Укртранс», оформлених протоколом № 13/1 від 04.10.2004, протоколом № 13/2 від 09.02.2005, протоколом № 45 від 10.01.2008- не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними і допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову Топчій Людмили Володимирівни до Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс» про визнання недійсними рішень спостережної ради, оформлених протоколом № 13/1 від 04.10.2004, протоколом № 13/2 від 09.02.2005 та протоколом № 45 від 10.01.2008 - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 22.12.2014.
Суддя О.М.Спичак