17 грудня 2014 року м. Київ справа № 800/569/14
Суддя Вищого адміністративного суду України Пасічник С.С., вирішуючи питання про прийняття позовної заяви ОСОБА_1 до Верховної Ради України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Верховної Ради України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати неправомірними дії Верховної Ради України та бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області по прийняттю ч.4 п.6-4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014р. №1622-VII щодо встановлення максимального місячного розміру суддівської винагороди в розмірі 15 мінімальних заробітних плат та введення з 03.08.2014р. обмеження Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на виплату щомісячної судової винагороди у повному розмірі;
- визнати неконституційним та скасувати ч.4 п.6-4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014р. №1622-VII щодо встановлення максимального місячного розміру суддівської винагороди в розмірі 15 мінімальних заробітних плат;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області виплатити суму недоплаченої щомісячної судової винагороди за весь період недоплати, починаючи з 03.08.2014р.
Позов обґрунтовано тим, що у зв'язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014р. №1622-VII, яким, зокрема, доповнено Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 6-4 щодо обмеження максимального місячного розміру суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати, Верховною Радою України порушено ст. 8, ч.2 ст.22, ч.4 ст.43, ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст.129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.22 Закону України «Про оплату праці», ст.103 КЗпП України, рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002р. за № 5-рп/2002, від 01.12.2004р. за №19-рп/2004, від 11.10.2005р. за №8-рп/2005р., від 22.05.2008р. за №10-рп/2008, від 03.06.2013р. за №3-рп/2013, пункту 6-1 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998р.
Відповідно до ч.4 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України регулює стаття 171-1 КАС України, згідно з частиною першою якої її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України;
2) актів Вищої ради юстиції;
3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції;
4) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Здійснюючи свої повноваження, Верховна Рада України, зокрема, приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією; затверджує Державний бюджет України та вносить зміни до нього (п.4 ч.1 ст.85, ст.91 Конституції України). Тобто, законотворчість є основною функцією Верховної Ради України.
Статтею 83 Конституції України встановлено, що порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
Так, Законом України від 10.02.2010р. №1861-VI затверджено Регламент Верховної Ради України й відповідно до розділу IV Регламенту Верховної Ради України стадіями законодавчої процедури є: вияв законодавчої ініціативи, реєстрація законопроекту, розгляд законопроекту, прийняття закону, його підписання і оприлюднення. Тобто, здійснення окремих стадій законодавчого процесу віднесено до виключної компетенції Верховної Ради, яка при цьому реалізує свою нормотворчу, а не владну управлінську функцію.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Статтею 3 КАС України встановлено, що під справою адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Під терміном "суб'єкт владних повноважень" визначено орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач визначив предметом позову дії Верховної Ради України, пов'язані зі здійсненням нею законотворчої діяльності. Разом з тим, законотворча діяльність не є владною управлінською функцією, а визначений позивачем предмет спору виходить за межі адміністративної юстиції.
У мотивувальній частині Рішення Конституційного Суду України від 27.03.2002р. №7-рп/2002 визначено, що за змістом положень статей 85, 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та, відповідно до частини 2 статті 147, частини 1 статті 150 Конституції України, є об'єктом судового конституційного контролю.
Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Таким чином, позовні вимоги, пов'язані з визнанням неправомірними дій відповідача щодо здійсненням ним законотворчої діяльності, не належать до юрисдикції Вищого адміністративного суду України як такі, що не пов'язані зі здійсненням владних управлінських функцій, а даний спір не є справою адміністративної юрисдикції.
Стосовно позовної вимоги про визнання неконституційним та скасування Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014р. №1622-VII в частині доповнення Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 6-4, яким обмежено максимальний місячний розмір суддівської винагороди 15 розмірами мінімальної заробітної плати, слід вказати таке.
Пунктом 1 частини 3 статті 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України.
Статтею 147 Конституції України передбачено, що Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Згідно зі статтею 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (частина 1 статті 152 Конституції України).
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Відтак, вимоги позивача, що ґрунтуються на неконституційності Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014р. №1622-VII не належать до юрисдикції адміністративних судів України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій щодо прийняття ч.4 п.6-4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014р. №1622-VII щодо встановлення максимального місячного розміру суддівської винагороди в розмірі 15 мінімальних заробітних плат неправомірними та визнання неконституційним і скасування ч.4 п.6-4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014р. №1622-VII щодо встановлення максимального місячного розміру суддівської винагороди в розмірі 15 мінімальних заробітних плат слід відмовити.
Що ж стосується позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо введення з 03.08.2014р. обмеження на виплату позивачу щомісячної судової винагороди у повному розмірі та зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області виплатити суму недоплаченої щомісячної судової винагороди за весь період недоплати, починаючи з 03.08.2014р., то, як вже вказувалось в цій ухвалі, відповідно до ч.4 ст.18 КАС України Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції підсудні лише справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а отже, позовні вимоги, заявлені до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, не можуть бути розглянуті ті вирішені Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції.
За змістом п.6 ч.3 ст.108 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо справа не підсудна цьому адміністративному суду.
Керуючись статтями 3, 17, 18, 108, 109, 160, 165, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України,
У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання дій щодо прийняття ч.4 п.6-4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014р. №1622-VII щодо встановлення максимального місячного розміру суддівської винагороди в розмірі 15 мінімальних заробітних плат неправомірними та визнання неконституційним і скасування ч.4 п.6-4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014р. №1622-VII щодо встановлення максимального місячного розміру суддівської винагороди в розмірі 15 мінімальних заробітних плат відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання неправомірною бездіяльності щодо введення з 03.08.2014р. обмеження на виплату позивачу щомісячної судової винагороди у повному розмірі та зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області виплатити суму недоплаченої щомісячної судової винагороди за весь період недоплати, починаючи з 03.08.2014р., повернути позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає
Суддя С.С. Пасічник