03 грудня 2014 року м. Київ К/9991/25960/12 Справа № 2-а-430/10/2170
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012
у справі № 2-а-430/10/2170
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби
пропро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18.03.2010 задоволено позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі - позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_4) до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у м. Херсоні) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2010 № 0000061702/0, № 0000051702/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 18.01.2010 № 0000071702.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову. Суд апеляційної інстанції постановив скасувати рішення ДПІ у м. Херсоні від 18.01.2010 № 0000071702 у сумі 12 000 грн. В решті в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність прийняття оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 зареєстровано фізичною особою-підприємцем виконавчим комітетом Херсонської міської ради 25.06.2002.
Відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку НОМЕР_1, виданого ДПІ у м. Херсоні у 2008 році, позивач перебував на спрощеній системі оподаткування та звітності.
Станом на 30 вересня 2008 р. обсяг його виручки за 1-3 квартали 2008 р. перевищив 500 000 грн. на 274 218 грн. і склав 774 217 грн.
Із 01 жовтня 2008 року позивач перейшов на загальну систему оподаткування та звітності.
18.01.2010 ДПІ у м. Херсоні прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000061702/0, яким визначила позивачу суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, що є суб'єктами підприємницької діяльності, у розмірі 41 492,70 грн.
Сума податку обрахована, виходячи із суми перевищення гранично допустимої виручки суб'єкта підприємницької діяльності, що перебуває на спрощеній системі оподаткування (тобто із суми в розмірі 274 218 грн.).
Крім того, 18.01.2010 ДПІ у м. Херсоні прийняла: податкове повідомлення-рішення № 0000051702/0, яким визначила суму податкового зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем 480 грн. та штрафними санкціями 2 280 грн.; рішення про застосування штрафних фінансових санкцій № 0000071702 за порушення норм Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Пунктом 1 Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (надалі - Указ Президента № 727/98) установлено, що спрощена система оподаткування обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.
Відповідно до пп. 9.12.1 п. 9.12 ст. 9 Закону України від 22.05.2003 № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб», встановлено що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
До спеціального законодавства належить, зокрема, спеціальна (спрощена) система оподаткування обліку і звітності, порядок провадження якої здійснюється фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності за правилами, встановленими Указом Президента № 727/98.
Пунктом 1 Указу визначено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених ст.1 наведеного Указу, у тому числі перевищення граничного обсягу виручки за рік, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб'єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.
Якщо суб'єкт підприємницької діяльності, який обрав спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, отримує доходи за умов, відмінних ніж встановлено Указом для провадження спрощеної системи оподаткування, зокрема, якщо дохід (виручка) перевищує 500 тис. грн. на рік, то, враховуючи, що такі доходи одержані суб'єктом підприємницької діяльності, сума такого перевищення підлягає оподаткуванню у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян».
Статтею 5 Указу Президента № 727/98 передбачено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
У той же час, зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.
Прикінцевими положеннями Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що, до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів господарської діяльності, діє розділ IV Декрету №13-92, який застосовується з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 вказаного Закону.
Відповідно до статті 13 Декрету № 13-92 оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Пунктом 4 статті 14 розділу IV Декрету № 13-92 встановлено, що громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, надають податковому органу декларації за наслідками кожного звітного кварталу, а також звітного року у строки, визначені законом. В декларації зазначаються загальні суми одержаного доходу, витрат і сплаченого податку за звітний рік або інший період, за який здійснюється оподаткування (оподатковуваний період).
Таким чином, за змістом наведених норм, якщо позивач від здійснення господарської діяльності отримав інші доходи, ніж доходи, які можуть оподатковуватися єдиним податком згідно з правилами, встановленими спеціальним законодавством з питань спрощеної системи оподаткування (Указом Президента № 727/98) в сумі 274 218,00 грн., то з цих доходів (тобто із суми перевищення понад 500 000,00 грн.), з урахуванням документально підтверджених витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, підприємець повинен сплатити податок з доходів фізичних осіб за 2008 рік у сумі 41 132,70 грн.
Згідно пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку (зокрема, податку на додану вартість), коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000,00 грн. (без урахування податку на додану вартість).
Оскільки доходи позивача, отримані за період, що перевірявся, перевищили граничний розмір, встановлений Законом України «Про податок на додану вартість», колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає вірними висновки суду апеляційної інстанції про те, що за вказаних обставин позивач зобов'язаний був зареєструватися платником податку на додану вартість, подавати податкові декларації та нараховувати і сплачувати податок на додану вартість.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно неправомірності рішення про застосування штрафних санкцій № 0000071702 від 18.01.2010, з огляду на наступне.
Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлено ст. 250 Господарського кодексу України, згідно положень якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Отже, уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом господарювання правил здійснення господарської діяльності, зокрема порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», мав право прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як штрафні санкції, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.
Закінчення будь-якого із встановлених ст. 250 Господарського кодексу України строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення.
Порушення позивачем було допущено у листопаді 2008 року.
Приймаючи рішення про застосування санкцій до позивача, яке датоване 18.01.2010, податковий орган при визначенні розміру штрафних (фінансових) санкцій не повинен був виходити за межі річного строку, тобто застосовувати штрафні санкції за порушення, вчинені раніше 18.01.2009.
З наведеного вбачається, що суд апеляційної інстанції доречно наголосив на тому, що штрафні (фінансові) санкції застосовано податковим органом за період, який не охоплений межами річного строку застосування адміністративно-господарських санкцій, передбаченого нормами ст. 250 Господарського кодексу України, що вказує на необхідність скасування рішення податкового органу.
Відтак, наведене підтверджує правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови від 21.03.2012 та скасуванні рішення суду першої інстанції, що доводами касаційної скарги не спростовується.
Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2012 у справі № 2-а-430/10/2170 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв
Судді:(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна