"11" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/36950/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Заїки М.М.,
Стародуба О.П., -
розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року, -
У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення, зобов'язання надати йому статус учасника бойових дій та видати відповідне посвідчення.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 1 березня 2011 року позов задоволено. Визнано протокол № 14 від 24 грудня 2010 року ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 у присвоєнні статусу учасника бойових дій протиправним. Зобов'язано Хмельницький обласний військовий комісаріат врахувати період з 22 серпня 1968 року по 3 листопада 1968 року проходження ОСОБА_1 військової служби у Чехословаччині та надати позивачеві статус учасника бойових дій і видати відповідне посвідчення.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 1 березня 2011 року скасовано, прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року і залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 1 березня 2011 року.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням комісії по розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу ветеранів війни при Хмельницькому обласному військовому комісаріаті від 24 грудня 2010 року ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні учасником бойових дій у зв'язку з відсутністю будь-яких відомостей про особисту участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 в період з 22 серпня 1968 року по 3 листопада 1968 року, знаходячись у складі бойового підрозділу військової частини НОМЕР_1 , проходив службу на території Чехословаччини в районі західного кордону, виконуючи бойовий наказ по захисту завоювань соціалізму на території Чехословаччини, що підтверджується отриманою від Міністра оборони СРСР подякою.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження його безпосередньої участі у бойових діях на території Чехословаччини, а тому відповідач правомірно відмовив йому у наданні статусу учасника бойових дій.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За змістом абзаців 1 і 3 пункту 2 частини 1 статті 6 цього Закону учасниками бойових дій визнаються, зокрема, учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для присвоєння статусу учасника бойових дій позивач вважає службу в період з 22 серпня 1968 року по 3 листопада 1968 року в складі бойового підрозділу військової частини НОМЕР_1 на території Чехословаччини.
Переліком держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», встановлено, що ОСОБА_2 віднесена до переліку держав, на території якої в період з 20 серпня 1968 року по 1 січня 1969 року проходили бойові дії.
Відповідно до пункту 8 Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 8 квітня 2009 року № 158 (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення), Комісії приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій на підставі документів, зокрема, довідок відповідного періоду, підписаних і завірених печаткою; грамот, фотографій (оригіналів); історичних довідок, документів та інших архівних матеріалів; документів потрібного періоду, де зазначені прізвище, ім'я та по батькові заявника; інших документів, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок про участь у бойових діях або розмінуванні (траленні бойових мін).
Таким чином, учасником бойових дій Комісією визнається особа, яка не лише проходила військову службу на території держави в період ведення бойових дій, а й брала участь у виконанні бойових завдань (бойових діях) чи забезпеченні бойової діяльності військ.
Пунктом 9 цього Положення передбачено, що за відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником та яких визнано учасниками бойових дій.
Згідно архівної довідки від 5 липня 2010 року № 3/108955, виданої Центральним архівом Міністерства оборони Російської федерації, ОСОБА_1 у наказах по стройовій частині управління, а також в наказах 20 гвардійської мотострілецької дивізії, яка розміщувалась на території Чехословаччини, за червень-грудень 1968 року не значиться, а довідка з Центрального архіву Міністерства оборони України в матеріалах справи відсутня.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за виконання бойового завдання та свого інтернаціонального обов'язку по захисту соціалістичних завоювань на території Чехословаччини отримав подяку.
На підтвердження обґрунтованості надання статусу учасника бойових дій позивач посилається на те, що особи, з якими він разом приймав безпосередню участь у бойових діях у 1968 році на території Чехословаччини, мають такий статус.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не було надано жодних письмових документів на підтвердження його безпосередньої участі у бойових діях на території Чехословаччини, а свідчення осіб, які проходили військову службу разом з позивачем визнав безпідставними, оскільки з наданих заяв не вбачається, що такі особи є учасниками бойових дій.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наявне посвідчення ОСОБА_3 , якому надано відповідний статус.
Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Таким чином, скасовуючи рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій, залишивши поза увагою вказані вимоги закону і нез'ясувавши та недослідивши належним чином усі обставини цієї справи, які мають значення для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Приймаючи до уваги те, що апеляційним судом порушено норми права, які істотно вплинули на повноту з'ясування фактичних обставин справи, рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2011 року - скасувати, а справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії - направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Заїка М.М.
Стародуб О.П.