"04" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/21048/11
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач),
суддів:Заїки М.М.,
Стародуба О.П., -
розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної ради Полтавської області, Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області про перерахунок компенсації по інвалідності, за касаційною скаргою Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації на постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 листопада 2009 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 15 червня 2010 року, -
встановив:
У серпні 2009 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної ради Полтавської області, Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області про зобов'язання здійснити нарахування і виплату одноразової компенсації у відповідності до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) у розмірі 28065,60 гривень.
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 листопада 2009 року позов задоволено. Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної ради Полтавської області, Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_4 одноразову компенсацію у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності у сумі 28065,60 гривень. Вирішено питання щодо судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 15 червня 2010 року постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 23 листопада 2009 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Судами попередніх інстанцій встановлено, і це відповідає матеріалам справи, що ОСОБА_4 має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, 29 січня 2009 року йому встановлена інвалідність II групи внаслідок захворювання, яке пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Управлінням праці та соціального захисту населення Добропільської міської ради Донецької області 19 травня 2009 року призначено до виплати позивачеві одноразову компенсацію при встановленні інвалідності в сумі 284,40 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836.
Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі № 796-ХІІ.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 48 Закону № 796-XII одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується у розмірі: інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат.
Частиною 3 статті 48 цього Закону передбачено, що виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника.
Статтею 62 Закону № 796-ХІІ визначено, що роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836 установлено учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, розміри одноразової компенсації, зокрема, інвалідам II групи - 284,40 гривень, тобто у розмірі меншому, ніж це було передбачено статтею 48 Закону № 796-ХІІ.
Водночас редакція абзацу 3 частини 1 статті 48 Закону № 796-ХІІ, якою виплата вказаної одноразової компенсації визначена у розмірі, кратному до мінімальної заробітної плати, у 2009 році була чинною та іншими законодавчими актами, в тому числі Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI не призупинялась і зміни до неї не вносились.
Згідно з положенням частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що при визначенні розміру одноразової компенсації ОСОБА_4, застосуванню підлягають положення саме статті 48 Закону № 796-XII, а не положення постанови Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26 липня 1996 року № 836, оскільки така істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача.
Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України та статтею 48 Закону № 796-ХІІ.
Вирішуючи спір суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 щодо зобов'язання відповідачів нарахувати і виплатити йому одноразову компенсацію у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності у розмірі 28065,60 гривень.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_4 про стягнення з Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області спірної виплати і відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині апеляційний суд погодився з тим, що позивач має право на отримання одноразової компенсації як інвалід ІІ групи, захворювання якого пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, однак вказав, що Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області не є належним відповідачем у справі, оскільки розпорядником бюджетних коштів в Полтавській області є Головне управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 20 вересня 2005 року № 936 передбачено, що виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом України «Про соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», проводиться центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад за місцем реєстрації громадян працюючим і непрацюючим громадянам та пенсіонерам, зокрема пенсіонерам та особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби та інших структур, громадянам, що займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи, громадянам, які працюють у громадян, що займаються підприємницькою діяльністю без утворення юридичної особи, а саме: одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, тощо.
Таким чином, вказуючи на те, що Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області не є належним відповідачем у справі, а також залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації здійснити нарахування і виплату позивачеві одноразової компенсації, суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином повноваження цих органів, обмежившись лише вказаним висновком.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що судом першої інстанції безпідставно обрано такий спосіб захисту порушених прав позивача, як стягнення з відповідачів одноразової компенсації в конкретно визначеній грошовій сумі, оскільки суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законодавством покладено повноваження щодо нарахування такої виплати.
При цьому апеляційний суд не врахував те, що з огляду на положення статей 21, 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що адміністративний суд повинен визнавати рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправними і зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату належних сум відповідно до закону, а не ухвалювати рішення про визначення конкретних сум.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації - задовольнити частково.
Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 15 червня 2010 року - скасувати, а справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної ради Полтавської області, Головного управління праці та соціального захисту населення Полтавської обласної державної адміністрації, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат в Полтавській області про перерахунок компенсації по інвалідності - направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Заїка М.М.
Стародуб О.П.