"17" грудня 2014 р. м. Київ К/800/46744/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.
суддів: Гончар Л.Я., Калашнікової О.В.
за участю:
секретаря Левіної А.А.
представника позивача Гулого Р.О.
представника відповідача Павел О.Ю.
представника Генеральної
прокуратури України Стояновського Є.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2014 року
справа № 2а/0470/8088/12
за позовом прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська
до Публічного акціонерного товариства «Юніон стандарт банк»
про стягнення заборгованості
У січні 2011 року заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Управління пенсійного фонду в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (далі - Управління ПФУ) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський комерційний банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Юніон стандарт банк») про стягнення заборгованості зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 1 733 399,96 грн., нарахованої за період з 01.01.2009 по 25.11.2009.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2013 позов задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Єкатеринославський комерційний банк» на користь Управління пенсійного фонду в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська заборгованість зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 1 733 399,96 грн.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове - про відмову у задоволенні позову.
Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, заступник прокурора Дніпропетровської області оскаржив його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що у разі звернення органу ПФУ із позовом до суду про стягнення заборгованості заходи досудового врегулювання у вигляді направлення вимоги про сплату тієї ж суми заборгованості застосовуватись не можуть.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу ПАТ «Юніон стандарт банк» просило залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Згідно з частиною другою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як установлено судами попередніх інстанцій, Управлінням Пенсійного фонду в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області проведено планову та позапланову перевірки закритого акціонерного товариства «Фінансовий Союз Банк» з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів та надання достовірних відомостей до органів Пенсійного фонду, про що складено акти від 11.12.2009 №135 та від 17.11.2010 №22.
З актів перевірки вбачається, що в період з 01.01.2009 по 30.09.2009 ЗАТ «Фінансовий Союз Банк» проведено операції з купівлі-продажу безготівкової валюти для потреб клієнтів, зокрема, придбано валюти для нерезидента-інвестора «Axley Developments LLP» в гривневому еквіваленті на загальну суму 710 128 092,53 грн., проте збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу безготівкової валюти в сумі 1 420 256,15 грн. не сплачений (акт 11.12.2009 №135); за період з 01.10.2009 по 25.11.2009 для нерезидента-інвестора «Axley Developments LLP» придбано валюти в гривневому еквіваленті на суму 156 571 887,93 грн., несплата збору становить 313 143,81 грн. (акт від 17.11.2010 №22).
Згідно із зареєстрованими змінами до установчих документів відповідача найменування ЗАТ «Фінансовий Союз Банк» було змінено на публічне акціонерне товариство «Єкатеринославський комерційний банк».
Відповідно до посилань відповідача у справі купівля-продаж валюти без сплати збору здійснена банківською установою на виконання рішення суду.
Так, рішенням Дзержинського районного суду від 18.04.2007 позовні вимоги підприємства «Axley Developments LLP» до ОСОБА_6 та до закритого акціонерного товариства «Фінансовий Союз Банк» задоволено та зобов'язано відповідачів здійснювати за дорученням позивача придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України за інвестиційними операціями без спонукання позивача сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а також без утримання суми цього збору з коштів, що перераховуються позивачем на купівлю іноземної валюти.
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 01.12.2009 №22ц-22132/2009 апеляційну скаргу прокурора Дзержинського району м. Кривого Рогу, який представляв інтереси держави в особі Управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 18.04.2007 №2-1775/2007р. скасовано та справу направлено на новий розгляд. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 15.03.2010 №2-814/2010р. позов залишено без розгляду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в період з 01.01.2009 по 25.11.2009 відповідач здійснював купівлю-продаж іноземної валюти для компанії «Axley Developments LLP», яка є нерезидентом, під час якої банк всупереч нормам статей 1, 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» та Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 №1740 (далі - Порядок №1740), не здійснив нарахування збору, його утримання з коштів клієнта та відповідну сплату до Пенсійного фонду України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що стягнення спірної суми заборгованості повинно відбуватися у порядку, передбаченому статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У той же час, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Управління ПФУ дій, які передбачені статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не вчиняло та відповідних вимог не виносило.
Таким чином, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що звернення прокурора в інтересах Управління ПФУ до суду з цим позовом є передчасним, оскільки не відповідає порядку, визначеному нормами частини третьої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що виключає підстави для задоволення позову.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такий висновок суду апеляційної інстанції помилковим з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 №400/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи, що здійснюють операції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню.
Платниками збору з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню є юридичні особи-резиденти, нерезиденти, постійні представництва юридичної особи - нерезидента, власники корпоративних картрахунків іноземної валюти, банки-члени міжнародних платіжних систем, банки (у тому числі уповноважені банки з операцій за власними зовнішньоекономічними договорами) та фізичні особи, в тому числі нерезиденти, що здійснюють операції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню. Банки та їх установи зобов'язані нараховувати, утримувати та одночасно із подачею заявки на купівлю іноземної валюти, здійснювану ними за власними операціями і від імені та за рахунок клієнтів таких банків, сплачувати до спеціального фонду державного бюджету додатковий збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі, встановленому цим Законом, від суми операції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню, зазначеної у такій заявці, вести податковий облік та подавати звітність органам Пенсійного фонду України.
Пунктом 4 статті 2 вказаного Закону України встановлено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 5 статті 1 цього Закону, є сума операції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» установлено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.
Згідно з пунктом 19 Порядку №1740 банки подають до 20 числа місяця, що настає за звітним, до органів Пенсійного фонду України, в яких вони зареєстровані як платники страхових внесків, звіт про нарахування та сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню згідно з додатком 1.
Частинами другою та третьою статті 106 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (чинними на час виникнення спірних відносин) передбачено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи ПФУ за формою і у строки, визначені правлінням ПФУ, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами ПФУ в порядку, встановленому управлінням ПФУ, а в разі неузгодження вимоги із органами ПФУ має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
Про оскарження вимоги територіального органу ПФУ про сплату недоїмки до виконавчої дирекції ПФУ або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган ПФУ протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції ПФУ чи суду.
Узгодження вимоги територіального органу ПФУ про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом ПФУ протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.
У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом ПФУ цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.
У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу ПФУ про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом із застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом ПФУ, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі, якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган ПФУ звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу ДВС. У зазначених випадках орган ПФУ також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу ПФУ з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.
Зазначені правові норми втратили чинність з 01.01.2011 у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон N 2464).
У той же час, у пункті 7 Прикінцевих та перехідних положень названого закону зазначено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Таким чином, суд касаційної інстанції вважає, що до спірних правовідносин дійсно слід було застосовувати правові норми та порядок стягнення заборгованості ПАТ «Юніон стандарт банк» (зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 1 733 399,96 грн.), які передбачалися для стягнення страхових внесків.
Проте, слід зазначити, що таке стягнення повинно відбуватися з урахуванням правової позиції, висловленої Верховним Судом України в справах цієї категорії.
Так, в постанові Верховного Суду України від 03.10.2013 (справа № 21-359а13) висловлено правову позицію, що мовне тлумачення частини третьої статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дає підстави вважати, що орган ПФУ має право звернутися до суду із позовом про стягнення недоїмки у випадках, коли він не має достатніх даних для ухвалення власного рішення з цього питання.
Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є виконавчим документом, який підлягає виконанню ДВС, і при її наявності повторне звернення до суду про її стягнення не допускається, оскільки є рішення з цього ж питання суб'єкта владних повноважень, ухвалене в межах повноважень, наданих йому законом.
У той же час, аналіз змісту положень статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та викладена позиція Верхового Суду України дають підстави для висновку про те, що діючим на час спірних правовідносин законодавством України передбачено два можливих шляхи розв'язання спорів щодо стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків: досудовий (у вигляді надсилання органом Пенсійного Фонду платнику вимоги, яку може бути оскаржено в судовому порядку) та судовий, які одночасно застосовуватись не можуть.
Тому, у разі звернення суб'єкта владних повноважень до суду про стягнення спірної суми недоїмки зі сплати страхових внесків, заходи досудового врегулювання у вигляді направлення вимоги про сплату тієї ж суми заборгованості застосовуватись не можуть. Під час розгляду такого спору орган Пенсійного Фонду зобов'язаний довести обґрунтованість заявленої до стягнення суми недоїмки платника зі сплати страхових внесків (збору на обов'язкове державне пенсійне страхування).
У той же час, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що обрання позивачем способу захисту порушеного права Управління ПФУ у вигляді звернення до суду з позовними вимогами про стягнення сум заборгованості зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування жодним чином не порушують законних прав та інтересів ПАТ «Юніон стандарт банк», оскільки незгода з обов'язком сплатити заявлену до стягнення суму недоїмки може бути обґрунтована під час розгляду судового спору. Тоді як судове рішення у такій справі є так само обов'язковим до виконання, як і передбачена статтею 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вимога органу Пенсійного Фонду.
Ураховуючи те, що факт несплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування відповідачем за період з 01.01.2009 по 25.11.2009 у результаті придбання валюти для нерезидента-інвестора «Axley Developments LLP» установлено судами попередніх інстанцій та не спростовується банківською установою, у відповідача виникла заборгованість зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 1 733 399,96 грн.
Тому суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо наявності в даному випадку підстав для задоволення позову заступника прокурора Дніпропетровської області.
Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги заслуговують на увагу, підтверджуються викладеними норми права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим наявні підстави для її задоволення та скасування рішення суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Керуючись статтями 210 - 232 КАС України, суд касаційної інстанції
Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.
Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2014 року в цій справі скасувати, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2013 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.