"10" грудня 2014 р. К/800/44947/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ємельянової В.І.,
Винокурова К.С., Рецебуринського Ю.Й.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2014 року по справі № 2-а/679/69/2014
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України у м. Нетішин Хмельницької
області (далі - Управління)
третя особа Військова частина НОМЕР_1
про перерахунок пенсії,
У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління, третя особа Військова частина НОМЕР_1 про перерахунок пенсії, виходячи з розміру передбаченого статтею 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ) з урахуванням його перебування на територіях забруднених радіацією у період з 16 липня по 17 липня та з 21 серпня по 23 серпня 1986 року включно.
Постановою Нетішинського районного суду Хмельницької області від 23 квітня 2014 року позов задоволено.
Встановлено факт перебування ОСОБА_1 в період з 16-17 липня 1986 року та 21-23 серпня 1986 року в зоні підвищеної радіаційної небезпеки у зв'язку з виконанням службових обов'язків.
Визнано протиправними дії та зобов'язано Управління здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 всіх видів пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, так і додаткових пенсій передбачених чинним законодавством інвалідам ІІ групи, інвалідам армії, прирівняних до інвалідів війни, виходячи з розміру передбаченого статтею 50 Закону № 796-ХІІ з урахуванням його перебування на територіях забруднених радіацією у період з 16 липня по 23 серпня 1986 року включно у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Додатковою ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року закрито провадження у справі в частині встановлення факту щодо місця знаходження ОСОБА_1 в зоні №3 ЧАЕС і с. Рудня Вересня 16, 17 липня та 21, 22, 23 липня 1986 року у зв'язку з виконанням службових обов'язків, з підстав того, що спір в цій частині позову належить розглядати в порядку цивільного судочинства
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення апеляційної інстанції, а справу направити на новий апеляційний розгляд.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визнання протиправними дій Управління щодо неврахування при перерахунку пенсії перебування 16, 17 липня та 21, 22, 23 серпня 1986 року на радіаційних забруднених територіях Чорнобильської АЕС, оскільки наявні в справі довідки не підтверджують перебування позивача в зазначені дати в зоні відчуження.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення та має статус учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Як на доказ безпідставності неврахування Управлінням до терміну перебування на радіоактивно забруднених територіях Чорнобильської АЕС зазначених днів, позивач вказав суду, що ним разом із заявою про перерахунок пенсії відповідачу були надані: 1) Витяг з журналу обліку радіаційного опромінювання особового складу від 29 квітня 2013 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 перебував у зоні посиленого радіоактивного опромінення в період з 17 липня 1986 року по 20 серпня 1986 року, 2) Довідка Військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 3 вересня 1998 року № 15, в якій зазначено, що позивач перебував у зоні посиленого радіоактивного опромінення в період з 16 липня 1986 року по 20 серпня 1986 року, 3) Архівну довідку Центрального архівного відділу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 11 вересня 2012 року № 1343, якою підтверджено, що ОСОБА_1 перебував у зоні посиленого радіоактивного опромінення в період з 18 липня 1986 року по 20 липня 1986 року.
Згідно виписки з журналу обліку радіоактивного опромінення особового складу від 29 квітня 2013 року позивач отримав дозу радіоактивного забруднення в період з 17 липня по 20 серпня 1986 року.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 3 вересня 1998 року позивач перебував в населених пунктах зони відчуження з липня (точної дати встановити неможливо) по 20 серпня 1986 року.
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 6 лютого 2012 року ОСОБА_1 перебував у зоні відчуження з 18 липня 1986 року по 20 серпня 1986 року.
Відповідно до архівної довідки Центрального архівного відділу внутрішніх військ від 11 вересня 2012 року позивач приймав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у період з 17 липня 1986 року по 20 серпня 1986 року.
Вирішуючи даний спір, судом апеляційної інстанції не враховано наступного.
ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом про визнання неправомірними дій Управління щодо відмови по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, вказав, що йому безпідставно не враховано дні знаходження 16, 17 липня та 21,22, 23 серпня 1986 року на радіоактивно забруднених територіях Чорнобильської АЕС у зв'язку з виконанням службових обов'язків.
Відповідно до статті 159 Кодексу адміністравтивного суду України (далі - КАС України) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.
В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.
Згідно з частиною 1 статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; в мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини; проте саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією (пункт 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі»).
Проте, всупереч приписам наведених норм, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про необґрунтованість позовних вимог не навів у оскаржуваній постанові жодних аргументів щодо відхилення факту перебування ОСОБА_1 на забруднених територіях 16 та 17 липня 1986 року, який підтверджено Витягом з журналу обліку радіаційного опромінювання особового складу від 29 квітня 2013 року та Довідкою Військової частини НОМЕР_1 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 3 вересня 1998 року № 15, не надав правової оцінки правильності встановлення судом першої інстанції обставин справи та не прийняв обґрунтованого рішення по суті позовних вимог із зазначенням мотивів, за яких суд дійшов тих чи інших висновків.
За правилами частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зважаючи на те, що допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього суду, якому слід дослідити вищевказані обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Що стосується позовних вимог позивача в частині встановлення факту щодо місця знаходження ОСОБА_1 в зоні № 3 Чорнобильської АЕС і с. Рудня Вересня 16, 17 липня та 21, 22, 23 липня 1986 року у зв'язку з виконанням службових обов'язків, то Вінницький апеляційний адміністративний суд додатковою ухвалю від 24 вересня 2014 року провадження по справі в цій частині закрив, оскільки вказані позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно статті 3 цього ж Кодексу справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною 2 статті 17 КАСУ визначено, що компетенція адміністративних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.
Компетенція адміністративних судів, встановлена статтею 17 КАС України, на цей спір не поширюється, оскільки за встановлених судом обставин відповідач у спірних відносинах не виконував функцій суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в порядку цивільного судочинства розглядаються справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, згідно пунктів 3 та 4 частини 2 Цивільного кодексу України є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Статтею 234 ЦПК України передбачене окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині в частині встановлення факту щодо місця знаходження ОСОБА_1 в зоні № 3 Чорнобильської АЕС і с. Рудня Вересня 16, 17 липня та 21, 22, 23 липня 1986 року у зв'язку з виконанням службових обов'язків, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Додаткову ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ємельянова В.І.
Судді Винокуров К.С.
Рецебуринський Ю.Й.