12 грудня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а-5462/12/1470
Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А. П.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 січня 2013 року по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську та Первомайському районі Миколаївської області про визнання дій протиправними та скасування вимоги,-
25.10.2012р. ФОП ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську та Первомайському районі Миколаївської області про скасування вимоги №2669 від 11.10.2012 року по сплаті заборгованості зі страхових внесків у сумі 4010, 30 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач заначив, що з 01.01.2011 р. втратили чинність пункти 1-9 ст.106 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому всі хто не заплатив пенсійні внески до 01.01.2011 року вільні від їх сплати, тому відповідач не має права складати вимоги, рішення про штрафні санкції, як і державна служба виконувати такі вимоги.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 січня 2013 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 24.01.2013 р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального і процесуального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.01.2013 р. і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.
Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність будь яких законних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Первомайську та Первомайському районі Миколаївської області, як приватний підприємець та платник страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Станом на 11.10.2012 р. ОСОБА_1 має борг по єдиному соціальному внеску за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. в сумі 4010,30 грн.
Відповідачем 11.10.2012 р., з посиланням на ст.25 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та на підставі картки особового рахунку позивача, було винесено вимогу №2669, про сплату суми недоїмки єдиного внеску в розмірі 4010,30 грн.
Не погоджуючись з вказаними діями та рішенням управління пенсійного фонду, позивач, посилаючись на порушення відповідачем його прав, оскаржив їх до суду.
Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що не зважаючи на втрату чинності одним та набрання законної сили іншим законом, що регулюють ті ж відносини, це не впливає на порядок та обов'язок сплати платниками єдиного внеску і висновки позивача про те, що ті хто не заплатив єдині внески до 01.01.2011 року вільні від їх сплати є необґрунтованими.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Так, відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058. Виключно ним визначаються, зокрема, принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, коло осіб, які підлягають зазначеному страхуванню, платники страхових внесків, їх права та обов'язки, порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками. Зміна ж умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно із ст.7 Закону №1058, загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.
Пунктом 1 ст.11 цього ж Закону №1058 встановлено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований чи єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.
А у відповідності до приписів п.1 ст.14 даного Закону, страхувальниками зазначених осіб є їхні роботодавці, які, відповідно до ч.1 ст.15, належать до платників страхових внесків і зобов'язані на підставі п.6 ч.2 ст.17 цього Закону нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Окрім того, ч.ч.3,4,6 ст.18 вказаного Закону видно, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом. Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування передбачено Законом України від 26.06.1997р. №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», де, як і в Законі №1058-ІV, не визначено такої пільги як звільнення від сплати цього збору для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.
Таким чином, виходячи з приведеного вище системного аналізу діючого законодавства, судова колегія, як і окружний суд, вважає, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати.
Отже, обов'язок сплачувати страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування осіб, які працюють у суб'єктів підприємницької діяльності - платників єдиного податку, не залежить від статусу платника податку.
Також, при цьому, ще слід зазначити, що до введення в дію Закону України від 08.07.2010р. №2461-VI «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», доплата до мінімального страхового внеску здійснювалася за бажанням фізичної особи - платника спрощеної системи оподаткування. Однак, починаючи з липня поточного року Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №2461-VI встановлено обов'язкову сплату підприємцями - фізичними особами на спрощеній системі оподаткування страхових внесків до Пенсійного фонду в порядку, визначеному Законом України №1058.
Враховуючи те, що мінімальний розмір страхового внеску (з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України) встановлено на календарний місяць, а також те, що страховий стаж особам для призначення пенсії обчислюється в місяцях, сплата страхових внесків здійснюється у розмірі не менше мінімального страхового внеску, але не пізніше 20-го числа після закінчення кварталу, як це передбачено ч.6 ст.20 Закону №1058.
Як вже зазначалося вище, згідно із ч.6 ст.18 Закону №1058, законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати. Отже, за таких обставин, будь-яких виключень щодо нарахування, обчислення і сплати в установлені строки страхових внесків суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, Законом №1058 не встановлено.
Відповідно до вимог ч.1 ст.5 та ч.16 Прикінцевих положень Закону №1058, дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на відносини загальнообов'язкового державного пенсійного страхування лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Так, Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» не регулює сплату страхових внесків, не має пріоритету перед Законом №1058 та повинен застосовуватись лише в частині, що не суперечить йому, тому що за загальним принципом права, у разі, якщо різні нормативні акти по різному трактують права та обов'язки, повинен застосовуватись нормативний акт вищої юридичної сили, а якщо такі акти мають рівну юридичну силу, то необхідно керуватись актом, який прийнято пізніше. До того ж, цей Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» є підзаконним нормативним актом по регулюванню з питань оподаткування.
Закон же України «Про систему оподаткування» визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.
Також, слід звернути увагу і на те, що страхові внески не включені і в перелік податків, передбачених ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування».
Відповідно до ст.106 Закону №1058, суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені ст.20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених ч.3 ст.20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (т.б. недоїмкою) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій,
Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, має право узгодити її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду протягом десятиденного строку з моменту отримання, але не скористався цим правом, а значить - визнав всю суму боргу вказану у вимозі.
Станом на день прийняття вимоги відповідачем, дійсно втратила чинність ст. 106 Закону №1058-VI відповідно до Закону №2462 від 08 липня 2010 року, який набрав чинності з 01 січня 2011 року. Та це не має відношення до справи так як недоїмка позивача зі сплати страхових внесків, виходячи з письмових пояснень відповідача, виникла у 2011 році, що не спростовано позивачем.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) повинні сплатити, не сплачені станом на 01 січня 2011 року, страхові внески у порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (тобто, незалежно від сплати єдиного податку). А починаючи з 01.01.2011 року у порядку встановленому ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування".
Частину 3 ст.106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" було виключено з цього Закону на підставі Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (набрав чинності, як зазначено вище з 01 січня 2011 року), стаття 25 якого містить норми, аналогічні ч.3 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, уважно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про те, що вимоги позивача щодо скасування спірної вимоги УПФУ є необґрунтованими та безпідставними.
До того ж, слід зауважити, що відповідно до ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції, діючи в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 03 січня 2013 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко