Справа № 148/4578/13-а
Головуючий у 1-й інстанції: Карнаух А.П.
Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.
22 грудня 2014 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючий суддя: Мельник-Томенко Ж. М.
судді: Ватаманюк Р.В. Сторчак В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області на постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області про перерахунок пенсії,
У серпні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області про перерахунок пенсії.
Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2013 року позов задоволено частково.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду І інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно зі ст.ст.183-2, 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження, при цьому згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є постраждалим від наслідків Чорнобильської катастрофи І категорії, інвалідом ІІІ групи, внаслідок захворювання пов'язаного з наслідками катастрофи на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 виданого 30.03.2007 року, довідкою МСЕК серії НОМЕР_2 від 19.03.2007 року.
Відповідно до ст. 49 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно ст. 50 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до постраждалих першої категорії, що є інвалідами ІІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.
Частиною 4 ст. 54 вказаного Закону встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року, зокрема, були внесенні зміни до ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якими суттєво обмежено права осіб, які є постраждалими внаслідок катастрофи на ЧАЕС.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року зазначені зміни були визнані неконституційними і втратили чинність. У зв'язку з цим продовжила діяти попередня редакція ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
За таких обставин позивач має право на призначення щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та державної пенсії у розмірах, відповідно 50 % та не менше 6 мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт який має вищу юридичну силу.
Отже, виходячи з принципу пріоритетності законів над підзаконними актами при визначенні розміру виплат позивачеві застосуванню підлягають ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян", № 654 від 16.07.2008 року "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", № 836 від 26.07.1996 року "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", на підставі яких були нараховані ці виплати, оскільки останні істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" випливає, що за основу нарахування державної пенсії, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, підвищення до пенсії як дитині війни, береться мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно чинного законодавства визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.
Оскільки позивачеві слід визначати державну пенсію, додаткову пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 14 червня 2011 року, Прикінцеві положення Закону доповнено пунктом 4, відповідно до якого встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
На виконання вимог Закону України від 14.06.2011 року "Про внесення змін до ЗУ "Про державний бюджет України на 2011 рік", Кабінетом Міністрів України 06.07.2011 року прийнято постанову за №745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", якою встановлено розміри пенсій для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Вказана Постанова КМУ набрала чинності 23 липня 2011 року.
Проте, судова колегія звертає увагу на те, що суд першої інстанції помилково зобов'язав відповідача подальшу виплату пенсії проводити на підставі Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" та Закону України "Про державний бюджет України на 2012 рік", з врахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", прийняту 06.07.2011 року, оскільки це суперечить вимогам чинного законодавства.
Судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання та не може обмежувати волю законодавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин, тому абзац 6 резолютивної частини оскаржуваного рішення необхідно виключити.
Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити постанову суду з підстави правильного по суті вирішення справи чи питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України , суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області задовольнити частково.
Постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області про перерахунок пенсії, - змінити.
Абзац 6 резолютивної частини постанови Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2013 року виключити.
В решті постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2013 року залишити без змін.
Відповідно до ч. 10 ст. 183-2 КАС України у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.
Судді Ватаманюк Р.В.
Сторчак В. Ю.