Справа № 815/2316/13-а
17 грудня 2014 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
Судді - Гусева О.Г.,
при секретарі судового засідання - Музика А.О.,
за участю: представників позивача - Алексєєнко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" до Державної податкової інспекції в Приморському районі м. Одеси Головного Управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" звернулося до суду з адміністративним позовом у якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0000602250 від 13.03.2013 року.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків: ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «Селанія», ТОВ «Зінат» їх реальності та повноти відображення в обліку за період травень, червень, вересень 2012 року.
За наслідками проведеної перевірки був складений акт та на підставі вищевказаного акту прийняте податкове повідомлення-рішення, яке на думку позивача суперечить вимогам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.
Позивач посилаючись ст., ст. 2, 4, 6, 17-20, 73, 104-106, 162 КАС України, вважає, що їх позов підлягає задоволенню.
У судове засідання з'явився представник позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав викладених у ньому.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, надав до суду клопотання у якому просив зупинити провадження по справі, у зв'язку з його перебуванням на лікарняному.
Справа розглядалася на підставі наявних у матеріалах справи доказів у порядку ст.128 КАС України.
У судовому засіданні встановлено слідуючи обставини та відповідні ним правовідносини -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" має статус юридичної особи, про що видано Свідоцтво про державну реєстрацію.
Позивач є платником податку на додану вартість.
У період з 07.02.2012 року по 20.02.2012 року відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків: ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «Селанія», ТОВ «Зінат» їх реальності та повноти відображення в обліку за період травень, червень, вересень 2012 року.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем був складений акт № 906/22-5/34252469 від 25.02.2013 року та зроблений висновок про не можливість ТОВ "Автомагістраль-Південь" підтвердити реальність здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «Селанія», ТОВ «Зінат» за період травень на суму - 369960 грн.00 коп., червень на суму - 246640 грн. 00 коп., вересень 2012 року на суму - 355200 грн. 00 коп. з контраганентами-покупцями по ланцюгу.
Під час розгляду справи суд врахував вказівки Вищого адміністративного суду України викладені в Ухвалі від 03.11.2014 року щодо встановлення факту реєстрації та перебування контрагентів платника податку в стані платників податку на додану вартість, що надає право таким платникам видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту та з'ясував на підставі наданих позивачем доказів, а саме свідоцтв про реєстрацію платника податку на додану вартість, витягів з ЄДР що на час здійснення фінансово-господарських операцій контрагенти позивача мали статус юридичних осіб та знаходились в стані платників податку на додану вартість, що надавало їм право видавати податкові накладні, які і стали підставою для формування податкового кредиту позивача.
Також на підтвердження реальності здійснення фінансово-господарської діяльності між позивачем та його контрагентами, останніми було надано нотаріально посвідчені заяви директорів ТОВ «Форсаж-Медіамаркет», ТОВ «Селанія», ТОВ «Зінат» якими вони засвідчили, що на момент здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства мали всі необхідні виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності і виконання умов договорів, з метою створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами та на підтвердження цих заяв надали документальне підтвердження наявності технічних та технологічних можливостей, докази руху активів у процесі здійснення ними господарських операцій, а саме: договори відповідального зберігання, платіжні доручення, договір суборенди транспортних засобів.
У судовому засіданні представник позивача пояснив суду, що обставини на які посилається відповідач у акті перевірки не відповідають дійсності та є загальними висновками, ув'язку з чим не можуть бути законними та обґрунтованими, крім того представник позивача також зазначила, що як вбачається зі змісту акту, то в ньому не було наведено жодної реальної існуючої підстави визнання угод, які були здійсненні між позивачем та його контрагентами недійсними, а також не було наведено жодної норми законодавства, якою встановлена недійсність вищезазначених договорів.
При цьому представник позивача зауважила, що посилання відповідача на те, що на момент проведення зустрічної звірки контрагентів позивача останні не мали основних засобів ведення фінансово-господарської діяльності та на час перевірки не знаходились за місцем знаходження, а тому відповідач зробив висновок про неможливість співставити данні первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання та підтвердити відносини з платниками податків, зборів, виду, обсягу і кількості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, не може свідчити про нереальність господарських відносини, оскільки під час укладення договорів з контрагентами вони керувалися відомостями з ЄДР, які є офіційними даними, та на момент укладення договорів останні мали статус юридичних осіб, діяльність яких не була припинена та не перебували у стані припинення.
Встановлені обставини підтверджені дослідженими судом доказами, які містять матеріали справи.
За даними обставинами суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі, оскільки відповідно до ст. 198.2 Податкового Кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.
Відповідно до 201.1 Податкового Кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Згідно до ст. 201.10 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Крім того відповідно до ст. 201.8 Податкового Кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу, якими є позивач та його контрагент на час виконання договорів, що не оспорював в судовому засіданні представник ДПІ.
Згідно зі ст. 201.4 Податкового Кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Ст. 201.7 Податкового Кодексу України передбачено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до ст. 198.3 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно зі ст. 201.9 Податкового Кодексу України не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду.
З акту перевірки вбачається, що угоди між позивачем та його контрагентами були укладені без наміру настання реальних наслідків, а тому відповідно до ст.ст.215, ст.203 ЦК України мають ознаки нікчемності.
Разом з тим, відповідно до ст.234 ЦК України укладання угоди без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є ознакою фіктивного правочину, який не є нікчемним, а відповідно до цієї статті такий правочин може бути визнаний недійсним лише в судовому порядку.
В ході розгляду справи відповідачем не було надано суду доказів щодо визнання вказаних угод між позивачем та його контрагентами у встановленому законом порядку недійсними.
Крім того у судовому засіданні було з'ясовано, що позивачем надавалися первинні документи які були ним відображені як в податковому так і в бухгалтерському обліках за період який перевірявся, про що зазначено в акті перевірки відповідача.
Під час дослідження доказів по справі судом також було встановлено зв'язок між фактом придбання товарів і господарською діяльністю платника податків, а саме використання товару у господарській діяльності платника податку, що підтверджується накладними на передачу матеріалів у виробництво, актами списання сировини та матеріалів, які були використані позивачем в господарській діяльності.
Також слід зазначити, що ДПА України неодноразово у роз'ясненнях від 29.09.2010 року № 20289/7/16-1617 та листі від 15.04.2011 року № 10864/7/23-2017 пояснювало, що не можна визнавати угоди нікчемними в актах перевірок, з огляду на очевидну протиправність таких дій.
Згідно позиції Верховного суду України викладеної у Постанові від 08.09.2009 року № 21-737во09, надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:
• неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матepiaльних pecypciв, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
• відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
• облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;
• здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі зазначеному платником податків у документах обліку.
Так посилання відповідача в акті перевірки на неможливість реального здійснення контрагентами позивача зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матepiaльних pecypciв, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності були спростовані доказами наданими позивачем.
Таким чином, враховуючи правомірність формування податкового кредиту, у податкового органу були відсутні правові підстави для збільшення сум грошового зобов'язання та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
До того ж порушення податкової дисципліни контрагентами позивача не можуть тягнути відповідальність для позивача та обмежувати його у праві на включення сплачених сум податків на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки відповідальність за порушення чинного законодавства несе порушник.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Отже контрагенти як платник податків самостійно відповідають за дотримання достовірності та повноти визначення сум податку на додану вартість, своєчасність їх декларування, а також за повноту і своєчасність їх внесення до бюджету відповідно до закону. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання з своєчасного подання податкової декларації та сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.
Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність державного органу, органу місцевого самоврядування повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ч.1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В ході розгляду справи суд прийшов до висновку, що відповідачем було неправомірно винесено податкове повідомлення-рішення, оскільки в обґрунтування даного рішення вони поклали замість первинних документів лише матеріали перевірки інших суб'єктів господарювання, що свідчить про формально та поверхневе проведення перевірки, упереджене ставлення до її результатів.
Керуючись: ст., ст. 183, 187, 198, 201 ПКУ, ст.234 ЦК України, ст.61 Конституції України, ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71-72, 86-87, 94, 128, 159 - 164, 167, 186 КАС України суд, -
Задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" до Державної податкової інспекції в Приморському районі м. Одеси Головного Управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000602250 від 13.03.2013 року прийняте Державною податковою інспекцією в Приморському районі м. Одеси Головного Управління Міндоходів в Одеській області.
Стягнути з держави на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" судовий збір у розмірі - 2294 грн. 00 коп.
Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання її повного тексту.
Повний текст Постанови виготовлено та підписано суддею 23 грудня 2014 року.
Суддя О.Г. Гусев
Задовольнити адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" до Державної податкової інспекції в Приморському районі м. Одеси Головного Управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
Скасувати податкове повідомлення-рішення №0000602250 від 13.03.2013 року прийняте Державною податковою інспекцією в Приморському районі м. Одеси Головного Управління Міндоходів в Одеській області.
Стягнути з держави на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомагістраль-Південь" судовий збір у розмірі - 2294 грн. 00 коп.
23 грудня 2014 року.